Твори (Франко, 1956–1962)/8/Коваль Бассім/Пісня шоста
| ◀ Пісня п'ята | Твори в 20 томах Том VIII Коваль Бассім Пісня шоста |
Пісня сьома ▶ |
|
Ніч настала. Темно всюди,
Сплять давно робочі люди,
Та халіф іще не спить;
Він не то, щоб думав важко,
Як тим бідним жити тяжко,
Як то їх біда гнітить —
Він все думав про Бассіма,
Як то десь, мов кінь без сіна,
Важко він тепер сопить.
Чи сидить, кусає пальці?
Чи, простягшися на лавці,
Слуха, як живіт бурчить?
Весело халіфу думать,
Як коваль там мусить рюмать,
Клясти, злитись, неборак!
Але то не вся ще кара!
Ось він кличе Джіафара
І йому говорить так:
«Ну, як думаєш, мій друже,
Наш коваль приємно дуже
Проводитиме цю ніч?»
Будуть снитися цигани, —
Це куди немила річ».
Мусимо йому візиту
Нині поночі зробить».
Як він вчора нас скромадив, —
Нині, певно, буде бить».
Мушу я його побачить.
Клич Месрура зараз тут!
Без замішки, без сперечки
Одягаймось по-купецьки
І махаймо в Божу путь!»
Не минуло півгодини:
Вулиця́ми три людини
Серед пітьми тихо йшли
Аж в той темний закаулок,
Де Бассім мав свій притулок —
І що ж там вони найшли?
Із Бассімової хати
Світло здалека видати
І веселий чути спів:
«Гей, на небі честь аллаху,
На землі ж не маю страху.
Щоб мій ворог оцапів!»
«Джіафаре, — мовив живо
Ер-Рашід, — це що за диво?
Кпить собі з нас цей коваль!
Щоб стягти на нього злидні,
Я кузні запер на три дні,
А йому й зовсім не жаль!
«Світить, їсть, і п'є, й співає, —
Відки ж драб той гроші має?
Чей же не закленцав їх?
Все те я бажаю знати.
Стукай но! Впросись до хати!
Будем мати сто потіх».
«Пане, це недобре діло, —
Відповів візир несміло, —
Почуваю в тілі страх.
Це щось буханцями пахне…
Ну, як цей дикун тарахне
Вашу святість по зубах?»
Та халіф на це був строгий:
Як упресь, мов віл на роги,
Не міркуючи бере.
«Стукай, хлопче!» І Месрур,
Спершися грудьми о мур,
Стукнув у вікно старе.
А Бассіму за хвилину
Вже вино ввійшло в чуприну
І збиралось на любов.
«Боже, коб при цій кома́шні
Мої гості учорашні
Тут мені явились знов!»
Буркнув так, аж тут, спасибі,
Щось там: стук, стук, стук по шибі!
Скочив до вікна, як звір.
«Що за стук?» кричить у злості.
«Ми, твої вчорашні гості» —
Мовив і́знизу візир.
«Що? — ревнув Бассім, як тур,
Звісив голову за мур,
Щоб їм добре придивиться. —
Ви тут знов? Алло, тікайте
І верби собі шукайте,
Щоб на ній вам удавиться!
«Ех, якби я нині рано
Був де здибав вас, погано
Бу́ло б з вами! Я б зім'яв,
Потрощив вас на макуху,
Так, щоб жадну з вас псяюху
Рідний тато не пізнав.
«А тепер — цікав я знати,
Що вас до моєї хати
Знов за ха́лепа несе?
Кпити з мене, голомази?
Чи щоб я скрутив вам в'язи?
В мене не купить і це».
«О Бассіме наш всечесний, —
Відповів візир облесний, —
Кпити з тебе? Крий нас Біг!
Ти хазяїн наш хоробрий,
Ти такий для нас був добрий, —
Хто ж би з тебе кпити міг?
«Таж ми рано чули крики,
Той указ халіфів дикий,
Що кузні всі на три дні
Замика, й за тебе, друже,
Нам було турботно дуже.
Будь же ласкав, відчини!
«Ми прийшли тебе відвідать,
І потішить, і тобі дать
Добру раду. На часок
Нас впусти! Нам любі хвилі
Тебе бачить в добрій силі,
Твій почути голосок».
«Ха, ха, ха! — Бассім сміється. —
Дурню! так тобі здається,
Ваших я жадни́й потіх?
Впу́щу вас, гидкі фафулі,
Щоб під ніс вам тикать дулі,
Насвистать на вас усіх!»
Ось по сходах він гуркоче,
Ось у замку ключ скрегоче,
Ось він двері відчиня,
Вгору їх веде з собою
І впускає до покою,
На порозі зупиня.
«Ну, погані волоцюги,
Смаровози і дрантюги,
Завидющі сліпаки!
Гляньте, вибалуште очі!
Ви гадали, сеї ночі
Буду їсти дрижаки?
«Гляньте, осьде хліб у мене,
Ось вино, а ось печене,
Марципани і цукри́.
Але жаден з вас, мосьпане,
Ні шматочка не дістане,
Хоч всю хавку розідри!
«Ви прийшли мене потішить?
Я б радніший вас повісить
На один порядний шнур!
Гей там ти, козяча пико,
Пощо так захланно й дико
Зиркаєш до конфітур?»
«Пане, — став халіф мовляти, —
Ми не хочем оскорбляти
Вас на трунку й на їді;
Вас відвідать ми прибули,
Бо, як той указ ми чули,
Думали, що ви в біді.
«Вірте, той указ дивачний,
Що цар видав необачний,
Нас зачудував зовсім!»
«А самі то ви, прокляті, —
В тім нещасті винуваті, —
Гнівно відгукнув Бассім. —
«Як впускав я вас до хати,
Не казав я вам мовчати?
А з вас дідько: кра та й кра!
Та й накракали в злу пору
На халіфа тую змору, —
Кракала би з вас мара!»
Як з халіфом ми у змові!
І не злий був, видно, час,
Бо влизнули ви від злого,
Не пошкодив вам нічого.
Той халіфів злий указ».
«Ха, ха, ха! — Бассім регоче. —
Пан халіф, коли захоче
Ще Бассіма оховстать,
Обчімхати, мов ломаку,
На припін взять, мов собаку, —
Мусить дуже рано встать!»
Розкажіте, як сьогодні
Викрутились ви з біди?
Це ж нам радість, як у небі,
І наука, як в потребі
В ваші наступать сліди».
Вже вам повідав я вчора,
Що жив гарно двадцять літ, —
Аж сьогодні, як кузні
Всі заперли, то мені
Замакітрився весь світ.
«Плентавсь я, мов штири п'яні,
Аж заплентався до бані —
Бог за мене не забув!
Друга щирого знайшов я,
Вмить навчився там, немов я
Баннико́м ізроду був.
«Отже, поки звечоріло,
За своє банницьке діло
Я п'ять драхм і заробив;
Накупив собі, що треба.
Дбає Бог за мене з неба!
Ледарів, щоб грім побив!
«Чхать мені вже на халіфа!
Що мені його тарифа?
Чхать на ковалів цілком!
Я без муки і без страти
Хочу жити і вмирати
Правовірним баннико́м!»
Видно в Бога ти щасливий!
Та чи тяжко буть біді?
Ну, якби халіф наш лютий
Бані всі велів замкнути,
Що зробив би ти тоді?»
Що від вас лиш гнів, уразу,
Прикрість мушу я зазнать?
Чи не клявся ти, лукавий,
Що не будеш в мо́ї справи
Носа свойого втикать?
«Ти, проклятий череваню!
Було лізти в калабаню,
А не в мій затишний кут!
Щоб ти спати ліг в тернину
Голий, поки в злу годину
Злеє слово вирік тут!»
Джіафар зігнувсь покірно,
А халіф смієсь безмірно
І хихочеться в кулак;
Серце у панів котяче,
Люблять, як рвесь, злиться, скаче
Перед ними неборак.
Але все ж подумать варто…
Адже бачиш сам тепер:
Наш халіф усяке може.
Що ж би ти зробив, небоже,
Якби він лазні запер?»
Та Бассім вже був підпилий,
То сміявся, а по хвилі
Так промовив: «Глупий єсь!
Я Бассім! Хай світ весь знає!
І Аллах про мене дбає,
Хоч нехай халіф стечесь.
«Бань не сміє він заперти.
Баннико́м і жить, і вмерти
Я бажаю — й буде так.
Бач, вина ось наливаю!
Слухай, пісню заспіваю,
Хоч ти вішайся на гак!
«Ой я собі садівни́к, садівни́к,
В мо́їм саду лабазни́к, лабазни́к,
Між лабазом стежка бита;
Чи то хлопець, чи то дід
Мо́їм садом вільно йдіть, —
Від дівчат жадаю мита.
«Як погана — подарую,
Як красуня — поцілую,
А хто заздрий, тому пшик.
Всім магнатам, бузувірам,
І халіфам, і візирам —
Хай ім жаба під язик!»
Так Бассім собі співає,
Їсть, і смокче, й попиває,
Поки півень не запів.
Ось із лавки гості встали
І Бассіма попрощали, —
Вже пора рушать домів.
Але так нам тут приємно,
Так ваш любий голосок,
Що для дружньої розмови
Ми й на другу ніч готові
Ще забігти на часок».
До старого чорта мами, —
Це вам, бачиться, з рідні:
Заночуйте де в болоті,
Розмовляйте з кіллям в плоті,
Замість докучать мені».
Так приємно попрощавшись
І на вулицю діставшись,
Товариство геть пішло,
А Бассім, наївшись, впившись,
Навіть Богу не молившись,
Почухрав собі в стебло.