ступити до переговорів, й обіцював йому „королівською обітницею“ забезпечити Українцям всі права, яких вони жадають. Так гордий польський король мусів просити пощади у українського гетьмана, якого кілька днів перед тим хотів скинути з гетьманства! Ян Казимир мусів упокоритися перед козаками, бо инакше бувби дістався в український полон.
Понеділок 16. серпня рішив битву під Зборовом. Одна частина козаків — того дня билися лише козаки — під проводом миргородського полковника Гладкого впала до міста і розбила залогу, якою проводив Забуський. Друга частина впала в польський табор, здобула вали, польську редуту, розбила гвардію короля і добивалася вже до королівських шатер. Але тут прийшли мирові переговори.
Тогож таки дня і гетьман Богдан Хмельницький і хан прислали королеви відповідь на його листи. Хан заявив готовість до переговорів. Хмельницький не так охотно ішов до мира, але не міг заявитися проти Татар. Так татарський хан вратував польського короля. Хмельницький у своїм листі вказав, що причиною війни були самі Поляки і жадав покарання князя Вишневецького; для України домагався широких прав. Невдовзі до козацького табору привезено нові листи короля, приїхало польське посольство і розпочато переговори.
В середу 18. серпня Поляки підписали умову з ханом; король зобовязався заплатити Татарам залеглу данину 200 тисяч талярів і що року платити по 90 тисяч золотих данини. Король дав також свою згоду на те, що Татаре при відвороті братимуть по українських землях людей в неволю, в ясир; але цю умову заховано у великій тайні.
В четвер 19 серпня 1649 р. підписано також умову між Поляками і Українцями, — славний Зборівський договір. Король признав владу Запорожського Війська у трьох воєвідствах: київськім, брацлавськім і чернигівськім. У ці землі не вільно було входити польському війську. Всі уряди мали дістати самі Українці. Школи мали бути українські. На сторожі прав України стояло 40.000 козацького війська — в ті часи велика сила. В той спосіб у зборівськім мирі козаки здобули основи для будови української держави.
Українські війська могли вернутися вдоволені до дому.
Все таки дехто може запитатися, чому саме Хмельницький, хоч мав короля в руках, згодився на переговори і мир? Певно не спонукало його до сього ні рабство, ні страх перед королівським „маєстатом“, — а инші причини. Одною
