Сторінка:Грінченко Б. Словник української мови. Том I. А-Ж. 1937.djvu/130

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

мягчать и разминать кожу при посредстве бруса из точильного камня» (у кожевников). Вас. 157.

Бруся́ка, ки, м. Ув. от брус.

Бруся́чча, ча, с. Соб. увел. от брусся.

Бруха́тий, а, е. Брюхатый.

Бру́хо, ха, с. Брюхо. Бодай тобі, мухо, розсілося брухо. Чуб. III. 247.

Брухове́ччина, ни, ж. Время гетманства Брюховецкого. К. Хмельн. 6.

Брушля́к, ка́, м. = Брусла и Брусля. Вх. Лем. 394. Ум. Брушлячо́к.

Бру́штин, на, м. 1) = Бурштин. 2) Мн. Железные обручи на колесах возле спиц, чтобы не раскололась колодка. У мастеров они употребляются, когда спицы забивают в колодку. Канев. у.

Бру́я, бру́ї, ж. 1) Быстрое течение в реке. Виїхав човном на річку, са̀ме на брую. Кременч. у. 2) Сквозняк. Воли заслабли, бо їх поставили в теплій кошарі саме на бруї. Кременч. у.

Бряжча́ти, чу́, чи́ш, гл. Бряцать, звенеть. Чуб. III. 35, 112. Козак, мамцю, гуляє, бряжчать в його гроші. Нп. Коли б у шинкарки, то б бряжчали чарки. Чуб. V. 831. Сам до мене босий чеше, щоб підківки не бряжчали. Мет. 27.

Брязк, ку, м. = Брязкіт.

Бря́зкало, ла, с. 1) Побрякушка, погремушка. Левиц. Пов. 156. 2) = Било 1? Ударивши (при церкви — сторож) в брязкало. Мир. Пов. I. 162. 3) Тот, кто брякает, бряцает, бренчит.

Бря́зкальце, ця, с. = Брязкало 1. Скрізь будуть брязкальця дзвінкі. Котл. Ен. V. 19.

Бря́зкання, ня, с. Бряцание. Левиц. Пов. 156.

Бря́зкати, каю, єш, гл. Бряцать, звенеть, звякать. Кайдани брязкають. Шевч. А Ігнашко до дівчини підківками брязка. Нп.

Брязка́ч, ча́, м. Звонкая монета.

Брязки́ти, кит, ж. мн. Бренчалки, погремушки. Встречено только в фальсифицированной думе о походе князя-язычника в христианскую землю. У дудки грали і в брязки́ти бряжчали. ЗОЮР. I. 178.

Брязкі́лка, ки, ж. = Брязкальце. Желех.

Бря́зкіт, коту, м. Звук от металлических вещей, звон, бряцание, бренчание. Наробив брязкоту, а він і прокинувсь. НВолын. у.

Бря́зкітка, ки, ж. = Брязкальце. Ум. Брязкіточка.

Брязкота́ло, ла, с. = Брязкало. Желех.

Брязкоті́ння, ня, с. = Брязкіт. Желех.

Брязкоті́ти, чу, тиш, гл. = Бряжча́ти. Ком. II. 53. А він собі як став грошима брязкотіти. Я брязкотів кайданами важкими. К. ХП. 51.

Брязкотня́, ні́, ж. Бряцание, звон.

Брязку́н, на́, м. = Брязкало 2. К дияволу кармазинів! — загукала громада… — Вони тільки вміють бряжчати шаблями, а тоді де були ці брязкуни, як безбожний Радивил загуркотав із гармат? К. Чр. 68.

Брязку́тка, ки, ж. = Брязкало? В песне ум. брязку́точка является собственно вместо слова нагаєчка. Тріщатиме руса коса в мене під ногою, брязчатиме брязкуточка услід за тобою. Чуб. III. 112.

Брязку́чий, а, е. Бряцающий, звенящий. Левиц. Пов. 310.

Бря́знути, ну, неш, гл. Одн. в. от брязкати. 1) Зазвенеть, звякнуть. Брязнули ключі од комори йдучи. Нп. Здорова була, дівчинонько! — як на струні брязнуло обік мене. МВ. (О. 1862. III. 54). Брязнув гаманом на стіл. Г. Барв. 211. Ось і у всі дзвони брязнули. Г. Барв. 158. 2) Упасть, ударяясь оземь. Горщик як брязне об піл. Г. Барв. 225. Мати зробилась як крейда біла, так і брязнула об землю. Г. Барв. 402—403. На яку коняку не покладе руку, вона з усіх чотирьох і брязне. Мнж. 22. 3) Ударить. Брязнула невістку по зубах. НВолын. у.

Брязо́к, зка́, м. Употребл. в выраж.: на брязку́ — вот-вот, сейчас. Манжура. 168.

Брязь! меж., выраж. звук металла или стекла. Перстень брязь! Чуб. II. 94. Стук, брязь в віконечко: вийди, вийди, коханочко! Чуб. V. 207.

Бря́к(ну)ти, ну, неш, гл. Разбухать.

Бря́ма, ми, ж. = Брама. Вийшло (військо), брями облягло та й взялось воювати. Чуб. 162.

Брямча́ти, мчу́, чи́ш, гл. = Бряжчати. Вх. Лем. 394.

Бря́чка, ки, ж. Пряжка. Вх. Лем. 481.

Брьо́хати(ся), хаю(ся), єш(ся), гл.