Вонли́вий, а, е. Часто воняющий. Аф. 321.
Воно́, його́, мест. 1) Оно. Послухає моря, що воно говорить. Шевч. 9. Употребляется для обозначения неизвестного лица. Хто ж се в мене їх (коноплі) підчистив? Воно й бере, та не заразом, а потрошку… Коли б мені його піймать та провчить, — воно б тоді одсахнулося. ЗОЮР. I. 11. В ласкательном смысле о лицах обоего пола: Гомонить він (чоловік, побравшись) до мене, а я усе мовчу. Воно поміж народом пленталось, та й бачило доволі, дак і говорить до мене, а я усе соромляюсь. Г. Барв. 4. В смысле несколько презрительном: Та де ж таки йому за писаря ставати? Воно ще таке молоде та дурне. *Насмешл. при встрече: Чи не воно? Киев. 2) Оно; это. Воно, бачте, жаліє мене мати. Воно хотять зо мною он що зробити. Як би з ким сісти хліба ззісти, промовить слово, — то воно б хоч і як небудь на сім світі, а все б таки якось жилось. Шевч. 658. Роспитались — аж воно так як раз, що він їх зять. Рудч. Ск.
Во́нпити, плю, пиш, гл. Сомневаться. Не вонпив старий Шрам, що син його Петро укладе Тура. К. ЧР. 169.
Воню́чий, а, е. Вонючий. Воню́че зі́лля = Воню́чка 1.
Воню́чка, ки, 1) Раст. Клоповник, Sepidum ruderare; б) Раст. Cimicifuda foetida Z. ЗЮЗО. I. 118. 2) Жучек из породы жужелиц.
*Воня́, ні́, ж. Запах. Сл. Тутк.
Воня́ти, ня́ю, єш, гл. = Смерді́ти. Не їж цибулі, й вонять не буде. Ном. № 6745.
Вора́тися, рю́ся, решся, гл. При паханье своего поля прихватить чужого.
Во́рга, ги, ж. = Ва́рга. Угор.
Во́рик, ка, м. Ум. от вір 3. Жеребчик. Шух. I. 211.
Вори́на, ни, ж. Жердь, употребляемая для огорожи. Ми взяли ворину таку, як у руку завтовшки, та довгу та рівну. Пирят. у. З усього села ні хатини, ні ворини не зосталося, геть усе до щенту вигоріло. Канев. у.
*Вори́ння, ня, соб. 1) Жерди. 2) Изгородь из жердей. А плай радісно підіймався у гору поміж вориння. Коцюб.
Во́ріг, рога, м. = Во́рог. Поглянь, Марусю, на поріг, то йде дружбонько, воріг твій. Нп.
Ворі́женько, ка, м. Ум. от во́рог.
Во́рін, рона, м. Ворон. Мир. ХРВ. 70. Ум. Воріне́ць. Ой по дівчині отець-мати плаче, а по козаку чорний ворінець кряче. Лис. VI. № 32.
Ворі́ння, ня, с. Жерди для огорожи. Шух. I. 76. См. Вір'я.
Ворі́тенька, ньок, ворі́течка, чок, мн. Ум. от воро́та.
Ворі́тка, ток, мн. Ум. от воро́та.
Ворі́тний, а, е. Воротный. Ворі́тний могори́ч. Обрядовое угощение, даваемое местным парням за пропуск в ворота невесты поезда жениха. Мил. 122.
Ворі́тниця, ці, ж. 1) Доска в воротной створе. См. Воро́та. Дойшли вони до воріт, Остап осадив сало (що ніс) на ворітницю. О. 1862. I. 35. Иногда во мн. ч.: ворота. Втворіть ворітниці! АД. I. 41. 2) Глуха́ ворі́тниця. Столб, к которому привязаны ворота. Мнж. 135.
Ворі́тонька, ньок, мн. Ум. от воро́та.
Ворі́ття, тя, с. Место у ворот. Перві свати по-за воріттю, другі свати з кіньми під сіньми. Нп.
Воріття́, тя́, с. Возврат, возвращение. Є каяття, та нема воріття. Ном. № 2240. См. Вороття́.
Ворітця́, тець, мн. 1) Ум. от воро́та. 2) Калитка. Зачиняй ворітечка й ворітця, а не пускай Василечка молодця. Рк. Макс.
Ворі́х, ха, м. = Орі́х. Желех.
Ворі́шина, ни, ж. 1) Раст. Geranium sanguineum. Вх. Пч. I. 10. 2) = Орі́шина. Желех.
Ворі́шинка, ки, ж. Раст. Latus corniculatus. Вх. Пч. I. 11.
Во́рка, ки, ж. Ворчанье. Випивай, щоб на ворку не оставалось. Ном. № 11555. Ну бо допивай, а то буде чоловіча ворка гнаться. Г. Барв. 39.
Воркі́н, куна́, м. = Воркоту́н. У запічку да й воркін ворчить. Грин. III. 99.
