Твори (Франко, 1956–1962)/20/Золото

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Твори в 20 томах
Том XX
(1962

Іван Франко
Золото (Поль Купід)
Видання: Нью-Йорк: Видавниче товариство «Книгоспілка», 1962.
ПОЛЬ КУПІД
 
Золото
 
Оповідання
 

Три місяці перед тим розпочався приплив копачів до нового золотого терену, і тиша чагарників була перервана скрипінням корб та різноязичними голосами та окликами копачів різних народностей. Терен уважався багатим навіть у тім часі, коли великих знахідок золота в Австралії було ще багато. Третина копачів поробила маєтки; з решти лиш не багато не мали зовсім щастя. Довгі ряди білих наметів, що ясно визначалися проти порослих горбів, виростали одні за другими, а полотняні склепи та шиночки звільна уступали місце претенсіональнішим будинкам.

Старий Мос (Мойсей) Ізаакс був властителем найбільшого дому на терені. Стіни з грубих дубових дощок і грубі оковані двері забезпечували, бачилося, перед усяким непрошеним гостем. Не так як інші хазяїни і торговці, Мос Ізаакс не купував золота від копачів, але запропонував їм свій склеп як безпечний склад їхнього золота за оплатою двох шилінґів від унції, доки метал під конвоєм поліції не буде висланий на місце призначення. Копачі переконалися швидко, що це далеко корисніше, як продавати золото на місці, а Мос Ізаакс не без задоволення бачив, що золота депоновано у нього вдвоє більше, ніж би він колинебудь у своїм життю міг купити. Надто в своїм склепі він продавав різний крам.

Одного полудня торг ішов дуже жваво, і ніс Ізаакса почервонів мов мідяний. Увійшов копач Морґан.

— Як здоров'я вашого товариша сьогодні? — запитав Ізаакс.

— Дуже лихо, — відповів Морґан. — Новий лікар, що відвідав його, рік передо мною, що він потягне ще два дні, коли не вмре швидше.

Морґан купив щось для хорого і відійшов. Хорий був молодий чоловік, але його сила, здавалося, була зламана.

— Обидва вони не мали якось щастя відколи прийшли сюди, — промовив Ізаакс не без співчуття. — Зложили у мене трохи золота, але нема й чверти того, що могли б були добути, якби Стіль не захорував. Три тижні вже не може працювати. Він усе був блідий, як труп, а потім зліг зовсім. Тепер, коли прибув лікар, може ще потягне, але й то ледве чи довго.

Він не потягнув довго. Найближчого вечера по заході сонця розбіглася вість від шатра до шатра, що Морґанів товариш Стіль умер. Лікар був при нім до самої смерти, але заявив, що нема жадної ради. З грубих дощок збито домовину, а Морґан і лікар поклали в неї мертве тіло. Декілька копачів прийшло їм до помочі, але вони відправляли їх. Говорили загально, що новий лікар сповнив свій обов'язок не лише по-людськи, але просто по-братськи.

Другого дня рано занесли домовину на кладовище. Майже двісті копачів супроводили її з відкритими головами, а Морґан на корі найближчого дерева вирізав ім'я покійника «Кон Стіль».

В тій хвилі почувся страшенний галас у таборі копачів, а осередком галасу був склеп Моса Ізаакса. Не минуло п'яти хвилин, як увесь похоронний супровід дізнався про новину, що гості застали Ізаакса зв'язаного і закнебльованого, його склеп ограбований і все депоноване золото забране. Ізаакс оповідав, що минулої ночі, власне коли він лягав спати, два чоловіки застукали до дверей. Коли відчинив, вони вхопили його, відібрали у нього ключі і — решти не міг доповісти, торгаючи бороду з розпуки. Копачі кляли, їх патрулі кинулися по всій околиці шукаючи, нарешті по досить довгім часі явилася також поліція, але все було надармо, ані золота, ані грабівників не знайдено ані сліду.

Старий Ізаакс був порядний чоловік і запропонував копачам продати його дім і склеп з усіми товарами, і всю суму розділити між тих, що понесли страту. Деякі копачі не хотіли слухати про це, але інші згодилися на ліцитацію. Ліцитація склепу й дому дала дуже малу суму, далеко меншу, як надіялися, а коли минув тиждень, старий Ізаакс, похилений від журби, вийшов із табору немов зламаний горем.

Три місяці пізніше по відході Ізаакса, коли вже всі майже забули про грабунок окрім тих, що стратили своє золото, лікар заявив у таборі, що хоче покинути Австралію боячися за своє здоров'я. Копачі, що дуже шанували його, зложилися йому на почесний дарунок, і він від'їхав також.

Другий день по його від'їзді вся громада була стривожена свіжою новиною: гріб Кона Стіля минулої ночі хтось розкопав. Новина швидко оббігла всі шатра, і незабаром кілька сот людей збіглося до гробу, який виглядав так, немов би його недавно розкопано і потім якбудь закидано землею. Деякі взялися заступами розкопувати гріб наново, а інші стояли довкола зайняті живою розмовою. Один завважив, що цей незвичайний розкоп припадає саме на час від'їзду лікаря. Це зближення двох обставин підхопили зараз інші, догадуючися, що лікар певно розкопав гріб, аби вийняти з нього трупа для зроблення скелету. Заступи застукали об домовину, і її витягли наверх.

— Труп у домовині! — сказав один із тих, що несли домовину. — Вона дуже тяжка.

Домовину відшрубовано і відхилено віко, а копачі стиснулися довкола неї. Раптом усі відсахнулися взад. Ніхто не міг сказати ані слова. В домовині перед ними з виряченими мертвими очима лежав труп лікаря.

В ту саму годину два їздці їхали горами в віддаленню сорока миль від золотого терену. На долинці застали чоловіка, що чекав на них із трьома кіньми. Той третій виглядав як мішанина жида і бушманця.

— Вчасно прибуваєте, — промовив не то жид, не то бушманець. — А де ж Дік?

З двох їздців не відповів ані один. Вони мовчки поприв'язували свої сідла на свіжих коней.

— А де ж Дік? — повторив той своє питання. — Може йому не пощастило?

— Запитай ліпше Кона про нього, — буркнув Морґан. — Н-ну, все в порядку. Золото в мішку на Діковім коні.

— Скажу тобі, де Дік — промовив Кон з таємничим успіхом. — Він лежить у моїм гробі. Коли ми вчора відкопали домовину і вийняли золото, він озвався до нас: «Надіюся, ви зрозумієте, що половина золота моя, а другу поділіть ви три між собою». Ми сказали, що цього якраз не зрозуміємо ніяк. Він відповів, що така була умова. Додав іще, що він у тім інтересі головна особа і видумав увесь плян, то й мусить дістати більше, як ми. Певна річ, він зробив своє діло добре, але я мусів удавати мерця. Подумайте, дві години лежати зашрубованим у домовині — страх подумати. Здавалося, що це не години, а роки.

— Но, то пусте балакання, — промовив Мос Ізаакс. — А подумай лише, що я цю ніч мусів лежати з кнеблем в устах, а шнур, яким ви зв'язали мене, вгризався в тіло аж до крови. Я гадав, що згину, поки мене розв'язали. Але що ж далі, Коне?

— Коли ми рішуче заявили Дікові, що він дістане лише четверту частину нарівні з нами, він розлютився і сказав, що зараз бере свою половину і піде собі, куди йому треба. Він похилився, щоб узяти мішок, і тут я трошечки торкнув його заступом так, що йому більше вже не треба було нічого. Ми вложили його в домовину і прикидали землею.

— А тепер, Ізааксе, гайда в дорогу! — промовив Морґан. І живий покійник Кон Стіль та його товариші Морґан та жид бушманець поїхали далі в гори.