Твори (Франко, 1956–1962)/7/Лис Микита/3

by Іван Франко

◀ Пісня друга

Твори в 20 томах Том VII Іван Франко Лис Микита Пісня третя

Пісня четверта ▶

Нью-Йорк: Видавниче товариство «Книгоспілка», 1956

ПІСНЯ ТРЕТЯ

 

Кіт Мурлика до дороги
Добре взяв за пояс ноги,
В торбу впхав печену миш,
І лісочком, холодками
Так на підвечерик самий
Він прибув до Лисович.

Стукнув в браму, дожидає…
Лис в кватирку виглядає.
Кіт Мурлика шапку зняв,
Поклонивсь йому низенько,
Привітав його гарненько,
Та й такі слова сказав:

„Не прогнівайся, нанашку^[1]!
Не приніс я жодну фрашку^[2],
Але царський вам наказ:
Другий раз це цар, наш владця^[3]
Через свойого посланця
На свій суд ось кличе вас.

„Що тут довго говорити!
Дуже цар на вас сердитий,
То ж я раджу вам: ходіть!
Цар поклявся на корону:
Як не ставитесь до трону,
То пропащий весь ваш рід.“

„Мурцю! — скрикнув Лис Микита, —
От не ждали! От візита^[4]
Боже милий, як я рад!

Ну, ходи в мої обійми!
А проте казать не сміймо,
Щоб як стій іти назад.

„Та ж Лисиця, твоя тітка,
Так тебе видає зрідка,
Що не пустить нас під ніч.
А маленькі Лисенята,
Чи вони пустили б брата?
Ні, то неможлива річ!

„Повечеряєм гарненько,
Проспимося, а раненько
Холодком — і в Божу путь!
Я про царський суд не стою.
А що рад піду з тобою,
Ти про цеє певний будь!

„Он з Ведмедем інше діло!
Ти розваж^[5]: прийшов Бурмило,
Мов розбійник, у мій двір,
Та й до мене з криком, фуком^[6],
З величезним в лапах буком —
Я ж малий, слабенький звір!“

„Ой, нанашку, — рік Мурлика, —
Ласка ваша завелика…
Але краще ми не ждім!
Ніч чудова; місяць світить…
Попрощайте жінку й діти,
Та й у путь як стій ходім!“

„Мурцю, — каже Лис, — май розум!
Ніч не тітка, ми не возом
Будем їхать, ні літать.
Всяка погань лісом лазить,
Ну ж як хто на нас наважить^[7]!
Ні боротись, ні втікать!“

Ті слова Кота Мурлику
Кинули у дрож велику.
„Ваша правда, — він сказав. —
Мушу на ніч вже лишиться…
Та скажіть, щоб поживиться,
Де б я тутка що дістав?“

„Що ж, не гнівайсь, Мурцю дільний^[8]!
Чоловік я богомільний,
Піст твердий держу день-в-день.
Та тобі вже я придбаю
Найсмачніше, що лиш маю:
Крижку^[9] меду з'їдж лишень!“

„Меду? Тьфу! — відрік Мурлика. —
Хай Бурмило мед той лика!
Ним мене ти не вкормиш!
Та у вашому фільварку^[10]
Може ж є де в закамарку
Хоч одна порядна миш?“

Лис Микита рік до Мурка:
„Ти жартуєш! Навіть турка

Я б мишми не трактував^[11]!
Що ти видумав, небоже?
Миші їсти!.. Милий Боже!
Про таке я й не чував!

„Та як мишей ти бажаєш,
Мурку любий, тут їх маєш,
Що хоть ними гать гати!
Тут у війтовім^[12] будинку
Мишей тьменна тьма, мій синку,
І близенько нам іти!“

„Ах нанашку мій наймильший,
Поведіть мене на миші.
Я на миші дуже звик!“
„Добре! Так ходи ж за нами!“
І полізли бур'янами
Аж де війтів був курник.

Там діра в стіні пробита,
Нею часто Лис Микита
Ніччю в курятник гостив;
Вчора ще пустив він крови
Війтовому когутові^[13]
Аж когут і дух спустив.

Війт зо злости зчервонівши,
З когута лиш пір'я вздрівши,
Крикнув: „Ні, вже не стерплю!
Мушу злодія зловити!“ —
Край вікна дав присилити^[14]
Мотузяную петлю.

Лис Микита це пронюхав,
Та й говорить: „Мурку, слухай,
Як там мишки цвіркотять,
Мов горобчики невинні!
А ось тут і дірка в глині —
Тільки влізти та й хапать!“

„А безпечно ж тут, нанашко?
Нині за біду не тяжко,
А війти, то хитрий люд!“
„Га, — говорить Лис зрадливий, —
Хто занадто боязливий,
Хай такий покине труд!

„В середині там не був я,
І про хитрощі не чув я,
Та коли боїшся ти,
То ходім радніш додому,
Повечеряєм по-свому:
Редьку й медові соти“.

Кіт Мурлика застидався,
„Що, гадаєш, я злякався?“ —
До Микити він озвавсь. —
„Страх, то не котяче діло!“
І у дірку скочив сміло,
І шасть-прасть! В сильце спіймавсь.

Ой, повис він у воздухах^[15],
Затріпавсь, та по тих рухах
Шнур ще дужче горло стис.
Кинувсь — вдаривсь до одвірка!
А згори, де клята дірка,
Заглядає зрадник Лис.

„Ну, що, Мурцю мій наймильший, —
Каже він, — смакують миші?
Правда, що за пишний смак!
Хочеш соли? Я покличу,
Або в війта сам позичу,
Чи волиш вже їсти й так?..

„Ого-го, вже й ти співаєш!
Але славний голос маєш!
Тенор! Ах люблю на смерть!
Жалібно, аж ллється в душу!
Ох, бігме^[16], я плакать мушу…
Ну, спасибі за концерт!“

Раптом двері заскрипіли,
Війт роздягнений, спотілий
З палицею сам впада;
А за ним сини і слуги,
Цей з ременем, з буком другий —
Ось де Муркові біда!

„Бийте злодія! — війт крикнув, —
Вчора когута нам смикнув!
Бийте, поки спустить дух!“
І луп-цуп летять удари…
Мій Мурлика з уст ні пари,
Мов осліп уже й оглух.

„Бийте! — війт кричить і кропить.
Втім Мурлика скік! Як хопить
Пана війта за сам ніс!
Хруп та й хруп мов миш велику,
Кігтями роздер всю пику,
Мов би гречку грабав біс.

„Ґвалт! Рятуйте!“ — крикнув з болю
Війт і впав, як сніп, додолу.
Всі до нього. — „Гей, світіть!
Гей, води! Гей, губки, вати!“
Кинулися кров спиняти, —
Вже й не в голові їм Кіт.

А в кота тверда натура:
Лиш відсапав та й до шнура,
Взявся гризти і кусать.
Далі шарпнувся щосили,
Шнур урвався і в тій хвилі
Кіт свобідно міг гасать.

Ну, він мишей відцурався,
В курнику й не обзирався,
А задравши хвіст, як міг,
Драпнув в дірку, та до лісу,
А лісами, мов від біса,
Просто в царський двір прибіг.

Як уздрів його Лев-батько
Збитого, мов кисле ябко,^[17]
З злости аж позеленів.
„Що? — кричав звірів правитель, —
„Чи знов сміє той урвитель^[18]
Насміхаться з моїх слів?

„Ні, вже того забагато!
Будь я пес і пес мій тато,
Коли це йому прощу!“
Військо шлю на гайдамаку!

Скоро зловлю, на гілляку,
І гніздо все розтрощу!“

Грізно цар ревів і тупав,
Був би Лиса з кістьми схрупав,
Як би мав його в руках.
Аж як гнів пройшов безмірний,
Виступив Бабай покірний,
І сказав при двораках^[19]:

„Царю, явна річ, не скрита:
Вільний же козак Микита,
Право ж каже тричі звать
Винного на суд твій, пане.
Аж як третій раз не стане.
Суд заочний видавать.

„Що в тім правди чи неправди,
Що про нього клеплють^[20] завжди,
В те не вхожу, та для всіх
Рівне право! То ж пошли ти
І мене ще до Микити,
Чей^[21] прийде до твоїх ніг.“

Цар махнув лиш головою,
Дав знак згоди булавою,
Та ні слова не сказав;
А Бабай як стій зібрався,
У дорозі поспішався,
В Лисовичах на ніч став.

——————

1. Нанашко — хрещений батько.
2. Фрашка — дурничка, забавка.
3. Владця — владар, владика.
4. Візита — відвідини, гості.
5. Розваж — розміркуй.
6. Фук — лайка.
7. Наважить — накинеться, нападе.
8. Дільниий — гарний, хватський.
9. Крижка — щільник.
10. Фільварок — панська економія, хутір, господарство.
11. Трактувати — гостити, частувати.
12. Війт — сільський староста.
13. Когут — півень.
14. Присилити — прив'язати.
15. У воздухах — у повітрі.
16. Бігме — їй-богу.
17. Ябко — яблуко.
18. Урвитель — шибеник.
19. Дворак — челядник, прибічник.
20. Клеплють — ляпають язиками.
21. Чей — може.