Твори (Франко, 1956–1962)/14/До «Цар і аскет». Передмова

Матеріал з Вікіджерел

II. ДО ПОЕМИ „ЦАР І АСКЕТ“

 
1. ПЕРЕДМОВА
 

Ця книжечка складається з трьох частин. Перша частина дає короткий нарис історії староіндійської, спеціяльно санскритської літератури і зупиняється трохи довше над останньою її верствою, так званими Пуранами. Цей нарис опертий головно на найновішій німецькій праці: „Dr. М. Winternitz, Geschichte der indischen Litteratur, виданий у серії „Die Litteraturen des Ostens in Einzeldarstellungen“, видавані фірмою Амелянґа в Липську, в якій творить дев'ятий том. Дещо користаю також із інтересної книжки ученої Американки Єлисавети Рід (Hindu Litterature, or the ancient books of India. By Elizabeth A. Reed, member of the Philosophical Society of Great Britain. Chicago S. C. Griggs and Company. 18 1), у якій Пуранам присвячено XXII главу, ст. 353—375. Відомі мені старші курси, а власне А. Weber, Indische Literaturgeschichte і дерптського доцента Dr. Leopold v. Schroeder, Indiens Literatur und Cultur in historischer Entwicklung, Leipzig 1887, можна було поминути тому, що при всій їх науковій вартості власне про Пуранів вони подають скупі й не скрізь докладні відомості. Друга частина, це поема „Цар і аскет“, написана мною 1892 р. на основі німецького віршованого перекладу одної частини „Маркандея-Пурани“, доконаної Фрідріхом Ріккертом і друкованої в „Zeitschrift der deutschen Morgenländischen Gesellschaft t. XIII, ct. 103.

Я не держався строго німецького тексту і дозволив собі змінити закінчення поеми, даючи трагедії короля Гарісчандри замість індійського фатального новочасний, щасливий, але й індійському духові зовсім не противний вихід. Поема була друкована в моїй збірці поезій „З вершин і низин“, друге видання р. 1893. Це видання тепер майже розпродане.

Поема в тім виданню була присвячена молодому тоді російському князю Сергію Щербатському, що як студент індології перебував тоді у Відні, слухаючи викладів славного передчасного померлого професора Bühler'а[1]. З ним познайомив мене др. М. Мурко, і ми кілька разів проводили по кілька годин у дружніх розмовах. Я доручив кн. С. Щербатському свіжо виданий том моїх поезій, а він за це дарував мені чотири томи Тихонравовського видання Гоголя в гарній оправі. З нагоди проїзду Драгоманова через Відень весною 1894 р. я мав приємність познайомити Щербатського також із Драгомановим. Щербатський якось боявся думки про поворот до Росії, хоч і як любив студії над індійською культурою, і надіявся за поворотом до Росії попасти в експедицію до Кашґару, яка мала відкопувати знайдені там кимось руїни прастарих міст, у яких надіялись познаходити також багато північно-індійських рукописів. Не знаю, чи була виряжена російським правительством ця експедиція і чи попав у неї Щербатський. „Боюсь, что дома разопюсь“ — повторяв він кілька разів, роздумуючи про своє недалеке будуче. Пізніше чув я, що він був учасником подорожі російського престолонаслідника, а потім царя Миколи II, до Індії та Японії. Нехай оці слова разом із короткою присвятою на чолі поеми будуть милою згадкою цьому, від природи й фортуни багато обдарованому, а при тім простому в поводженню, щирому й чесному чоловікові.

Щоб дати можність читачам порівняти мою поему з індійським первовзором, я на третьому місці в оцій книжочці подаю дослівний прозовий переклад леґенди про Гарісчандру, держачися не Ріккертового віршованого, а дослівного англійського перекладу тексту, що міститься в виданню: The Markandeya Purana, translated with notes, by F. Eden Pargiter. (Bibliotheca Indica, a collection of oriental works published by the Asiatic Society of Bengal). Calcutta 1904, ct. 32—59.

——————

  1. Два чи три роки пізніше він під час літніх ферій, проводжених у Швейцарії, в часі самітньої прогулки на малім човнику при наглім вибуху бурі втонув у Боденськім озері. З ним погибли принаймі на якийсь час великі пляни, укладані ним в порозумінню з англійським правительством що до спеціяльних розслідів і розкопок рідного міста Будди Капілявасту, якого руїни тепер лежать під прастарим лісом.