Уздріва́ти, ва́ю, єш, сов. в. уздрі́ти, уздрю́, ри́ш, гл. Видѣть, увидѣть, замѣчать, замѣтить. Не видала сова сокола, як уздріла, аж умліла. Ном. № 437 І. Змій.... як уздрів, що їх нема, — та як сунув поверх комишу доганяти. Рудч. Ск. I. 119. Вздріла уранці, що тебе нема. Кв. I. 215. Доброго нічого там не вздріла. Гліб. Ой коби я свого любка на годинку вздріла. Гол. IV. 454.
Уздріва́тися, ва́юся, єшся, сов. в. уздрі́тися, рю́ся, ри́шся, гл. 1) Видѣться, увидѣться. Ми ходимо обоє з чоловіком на роботу, та як уздримося вночі, прийшовши з робити, та знов уночі й розійдємося на роботу. Волч. у. 2) Казаться, показаться, представиться. Мені уздрівся Федька Дирва. Алв. 57. Уздрілось йому. Мир. ХРВ. 275. Уздрівається йому, наче то вовк, аж воно собака. Волч. у.
Уздря́чку, нар. Въ глаза. Та й то взаочі, а не вздрячку він казав. Росердив.... за очі, а не вздрячку. Алв. 74.
Узива́ти, ва́ю, єш, сов. в. узва́ти, узву́, узве́ш, гл. 1) Обзывать, обозвать. Полежієм, домонтарем, гречкосієм узивати. Мет. 415. 2) Преим. несов. в. призывать. Бога взивай, а руки прикладай. Ном. № 65. 3) Звать, зазывать, зазвать. Узивають її в хату, питаю: чи підеш, чи ні? Грин. III. 424.
Узи́мки, ків, м. Первые дни зимняго времени.
Узи́рити, рю, риш, гл. = Уздріти. Кобила як стрибнула, — оглянулась, так і вовка не взирила. Рудч. Ск. I. 5. Я й не взирила, як вона пішла. Борз. у.
Узімі́, взі́мку, нар. Зимой. Хто вліті гайнує, той взімі голодує. Ном. № 557.
Узір, узо́ру, м. Видъ, внѣшній видъ. Як узір хороший у сіна, зелене, то й сіно в ціні. Волч. у. На взір. Съ виду, по внѣшнему виду, по наружности. Пшениця гарна на взір. Рк. Левиц. На взір — чоловік середніх літ. Мир. ХРВ. 11. На взір вони (будинки) цілі і кріпкі. О. 1861. VI. 169. У лісі і на взір немає груш. Волч. у. 2) Образецъ. Хата, X. Нехай ся мова іде по добрих людях на взір, як треба велике діло рідної освіти роспочинати. К. (О. 1862. III. 30). Христос дав нам взір собою. Св. Л. 315. Взо́ром. По образцу. Писав сей хуторний проява українські пісні взором звичайних жіночих та козачих. К. ХП. 19. 3) Узоръ. Шух. I. 259. Ум. Узо́рець. Був сей погонець взорцем дикої краси. Г. Барв. 18.
У́злик, ка, м. = Вузлик. Із кишені взявши узлик, гарно шовком шитий, повен мабуть на червінець.... Мкр. Н. Сама ще така, як узлик. МВ. I. 11. Ум. У́зличок. Ти ж мій узличок! Ласкательное обращеніе къ ребенку. Ном. № 9251.
Узли́тися, лю́ся, ли́шся, гл. Озлиться. Піднялись на мене горді і узлилися могущі. К. Псал. 199. Узлився на мене старшина. НВолын. у. Вже як на кого узляться люде, то до краю вже доїдять. Мир. ХРВ. 286.
Узлі́сок, ску, м. узлі́сся, ся, с. Опушка лѣса. Ідуть та йдуть, аж так на узліссі собаки ганяють лисицю. Рудч. Ск. II. 111.
Узлува́тий, а, е. 1) = Вузлуватий 1. 2) = Вузлуватий 2. Хоч мале, та вузлувате. Ном. № 7331. Куций німець узлуватий. Шевч. 213.
Узмі́жок, жку, м. Окраина межи. Черн. г.
Узнава́ти, на́ю, є́ш, сов. в. узна́ти, на́ю, єш, гл. Узнавать, узнать. А дід та баба взнали, що лисичка яблучка їла. Рудч. Ск. I. 19.
Узнава́тися, наю́ся, є́шся, сов. в. узна́тися, на́юся, єшся, гл. Признаваться, сознаваться, сознаться. Ми її допитували за ті гроші, що у тітки: чи не твої, — так не взнається: ні, каже, не давала, не мої. Екат. у.
У́зол, узла́, м. = Вузол 1. Ном. № 838. Ум. У́злик, у́зличок.
Узоли́ти, лю́, лиш, гл. Достаточно ущелочить (бѣлье).
Узо́рець, рця, м. Ум. отъ узір.
Узори́ти, рю́, ри́ш, гл. Увидѣть. Як узорив він свою милую, обнявся з нею, поцілувався. Чуб. II. 19.
Узоря́ти, ря́є, гл. безл. Свѣтать. Взоря́ло. Разсвѣло. Коби било не взоряло, щі би било дівча спало. Гол. IV. 519.
Узрі́ти, рю, риш, гл. = Уздріти. Скоро Коновченко коня взрів, барзо обомлів. Лукаш. 40.
Узува́ти, ва́ю, єш, сов. в. узу́ти, узу́ю, єш, гл. Обувать, обуть. В свої чоботи хоче його взути. Ном. № 3092. Взутий, а слід босий. Ном. № 1182.
Узува́тися, ва́юся, єшся, сов. в. узу́тися, узу́юся, єшся, гл. Обуваться, обуть-
