Перейти до вмісту

Сторінка:Нечуй-Левицький І. Запорожці (Краків, 1940).djvu/5

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

Над Дніпром, коло славних порогів, у селі Старому Кодаку жив собі молодий лоцман Карпо Летючий. Як і всі лоцмани[1] він був потомок славних Запорожців і мав увесь хист, усю вдачу запорозьку. Високий, чорнявий та кучерявий, гарний з лиця, гарний з стану, кругом гарний, ще й до того сміливий! Ще змалку брав його з собою батько на байдаки[2] та плоти[3], переводячи їх через пороги. Карпо знав добре всі пороги, всі забори[4], знав кожний камінь. Він любив пороги, бо зріс коло їх. Карпо любив летіти стрілою прудким козацьким ходом[5] через пороги, летіти птицею з лави на лаву; любив слухати, як шумить Дніпро на порогах, як реве Звонець або Дід і обливає бризками його гаряче лице.

Лоцманський отаман дуже любив Карпа і настановив його дядьком[6], не зважаючи на його дуже молоді літа. Отаман вірив йому, як самому собі.

Ото раз приплив до порогів великий байдак якогось багатого купця.

— Дай мені, отамане, лоцмана, та найпевнішого, найлучшого! — каже багатий купець до атамана.

— Нема в мене певнішого лоцмана, як Карпо Летючий, хоч він і молодий. Посилаю його, то все одно, що й сам їду, — відказав отаман.

 
  1. керманич,
  2. великий човен,
  3. дараба,
  4. каміння поперек Дніпра,
  5. водяна дорога,
  6. головний керманич,