По обіді та після вечері удова брала книжку й починала вчити мене про Мойсея та оповідати щось про очерет; я аж упрівав, силкуючись догадатися, до чого це все; тільки раз якось вона пробовкнулася що Мойсей той давно вже вмер, тоді я зовсім перестав про його думати: яке ж пуття з мертвого?
Схотілося мені покурити і я спитав в удови дозволу; вона не дозволила. Це, каже, завичка погана, неохайна, і ти повинен од неї зовсім одвикнути. Бувають же на світі такі чудні люде! Говорять про речі, яких цілком не тямлють. От хоч би й удова: клопочеться про Мойсея, хоч він їй і не родич навіть, а вважає за погане те, що людині до смаку. Сама ж нюхає табаку, — так то, бачите, нічого!
Саме тоді приїхала жити до удови її сестра панна Ватсон, худа стара дівчина в окулярах, — вона ж ото й почала дошкуляти мене наукою! Мучила вона мене, мучила, все вчила читати, та вже удова змилосердилася, — звеліла мене не займати. Як би довше, то я б і сам не стерпів такого катування! Панна Ватсон що-хвилини робила мені уваги. „Не махай ногами, Фінне“; або: „не треба чухатися, Фінне, сиди тихо“; а то знов: „не потягайся, не кривляйся, Гекльбері, поводься ж нарешті пристойно!“ Потім вона почала мені росказувати про пекло, але я їй одказав просто,
