Дрібню́ній, я, є. Ум. от дрі́бни́й.
Дрібняки́, кі́в, м. мн. Мелкие деньги. Вх. Зн. 16 *Звен. у., с. Пальчик.
Дрібо́к, бка́, м. Кусочек, крупинка (о соли, напр.). І не раз, і не два траплялось, що в хаті не було ні дрібка соли, ні сухого сухаря. Левиц. I. 73. Ум. Дрібо́чок.
*Дрі́бостка, ки, ж. 1) Некоторое количество. Неч.-Лев. 2) Подробность. Желех.
Дрібота́ння, ня, с. Неразборчивая болтовня скороговоркой, *тараторение. Сл. Нік. Таке якесь дріботання в його, що я й не розберу, що він і росказує. Новомоск. у.
Дрібота́ти, бочу́, чеш и дріботі́ти, бочу́, ти́ш, гл. 1) Говорить очень скоро. Оце було й дивиться він на тебе і дріботить тобі, а дума певно о чімсь другім. Сим. 199. Мовчки слуха, що дріботить йому вона. Греб. 357. 2) Мелко ступать, частить ногами. Цей кінь щось не дурно ногами дрібоче. Як було вдарять музики в струни, Марина не встоїть і не втерпить! Вже й б'є тропака і дріботить. Левиц. I. 12.
Дріботу́н, на́, м. Говорун, много и быстро говорящий, болтун. Дивиться він на тебе й дріботить тобі (дріботун був старий). Сим. 199.
Дріботу́ха, хи, ж. Говорунья, болтунья. Що вже й дріботуха вона, то й боже! Усе дрібоче, усе дрібоче! Новомоск. у.
Дрі́бочку, нар. Немножко. Я вже тут, я зараз надбіжу, ще лише дрібочку зачекай. Франко.
Дрібо́чок, чка, м. Ум. от дрібо́к.
Дрібоши́ти и дрібуши́ти, шу́, ши́ш, гл. Делать быстро следующие одно за другим движения. Взяв москаль ціпа і почав швидко-швидко ним дрібушити. Грин. II. 207. Поэтому дрібоши́ти = дрібота́ти 2. Кінь… дрібошив ристю. Левиц. I. 484.
Дрібу́шечки, чок, ж. мн. Ум. от дрібу́шки.
Дрібуши́ти. См. Дрібоши́ти.
Дрібу́шки, шок, ж. мн. 1) Род игры: берутся вдвоем за руки и, поставив носки к носкам, кружатся, приговаривая: «Дрібу-дрібу, дрібушечки!» 2) Танец, также мелкие па в танцах. Ті «дрібушки» танцювали, ті садили гопака. Сніп. 136. Настя вийшла у танець… виробляла дрібушки. Левиц. Пов. 111. 3) Мелко заплетенные косы. Гол. Од. 60. Поплела коси у самі маленькі дрібушки і вінком на голову поклала. Кв. I. 50. Не плети кісоньки утроє, заплети кісоньку в дрібушки. Мет. 205. Ум. Дрібу́шечки. Ив. 77.
Дрібцюва́ти, цю́ю, єш, гл. Делать мелкие па, частить танцуя. Який там він прудкий? Дробцює й ноги вкупі, і тілько гупотить, товче мов просо в ступі. О. 1861. VIII. 50.
*Дрібча́стий, а, е = Дрібча́тий. Сл. Нік.
Дрібча́тий, а, е. Большими крупинками (о соли и т. п.). Рк. Левиц. См. Дрібко́вий.
Дріб'язки́й, дріб'язко́вий, а, е. Мелочной, *мелочный. Сл. Нік.
Дрі́б'язок, зку, м. 1) Мелочь, мелкие вещи. Оце забув купити олії. Стілько дріб'язку було, що як його й не забути: купи соли, купи риби, меду, мила, олії, — от і забудеш що небудь, випаде з голови. Киев. у. 2) Маленькие дети. Там того дріб'язку повен запічок. 3) Мелкий скот. В мене овець ватага, а дійнику без ліку, а дріб'язку як піску. Лавр. 77. 4) На дрі́б'язок, на дрі́б'язки поби́ти. Побить на мелкие кусочки. Грин. II. 243. *5) Некоторое количество. Желех.
Дрі́вітня, дрі́вотня, дрі́вутня, ні, ж. Бревно, на котором рубят дрова, а также и место, где оно находится. Хлопці щось робили та й покинули сокиру, устромивши у дрівотню. Кост. (О. 1862. VI. 46). На дрівітні дров ні поліна. ЗОЮР. I. 220. А турки, що тріски на дрівітні, валяються кучами. ЗОЮР. I. 291. Чи пересуне що, чи переложить, а сама зирк із комори на дрівотню. Кв. II. 160.
Дрівця́, ве́ць, с. мн. Ум. от дро́ва. *Дровишки. Сл. Нік.
Дрігави́ця, ці, дрігва́, ви́, ж. Студенистая масса или что-либо подобное ей. Ще за старих панів вівці такі вже ситі були, що як ідуть — аж дрігавиця дріготить. Лубен. у. Там і вівці ситі, як дрігва, аж шкура ходором ходе. Луб. у.
Дрігота́, ти́, ж. Дрожь.
