Перейти до вмісту

Сторінка:Грінченко. Словарь української мови (1924). Том 2.djvu/988

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

Пани б'ються, а в мужиків чуби болять. Ном. № 1304. Скуби мене за чуб. Левиц. I. 336. Чу́ба намня́ти. Потрепать за волосы. Гей, шануйсь, бо намну тобі чуба! Чу́ба нагрі́ти. Вспотѣть отъ работы, утомиться. Нагрів я чуба, поки постягав мішки на віз. Наші хло́пці поки́дали чуби́. Забрили лобъ нашимъ парнямъ, взяли ихъ въ солдаты. Г. Барв. 118. 2) Хохолъ у птицъ. Ой ти, чаєчко, ти, чубаєчко, позич мені чуба. Чуб. V. 763. 3) = Цідилко. Гол. Од. 26. Ум. Чу́бик, чу́бчик. ЕЗ. V. 118. Та узяв його за чубчик і поскуб легенько. Кв.

Чуба́єчка, ки, ж. Ум. отъ чубайка.

Чуба́йка, ки, ж. 1) Хохолъ, хохолокъ (у птицъ). А кулик чайку взяв за чубайку. Нп. 2) Эпитетъ пигалицы, кажется употребляется только уменьшительное: чуба́єчка. Ой ти, чаєчко, ти, чубаєчко, позич мені чуба. Чуб. V. 763. Ум. Чубаєчка.

Чубак, ка, м. Свиристель европейскій, Bombycilla garrula. Вх. Лем. 483.

Чубани́на, ни, ж. Первоначально: тасканіе другъ друга за волоси, а затѣмъ и вообще драка. Велика була чубанина навкулачках. ЗОЮР. I. 146.

Чуба́тий, а, е. Хохлатый. Чубатий іде — лихо за собою несе. Ном. № 760. Кури чубаті. Ном. № 7982. Чуба́ті у́ставки. У́ставки съ особаго рода вышивкой. Kolb. I. 48, 49. Ум. Чуба́тенький. Ном. № 8996.

Чуба́тник, ка, м. Раст. лиственница европейская, Larix europaea. Вх. Пч. II. 32.

Чуба́шечка, ки, ж. Ум. отъ чубашка.

Чуба́шка, ки, ж. Хохлатка. Ум. Чуба́шечка. Курашечко чубашечко, позич мені крилець. Чуб. V. 306.

Чубе́лів, лова, м. Родъ стоячаго боченка для пива. Шух. I. 250.

Чубе́рка, ки, ж. = Дійниця. Шух. I. 103.

Чу́бик, ка, м. Ум. отъ чуб.

Чу́бити, блю, биш, гл. Драть за волосы. Хто кого любить, той того чубить. Ном. № 3381. Синки в ледащо пустилися, пішли в нінащо, а послі чубили батьків. Котл. Ен. III. 43.

Чу́битися, блюся, бишся, гл. Драть другъ друга за волосы, переносно: драться, не мирно жить. Пани чубляться, а в мужиків чуби тріщать. Ном. № 1304. Доки не поберуться, то й любляться, а як поберуться, то й чубляться. Ком. Пр. № 592.

Чубица, ци, ж. = Чуб. Вх. Уг. 276.

Чубко́, ка́, м. = Одуд. Вх. Уг. 276.

Чубогрі́йка, ки, ж. = Лобогрійка. Херс.

Чубо́к, бка́, м. 1) Хохолокъ (у человѣка, у птицы). Який дудок, такий чубок. Ном. № 7110. Де не взявся сизокрилий голубок, як ухопить горобчика за чубок. Гліб. 2) Верхъ (въ насыпанной мѣрѣ); прибавка. Насипле повну чвертку, а зверху згорне чубок; то те, що згорнув, лишаєся на землі, а те, що в чвертці, то єго. ЕЗ. I. 172. Кілько літ має ваша панна? — Сорок ще й з чубком. Гн. I. 107. 3) Чу́бок. Стебелекъ растенія? Взяла вона чубок бервінку. ЕЗ. V. 96.

Чуботру́с, са, м. Трепка за волосы. От бидло бісове! Я йому оце доброго чуботруса дав, — нехай здоров зносе, не раз бо казав йому: ей, шануйсь мені, корись та у правді кохайсь. Лебед. у.

Чу́брик, ка, м. 1) Кончикъ женской косы, въ который вплетаютъ ленты и косоплетки. 2) = Чубок. Вх. Зн. 81.

Чубри́катися, каюся, єшся, гл. Кланяться въ ноги, чубухать. А молоді зараз у ноги давай чубрикаться обом. Алв. 28.

Чубрі́й, рія́, м. 1) Человѣкъ съ длинными волосами. Переносно: мужикъ. І до нашого брата, простого козака, не хилилась якось.... чубріями звала. О. 1861. VIII. 16. Міщанин узиває селянина — очкур, чубрій; а селянин міщанина — салогуб. О. 1862. VIII. 32. 2) Названіе вола съ клочкомъ шерсти между рогами. КС. 1898. VII. 47. 3) = Чуботрус. Такого дам чубрія, щоб не чіплявсь.

Чубу́к, ка́, м. Чубукъ. Чуб. I. 94.

Чу́бчик, ка, м. Ум. отъ чуб.

Чува́к, ка, м. Мягкіе башмаки у горцевъ. А гаспидський черкес, які ловкі чуваки надів. Черном.

Чува́л, лу, м. Большой мѣшокъ. Павлогр. у.

Чува́ти, ва́ю, єш, гл. Слыхать. Що у вас чувати? Ном. № 2219. А ні виду не видати, а ні чутки не чувати. Посл. Де ж таки хто чував, щоб дитина так незвичайно з питимою своєю матінкою поводилась. МВ. I. 25. Чи чувано: вимовити християнській душі, єдиному дитяті: як хоч, хоч і втопися! Г. Барв. 532.

Чува́тися, ва́юся, єшся, гл. Чувствовать себя. АД. I. 182. Которий у вели-