Чудо́во, нар. Чудно, Гляньмо ж з міста вниз на Рось і на Заросся. Як же там хороше, як чудово! Левиц. I. 93.
Чудотво́р, ра, м. = Чудотворець. (Казка) про Оха — чудотвора. Чуб. II. 372.
Чудотво́рець, рця, м. Чудотворецъ. Мил. М. 90. Знають усі чудотворці, які вони богомольці. Ном. № 13709.
Чудотво́рний, а, е = Чудовний 1. Ой Спасе наш Межигорський, чудотворний Спасе. Шевч. 256.
Чудотво́рник, ка, м. Книга, въ которой разсказаны чудеса святыхъ. Брат узяв чудотворник у руки та читав коло стола на голос, бо неня дуже любили слухати, як він читає. Федьк. Пов. 15.
Чудува́ти, ду́ю, єш, гл. Удивляться. Ціле місто чудує з нас. Левиц. I. 287. Привозе він його (змія) у своє царство, — всі на його чудують. Мнж. 34. Ото чудуватимуть, як виглядять, що на спині в собаки різка прив'язана. Черк. у.
Чудува́тися, ду́юся, єшся, гл. = Чудувати. Чудуються, дивуються жиди бородаті. Рудан. I. 37. Пани ся чудували, скільки має грошей. Гол. I. 162. Стали чудуватися з неї не помалу. МВ. (О. 1862. I. 99).
Чужани́на, ни, об. Чужакъ, не родственникъ. АД. I. 332. У тій часті (кораблів) потопає два брати рідненьких, як голубоньки сивенькі. Помеждо ними третій чужа чужанина. АД. I. 197. Сусідо, сусідо, молода челядино, та чужая чужанино, прийми мене до смерти жити. КС. 1884. I. 32.
Чужани́ця, ці, об. Употребляется по большей части съ эпитетомъ чужа. Чужой человѣкъ, чужіе люди. Чужа чужаниця під такий час поможе, а то рідні. Лебед. у. Не добре чужому чужаниці на чужині помірати. АД. I. 191. Треба мені до свого роду чутку-звістку передати, бо тут чужа чужаниця. Харьк. г.
Чужа́тися, жа́юся, єшся, гл. Чуждаться. Свойого доправляйся, роду не чужайся. Ном. № 9333.
Чужени́ця, ці, ж. = Чужаниця. Не дивись на сльози мовчки: я ж бо з предків чужениця. К. Псал. 96.
Чужи́й, а́, е́. Чужой. Зайшов аж у чужу землю. Рудч. Ск. I. 85. Чужої дитини не май за свою. Ном. № 1196. Чужа́ сторона́. Чужбина. На чужій стороні кланяйся й вороні. Посл. Виряжала мати дочку в чужу стороночку. Макс. Ум. Чуже́нький, чуже́сенький.
Чужи́на́, ни, ж. 1) Чужбина. Ном. № 9418. Ой піду я з туги на чужину. Нп. 2) Чужіе люди, чужой человѣкъ. Привикай, привикай, серденятко моє, поміж чужиною. Нп. Чужа чужина не пожаліє. Мил. 179. Кланяйся, дитя моє, чужій чужині. Грин. III. 411. В мене невіхна чужа чужина. Чуб. V. 699. Ум. Чужи́нка, чужи́нонька, чужи́ночка. Ном. № 334. Чужа чужинонька — не рідна родинонька. Мил. 197.
Чужи́нець, нця, м. Чужестранецъ.
Чужи́нка, ки, ж. 1) Ум. отъ чужина. 2) Чужое. На чужинку ласі. Рудч. Ск. II. 164.
Чужи́нонька, чужи́ночка, ки, ж. Ум. отъ чужина.
Чужиня́, ні́, об. Чужакъ, иностранецъ. Я — чужиня, в мене тут роду нема. Екатериносл. у.
Чужі́сінький, а, е. Совершенно чужой. Поводилася.... як з чужим-чужісіньким чоловіком. МВ. II. 172. Серед своєї сем'ї він сидів мов чужісінький чоловік. Левиц. I. 279.
Чужова́рник, ка, м. Раст. Phlomis tuberosa L. ЗЮЗО. I. 131.
Чужові́рний, а, е. Иновѣрный. Наша аристократія… сталась би чужовірною. К. ХП. 121.
Чужові́рство, ва, с. Иновѣріе. Не вподобав демократ русин свого давнього панства — кого за чужоземний звичай, кого за чужовірство. Г. Барв. 426.
Чужозе́мець, мця, м. Иноземецъ, иностранецъ. Рудч. Ск. I. 207. Як малоліттє було, то прийшов чужоземець татарин. АД. I. 50.
Чужозе́мний, а, е. Иноземный. Драг. 97. Г. Барв. 489. І розм'ягчив серця народам чужоземним. К. Псал. 247.
Чужозе́мський, а, е. Я послав їй.... чужоземських квіток. Левиц. I. 489.
Чужозе́мщина, ни, ж. 1) Чужія, иностранныя земли. Поїхав у чужоземщину. ЕЗ. V. 8. 2) Иностранецъ, все иностранное. Мова московського панства, помазаного чужоземщиною. К. ХП. 121.
Чужоло́жити, жу, жиш, гл. Прелюбодѣйствовать. Угор.
Чужоло́жство, ва, с. Прелюбодѣяніе. Чужоложству даймо спокій, корчми попустімо! Гол. II. 463.
