„Я бажав в нових ходити, —
Грошей жаль було купити,
Пристрастилася душа
До оцих кайданів клятих!
Через них прийшлось віддати
Купу ось яку гроша!
„Кляті капці! Засліпили
Ви мене зовсім в тій хвилі,
Душу спутали мою!
Ви мене вели до згуби!
Так за те я чорту в зуби
В цій хвилині вас даю!“
В тім настро́ю, страх понурім,
Він за вуха капці шнуром
Міцно враз оба́ зв'язав,
Взяв на плечі, мов колоду,
І над річки Тіґра воду
В тихих думах поманджав.
Недалеко мав манджати:
Близько від його кімнати
Бистрий Тіґріс шумно плив.
Абу Касим над рікою
Став і ось перед собою
Свої капці положив.
„Капці, — мовив він, — невдячні!
Ви забули, необачні,
Як я вас любив, беріг!
Як я звільна в вас чалапав,
Кілька сот разів вас ла́тав,
Підбивав, скріпляв, як міг!
„А проте ви, капці кляті,
Замість вдяки, благодаті
Довели м'я до біди!
Ось вам від старого друга
Замість вдяки та ж наруга:
Йдіть до біса до води!“
І каміння в них наклавши,
Шнуром добре зав'язавши,
Розмахав і бух в ріку!
А вертаючи додому,
Тішивсь, що собі самому
Помсту видумав таку.
Ой, так, так! Собі самому!
Бо коли вернув додому
І про капці ні ду-ду,
Злая доля наготові
Тії капці стофунтові
Мала на його біду.
Ось три дні собі минули.
Ніччю рибаки тягнули
Невід в Тіґрісі по дні.
Як тягнули, так тягнули,
Раптом щось тяжке почули,
Мов колоду у матні.
„Бачність! Риба, знать, велика!
Крикнув невода владика. —
Затягай до бережка!
Живо, братці! Обережно,
Бо її сполошить можно!
Але ж, бестія, тяжка!“
Стогнуть рибаки, працюють,
Знай до берега прямцюють,
Аж ось раптом: пррр, та гов!
Зап'ялась матня в колоду!
Щоб відп'ять, владика в воду
Мусив бовтнуть стрімголов.
Довго шпортавсь там та нипав…
Виліз — ледве-ледве хлипав.
|
_-_page_26.png)
_-_page_30.png)