опустить. Повісти, як усе було — не вмини нічого. МВ. II. 149.
У́мисел, слу, м. Мысль. Став лях бутурлак дорогії напитки пити-підпивати, стали умисли козацьку голову клюшника розбивати. АД. I. 212.
Уми́слити. См. Умишляти.
Уми́сне, нар. Умышленно, нарочно. Випитувала вона усе те умисне, шоб чоловіка свого піймать. Грин. II. 101.
Уми́сний, а, е. Умышленный, нарочный. Шейк.
Уми́тель, нар. Въ клочки, въ дребезги.
Уми́ти, ся. См. Умивати, ся.
У́мич, ча, м. Раст. Nymphaea. Вх. Пч. II. 33.
Умишля́ти, ля́ю, єш, сов. в. уми́слити, лю, лиш, гл. Придумывать, придумать, задумывать, задумать. Вони на правих умишляють, безвинного судом осудять. К. Псал. 219.
Умі́лий, а, е. Умѣлый, искусный. У речах не сунься за вмілими. Ув умілого й долото рибу ловить. Ном. № 6019.
Умі́ло, нар. Умѣло, искусно.
Умі́нний, а, е = Умі́лий. Желех.
Уміра́ти, ра́ю, єш, сов. в. уме́рти, умру́, ре́ш, гл. Умирать, умереть. Коли вмірати, то вмірати, — то все треба день стеряти. Ном. № 4268. Хто за віру умірає, той собі царсто заробляє. Ном. № 1. Щоб я вмер, коли неправду кажу. Ном. № 932. Хто вмер, той каятиметься, — такой хорошій солнечный день. Ном. № 603. Вона́ вме́рло — води́! Она сильно, до смерти хочетъ воды. Харьк. у.
Уміра́чка, ки, ж. Моръ среди людей, смерть. Мнж. 177.
Уміру́щий, а, е. Умирающій. Не на вміру́щого! Не предвѣщаетъ смерти кому нибудь. Ном. № 312.
Умі́ряти, ряю, єш, гл. Не домѣрить. Не скачіть сажнем, а то ви або умірите, або намірите.
Уміси́ти. См. Умішувати.
Умісти́ти, ся. См. Уміщати, ся.
Уміта́ти, та́ю, єш, сов. в. умести́, ту́, те́ш, гл. 1) Вметать, вместь во что. 2) Выметать, выместь. Красно вметено перед світлоньков. Гол. IV. 14.
Уміте́нінко, ка, с. = Уме́тене подвіренько. См. Умітати и подвіренько. На вмітенінку красно вметено, красно вметено перед світлоньков. Гол. IV. 14.
Уміча́ти, ча́ю, єш, сов. в. умети́ти, мечу́, ти́ш и умі́тити, мі́чу, тиш, гл. Замѣчать, замѣтить, примѣтить. Кажу ж вам — не вмітив їх гаразд — в чому одіті, а так — довга одежа. Новомоск. у. (Залюб.). Я не вмітив, чи була вона п'яна, чи ні. Екат. у. (Залюб.). Я не вмічала, чи були там сліди, — мені й байдуже. (Залюб.).Швидко бігли, — затим не можна було їх умітити, які вони були собі на вид. Новомоск. у. І Пилипиха вже вмічати почала, що дома він не говорить і смутує. МВ. II. 174.
Умі́ти, умі́ю, єш, гл. Умѣть, знать. Оттут тобі, моя доле, оттут пропадати, що не вміла, що не вміла мене шанувати. Мет. 13. Вміли-сте, кумцю, варити, та не вміли давати. Ном. № 11967. Сказала б казки — не вмію; сказала б приказки — не смію. Рудч. Хто не зазнав зла, не вміє шанувати добра. Ном. № 2203.
Умі́тний, а, е. Умѣющій. Шейк. Левч. 84.
Уміцни́ти. См. Уміцняти.
Уміцня́ти, ня́ю, єш, сов. в. уміцни́ти, ню́, ни́ш, гл. Укрѣплять, укрѣпить.
Уміша́ти. См. Умішувати 2.
Умі́шувати, шую, єш, сов. в. уміси́ти, шу́, сиш, гл. 1) Вымѣшивать, вымѣсить (тѣсто). 2) сов. в. уміша́ти, ша́ю, єш. Примѣшивать, примѣшать.
Уміща́ти, ща́ю, єш, сов. в. умісти́ти, щу́, стиш, гл. Помѣщать, помѣстить. Зміев. у. Не вмістити тобі в серці нової науки. К. Досв. 33.
Уміща́тися, ща́юся, єшся, сов. в. умісти́тися, щу́ся, стишся, гл. Помѣщаться, помѣститься. Пита чорта: як ти туди вмістився в пляшку? Ном.
Умкну́ти. См. Умикати.
Умліва́ти, ва́ю, єш, сов. в. умлі́ти, лі́ю, єш, гл. 1) Млѣть, обомлѣвать, обомлѣть. Не бачила сова сокола: як уздріла, аж умліла. Ном. № 4374. Як уздріла Ганнусенька, на ніженьках вмліла. Гол. А в козака серце умліває, а в дівчини — кров'ю окипає. Нп. З жалю умліває. З голоду вмліває. Рудан. I. 82. 2) = Упріва́ти 2. Борщ умлів уже добре. Мирг. у. Слов. Д. Эварн.
У́мний, а, е = Розумний. Умні люде пішком ходять, а дурні їздять. Ном. № 11372.
У́мниця, ці, ж. Умница. Умниця, хвалить вся улиця. Ном. № 13794.
