нуло три роки — і Франка оддали в гімназію. І тут з мужицьким сином повторюється та ж сама історія, що і в нормальній школі. На Франка не звертають уваги, він цілий рік сидить десь в кутку, на „ослячій лаві“ та довбає пальцями у стінах діри. Та незабаром він знов займає перше місце і вже не кидає його за весь гімназіяльний курс. Науки шкільноі Франко не любив. Зате читав. Шевченкового „Кобзаря“ вивчив на пам'ять, а як став старшим, книжка зовсім захопила його. Він читав все, що попадало під руки, без плану, без сістеми: Шекспіра, Шіллера, Клопштокаі Гете, Гейне, Гомера, Софокла, біблію, а з українських авторів — Стороженка, Марка-Вов-ч ка, Куліша, Руданського, Мирного. Любов до книжки виявляється і в тому, що з шостоі кляси Франко починає збірати свою бібліотеку — і за три роки заповняє велику шафу європейськими класіками. Перші спроби писати — віршом і прозою, — відносяться ще до тих часів, коли Франко був у гімназіі. Тоді ще почав він збірати народні пісні. Коли, скінчивши гімназію в 1875 році молодий Франко іхав до Львівського університету, в його літературному багажі було все: і любовні вірші, і драми, оповідання і переклади Софокла, Гомера, „Уріель Акоста“ Гуцкова, Краледворська рукопись і т. и.
