Твори (Франко, 1956–1962)/14/Похорон/V
| ◀ IV | Твори в 20 томах Том XIV Похорон V |
VI ▶ |
|
„Панство любе, жарт на бік!
Говорім про річ практично.
На останній наш успіх
Я дивлюсь досить критично.
„Чи там Бог, чи чорт нас спас,
Це вже як собі хто віда;
Ще одна така побіда
І могло би буть по нас.
„Хоч то звісно, що наш рід
Зріс не з соли і не з ролі,
Але нині інший світ,
А як б'ють, то „bardzo boli[1]“
„А в тім — як чий смак! До ката!
Може й досі є такі
Що понад вино й дівчата
Люблять рани й синяки.
„Я — в покорі признаюся —
Не числю себе до них,
Без тих боїв, війн страшних
І без слави обійдуся.
„Я не буду величать
Тих, що на вчорашні бої
Йшли відважно, так сказать,
Як правдивії герої.“
(На лиці князевім тут
Іронічний усміх мигнув
І він зараз в інший кут
В своїй мові лука вигнув).
„Я, панове, дипльомат,
Що по бою лічить страти,
Лічить зиски, щоб завдати
Ворогові крайній мат.
„Те, що ми здобули в бою,
Це побіди перша часть;
Тільки праця головою
Перемогу всю нам дасть.
„Трупи… кров… ну слава — все
Виглядає сіро, буро.
Що за плід це принесе?
Нумо думать pro futuro[2]!
„Хто нам вкаже ясний шлях,
Як держать в руках здобуте
І приборкать плем'я люте
Не б'ючись з ним по полях,
„Без пожежі, крови, сварів,
А спокійно й певно, той
Варт найвищих лаврів, дарів,
Той найбільший з нас герой.“
Музики грім. І оплески і брава…
Та князь на них уваги не звертав, —
Він знав, що варта в тій громаді слава.
По хвилі граф помалу з місця встав,
О склянку брязнув і князю вклонився,
Від нього дозвіл річ держать дістав.
Гладкий, здоровий, він відсторонився,
Щоб рушатись свобідно, наче слон,
Щоб серед сойму звірів опинився.
Почав. Різкий, твердий його був тон.
——————