зриває з дубка м'яке листячко. Сніп. 102. Ув. Дуби́ще. Чуб. V. 1169.
Дубала́, нар. Дыбом, вверх ногами. Дубала стати. См. Дубора.
Дуба́р, ря́, м. Большой дуб. Дубарі товстелезні. Константиногр. у.
Дубас, са, м. Большой нож. Вх. Уг. 237.
Дуба́сити, шу, сиш, гл. Дубасить, колотить.
Ду́белець, льця, м. = Туболець. НВолын. у.
Ду́бельт, та, м. Бекас, дупель Scolopax major. Вх. Пч. II. 14.
Дубельті́вка, ки, ж. Двустволка. Пан Цибульский… в одній руці держав пенькову люльку, а в другій дубельтівку; у ногах вертівся пудель і гавкав на сільських собак. Стор. I. 233.
Дубе́ць, бця́, м. 1) Молодой дуб. Ой у лісі під дубцем стоїть дівка з молодцем. Грин. III. 168. 2) Прут, палочка. Треба назламувать дубців з усякого дерева. Грин. I. 180. Поэтому также — розга. Не дубцем, так лозиною. Ном. Треба його дубцем бить. Грин. III. 553. Ум. Ду́бчик, ду́бчичок.
Дуби́ло, ла, с.: а) дубильное вещество; б) отвар ольховой коры и пр., в котором вымачивают сукно или нитки. Шух. I. 152, 254. См. Дуб 3.
Дуби́на, ни, ж. 1) Дубовое дерево. Сюди туди дубину стрепену, — посипались жолудочки в пелену. Чуб. III. 176. От кріпка дубина, — сокира як од заліза одскакує. Харьк. 2) Дубовый лес. Сим. 26. КС. 1883. I. 34. Як були ми молодими, то ходили по дубині у червоних запасках і сивизна на висках. Ном. № 8709. 3) Дубовая палка. От козаки до його з дубинами. ЗОЮР. 284. Ум. Дуби́нка, дуби́нонька, дуби́ночка. Грин. III. 682. Сим. 26. Між дубинки та ліщинки шматок шкуратинки. Ном., стр. 301, № 379. Ой піду я в дубиноньку спати. Млр. л. сб. 346. Пойду в ліс, вирубаю дубинку. Ном., стр. 295, № 155.
Ду́бити, блю, биш, гл. 1) Драть, сдирать (о деньгах). 2) Вымачивать сукно в отваре ольховой коры. Шух. I. 152. Дубить, выделывать кожу. Вх. Лем. 412.
Ду́битися, блюся, бишся, гл. 1) О penis: быть в эрекции. Радом. у. 2) Коробиться.
Дуби́ще, ща, м. Ув. от дуб.
Дубі́вка, ки, ж. 1) Род дыни. Пішов на свій базар, купив хліба, огірків, пшенички, диню дубівку. Кв. II. 293. 2) Чернильный орешек. Каменец. у. Вх. Лем. 412.
Дубі́ти, бі́ю, єш, гл. Коченеть от холода. Желех.
Ду́бкати, каю, єш, гл. Топать, производить топаньем шум. Вх. Зн. 208.
Дубле́нець, нця, м. Выделанная дубленая кожа. Вх. Уг. 237.
Дубле́ний, а, е. 1) Вымоченный в дуби́лі. Шух. I. 254. О коже: выделанный. 2) Одеревенелый, окоченелый. Один тільки мови між їми не вів, нікуди й не гляне, зовсім мов дублений. Сніп. 160. Не ворог, хто уже дублений, не супостат, чий труп нікчемний на полі без душі лежить. Котл. Ен.
Дублени́стий, а, е. Красно-желтоватый, цвета дубленой кожи. Квіток дубленістий. Вх. Уг. 237.
Дубля́, ля́, с. соб. Дубье, дубы. Там дубля таке, що одна деревина варт шість карбованців. Каменец. у.
Дубни́к, ка́, м. 1) = Дубняк. 2) Чан для дубления кож. Вас. 157. Ум. Дубничо́к. Мет. 196.
Дубни́ти, ню́, ни́ш, гл. = Дубкати. Кінь дубнить ногами. Вх. Зн. 16.
Дубня́к, ка́, м. Дубовый лес. Розкинули тенета, загавкали собаки, коли ж і летять у тенета карасі, окуні, щуки, — так із дубняка й сиплють. ЗОЮР. II. 37. Ум. Дубнячо́к. Йшла баба дубнячком. Ном. № 12535.
Дубо́вий, а, е. Дубовый. Щоб тобі дубовий хрест. Ном. № 3783. Високим валом воно (село) обсипалось і по валу дубовими палями опарканилось. К. Хмельн. 97. Дубо́ва ла́па. Раст. Sticta pulmonacea. ЗЮЗО. I. 137. Дубо́ві листки́. Род вышиванья на женских сорочках. Чуб. VII. 427.
Дубови́к, ка́, м. 1) Хозяин лодки ду́ба. 2) = Вернидуб. Грин. I. 181.
Дубови́на, ни, ж. = Домовина.
Дубо́к, бка́, м. Ум. от дуб.
Ду́бом, нар. Дыбом. Дубом стає волос. Чуб. III. 328.
Дубони́ти, ню́, ни́ш, гл. = Дубкати. Вх. Зн. 16.
Ду́бонька, ки, ж. = Дубочка.
Ду́бонько, ка, м. Ум. от дуб.
