Сторінка:Грінченко. Словарь української мови (1924). Том 2.djvu/809

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

Тупі́січкий, а, е = Тупісінький. Шейк.

Тупі́січко, нар. = Тупісінько. Шейк.

Ту́пість, пости, ж. Тупость. Шейк.

Тупі́ти, пі́ю, єш, гл. Тупѣть, дѣлаться тупымъ. Шейк.

Тупі́шати, шаю, єш, гл. Дѣлаться тупѣе.

Тупі́я́ка, ки, ж. = Тупиця.

Ту́пкати, каю, єш, гл. 1) Топтаться на одномъ мѣстѣ; топать. 2) Хлопотать. Панна Фрузина за його тупкає перед паном. Св. Л. 70.

Тупкува́ти, ку́ю, єш, гл. Хлопотать, ухаживать. Я тупкую коло його, а він мені й спасибі не скаже.

Ту́пнути, ну, неш, гл. Топнуть. Серед степу тупне кінь ногою. Шевч. 16. Треба й на свого филозофа тупнути раз та другий. Левиц. Пов. 76.

Ту́по, нар. Тупо.

Туподу́мство, ва, с. Тупоуміе, тупость мысли. К. Дз. 188.

Тупоно́сий, а, е. Имѣющій не острый носъ. Шейк. Оси, оси, які ви тупоносі! принесіть мені меду. Ном. № 330.

Тупону́ти, ну́, не́ш, гл. Сильно топнуть. Шейк.

Тупори́лий, а, е. Тупорылый, имѣющій тупое рыло; глупый. Тупорилі віршомази. Шевч.

Тупота́ння, ня, с. Топотъ.

Тупота́ти, чу́, чеш, гл. Топать, стучать ногами. Тупочуть коні. МВ. (О. 1862. III. 46). Об землю тупотав ногами. Котл. Ен. II. 19.

Тупоті́ння, ня, с. = Тупотання. Крик, свистіння й тупотіння лилося таки з того краю. Левиц. Пов. 139.

Тупоті́ти, чу́, ти́ш, гл. = Тупотати. Росердився мій миленький аж ногами тупотить. Нп.

Тупотня́, ні́, ж. Топотъ ногами, ходьба. Тут ржання кінське з тупотнею. Котл. Ен. V. 63. Почули вони позад себе гомін і тупотню. Стор. МПр. 119.

Тупо́тнява, ви, ж. Топотъ. Як турнуть коні, то така тупотнява, що аж земля стугонить. Лебед. у.

Тупохо́дий, а, е. О лошади: имѣющій медленный шагъ. Кінь тупоходий. Волч. у.

Ту́птати, пчу, чеш, гл. Топтаться, ходить взадъ и впередъ. Я, прийшовши із дороги, тупчу коло хати. Лукаш. 141.

Тупу́-тупу́, меж., выражающее топотъ. Тупу-тупу ногами, сколю тебе рогами. Рудч. Ск. I. 44.

Тупцюва́ння, ня, с. 1) Топаніе, ступаніе. 2) — коло кого. Ухаживаніе  хлопоты.

Тупцюва́ти, цю́ю, єш, гл. 1) Ходить, топая, ступать, топтаться. 2) — коло кого. Ухаживать.

Тупцюва́тися, цю́юся, єшся, гл. Переступать съ ноги на ногу.

Ту́пцяння, ня, с. = Тупцювання. Юрба хлопців, їх тупцяння і їх підлесливість. Левиц. Пов. 308.

Ту́пцяти, цяю, єш, гл. 1) Ходить. Він часто по баб'ячій тупцяв по хаті. Левиц. I. 478. 2) — коло кого. Ухаживать, присматривать. Як візьме коло його панькати, тупцяти. Левиц. I. 139. См. Тупцювати.

Тур, ра, м. 1) Туръ, Bos primigenius. КС. 1887. I. 65—90. Ном. № 5296. На лощині пасеться стадо турів. К. Оп. Так замерзло, хоч тури гони. Ном. Грім такий, що хоч тури гони, так не почують. Ном. № 562. 2) Жукъ-олень, Lucanus Servus. Вх. Пч. I. 6. 3) Ту́ра да́ти. Говорится о плотахъ, когда съ разбѣга ударятся о берегъ. Канев. у. 4) Тур-царь. Турецкій царь. Гол. II. 30.

Тура́лий, а, е. Обращающій вниманіе, осмотрительный. Лесьо молоденький, на те не туралий. Гол. III. 39.

Тура́ти, ра́ю, єш, гл. Обращать вниманіе. Та того козак, того Нечай, того не турає. АД. II. 71. Собаки брешуть, а він і не турає. Борз. у. Кошеня й не турає, що собаки брешуть. Борз. у.

Тура́тися, ра́юся, єшся, гл. Медлить? Жеби сме ся не турали, дома нічку ночували. Гол. II. 139.

Турба, би, ж. Безпокойство, хлопоты. Та й спать ляже, втомившися турбою такою. Шевч.

Турбани́на, ни, ж. Безпокойство, хлопоты. Турбанини багато було.

Турба́ція, ції, ж. Безпокойство, хлопоты. Сідайте, турбації не заживайте. Котл. Ен. V. 13. От мені велика турбація. Ном. № 4987.

Турби́ль, ля, м. Толпа, стая, куча. Желех. Як ся зробили турбильом великим сто дяболів до ньго.... Драг. 277.

Турбо́та, ти, ж. Безпокойство, тревога.