Свою сердитість переміг аскет,
Та думки він про помсту не покинув,
І вид приймаючи святий та божий,
У серці своїм міркував: „Чекай!
На обов'язках своїх їздиш ти,
На обов'язках я тебе спіймаю!“
Вісвамітра.
Де правду ти сказав, могучий царю,
Та доповідж до решти вже: кому
Давати дари? Захищать кого?
Оборонять кого мечем і луком?
Гарісчандра.
Давати дари поперед усіх
Брахманцям мудрим і святим аскетам
А також всім убогим і потрібним;
Давати захист сиротам і вдовам
І всім покривдженим; меча і лука
Вживать на кривдників і розбишак.
Вісвамітра.
Так оце я стою перед тобою,
Брахманець і аскет, і ти вважай
Сповнить на мні свій перший обов'язок.
Я ж сирота покривджена тобою,
Бо своїм криком безголовим ти
Відняв у мене плід дев'ятилітніх
Заслуг і трудів, всю чудовну силу,
Що завтра мала, наче ясне сонце,
На всі світи велично заясніти.
Отак покривджений, я захисту
Шукаю в тебе, і повинен ти
Сповнить на мні свій другий обов'язок.
Хто кривдник тут і розбишака — знаєш,
Так сповняй же й твій третій обов'язок!
На серці похололо в Гарісчандри.
Блідий, тремтячи наче лист осики,
Похилений, мов тростина від вітру,
Стояв покірно він перед аскетом.
Гарісчандра.
Страшний мій гріх, вина моя безмірна!
Сам бачу, що нічим її не в силі
Спокутувать! Та змилуйся, святий
Угодниче, не знівеч, не зітри
Мене відразу в прах своїм прокляттям,
Як я на теє заслужив! Не має
Страшнішого під сонцем ні на небі,
Як гнів святих, брахманцеве прокляття!
Скажи, яку прийнять мені покуту?
Якії дари дать тобі? Промов же!
Все, все, чого ти тільки забажаєш,
Хоч як би важко це мені прийшлося,
Все дам тобі, щоб гріх свій відмолити.
Вісвамітра.
Нехай же буде так, як ти говориш!
Скажи ж тепер, що можеш дать мені?
Гарісчандра.
Багато срібла, золота й каміння
Чимало дорогого.
Вісвамітра.
Це замало.
Гарісчандра.
Весь мій маєток, сіл і міст чимало.
Вісвамітра.
І це замало.
Гарісчандра.
Все царство, весь мій край від гір до моря.
Вісвамітра.
Приймаю це, та сього ще замало.
Гарісчандра.
Чого ж ще більше в мене ти жадаєш?
Вісвамітра.
Того, що всім тим дарам є корона:
Жадаю права — царську жертву діять.
Гарісчандра.
Значить, жадаєш, щоб я й царську власть
Тобі віддав?
Вісвамітра.
Жадаю.
Гарісчандра.
Буде так.
Усе тобі прирік я, весь я твій.
То й право це тобі я передам.
Вісвамітра.
Жадаю, щоб ти зараз це вчинив.
Отам твій кінь осідланий стоїть,
А ось на тобі царський плащ злотистий.
Цей плащ віддай мені і на коня
Всади мене, а сам за поводи
Коня візьми й веди мене у город,
І по дорозі викрикай: „Гей, люди!
Я, Гарісчандра, досі ваш володар,
По Божій волі нині уступаю
І власть свою цьому передаю.
Це Вісвамітра, це святий угодник,
Що вам віднині буде царювати!“
Отак кричи, а в Індровій божниці
Передаси мені свою корону.
Коли цього не схочеш учинити,
То видко буде, що лиш на устах
Все маєш обов'язок, а не в серці.
Та знай, що всемогущий мій проклін
В такому разі не мине тебе.
Гарісчандра.
Святий аскете! Не допустить того
Високий Індра і пресвітлий Аґні,
Щоб я ламав раз даний заповіт.
Все те, чого від мене ти жадаєш,
Наскрізь оправдане й не може буть
Інакше, то ж усе те я сповню!
І знявши царський плащ свій, він надів
Його на Вісвамітру. І привівши
Коня, він посадив на нім аскета,
А сам узяв за поводи коня
І, мов слуга, у город попровадив.
|
