Хмара-вістун (Megha-dûta)/Частина I
| ◀ „Хмара-вістун“ (Megha-dûta). Старо-індійська елегія Калідаси | Хмара-вістун (Megha-dûta) Частина I. (pûrvamegha) (Калідаса) пер.: Павло Ріттер |
Частина II. (uttaramegha) ▶ |
|
Далеко від коханої через проклін суворий пана
Був засланий на рік, покараний за свій переступ Якша.
В лісах тінявих Рамаґірі оселився він нещасний
Над озером прозорим, що його купанням освятила Сіта.
На тій горі декілька місяців він перебув в розлуці
З дружиною. Зі схудлих рук браслети золоті зсувались...
Ось в перший липня день він бачить: хмара гору обіймає,
Неначе слон, що хоче збоку вдарить, граючись схилився.
І довго, довго перед постаттю оцею зупинившись,
Ковтає сльози з туги та сумує цей служник Кувери.
Душа щасливим, коли бачать хмару, настрої зміняє;
А заслані далеко від коханої, що почувають?
Вже близько осінь. Він свою кохану хоче підживити
І вістоньку про себе добру через хмару надіслати.
Зібравши свіжих квітів кетака, їх офірує хмарі,
Ласкавий він ласкаве привітання ніжно вимовляє.
Дим, блискавка, вода, повітря — сумісь з них, оце є хмара.
Хіба розумні можуть ними привітання посилати?
Про це мабуть не згадував, удаючись до хмари, Якша.
В коханні нещасливі до живих і неживих голосять.
„Ти, що народжений від хмар Пушкара, в всесвіті славетних!
Ти, Індри приятель, міняєш вид, як хочеш. Це я знаю!
Тому я бідний удаюсь до тебе, бо так хоче доля.
Високого відмова краща, як погодження низеньких!
Для тих, що страждають, ти — захист, а тому, хмаринко, прошу:
Оповісти коханую про мене, засланого паном!
Лети до Алаки, столиці якшів, де тераси білі
Осяє місяць з чола Шіви, що перебуває в парку.
Коли на шлях повітряний підіймешся, на тебе глянуть
Жінки мандрівників здивовані, відкинувши волосся.
На тебе дивлячись, хто занедбає жінку, що покинув?
Лише такий, як я нещасний, що від другого залежить.
І тихо, тихо колисатиме тебе погідний вітер,
І ча̀така, твій друг, співатиме тобі ліворуч ніжно.
Тому, що провіщаєш їм нащадків незабаром, певно
Тебе оточать в небі радісною ключею лелеки.
Напевне знайдеш, попомандрувавши, жінку твого брата:
Вона жива, все лічить решту днів до терміну заслання.
Як квітоньку, закохане жіноче серце поживляє
Стебло надії і в розлуці від загибели рятує.
Почувши ледве грім приємний твій, що мусить усю землю
Родючою зробить, її грибами вкривши, як серпанком,
Супроводять фламінґи, прагнучи до озера Манаси,
Тебе, годуючись листками лотосів, аж до Кайласи.
Ти попрощайся з любим другом, обійми високу гору
Священу, де по взбіччях видно слід ноги святої Рами.
Що року, коли сходишся ти з нею, знову зустрічає
Слізми гарячими, немов висловлює своє кохання.
Тепер про шлях для подорожи слушний я скажу, послухай!
А потім вість приємную для вуха ти почуєш:
Де втомлений по горах на шпилечку трошки відпочити
І пити воду свіжую з річок знесилений ти зможеш.
— „Чи вітер хоче знести скелі шпиль?“— зирнувши вгору скажуть*
Дивуючись зусиллю твойому, жінки простенькі Сіддхів.
Лети на північ звідси, з місця, що покрито очеретом,
Уникнувши на небі хоботів слонів, що всесвіт держать.
Мов сумісь промінів перлових, повстає перед тобою,
Ніби підвівшися з мурашника, шматок від луку Індри.
Твій темний тулуб справді через це покращає багато:
Біля блискучих пір павиних ніби став отарник Крішна.
— „Від тебе урожай залежить“, — так, очима в тебе вп’явшись,
Селянки говоритимуть, не вміючи бровами грати.
Злетівши раптом на ріллю пашущу, свіжу Мала, потім
На захід ще помандрувавши, легко знов лети на північ.
Якщо пожежу загасиш у лісі, зараз Амракута
Тебе здороженого високо підійме головою.
І незначний не відмовляє помочи тим, що раніше
Йому допомогли. А чи забуде друга цей високий?
Узбіччями, що вкриті світлими від стиглих овочів гаями
Блискучих манґо, ось на шпиль немов коса чорнява сходить.
Тоді гора появить для богів видовище чудове:
Земля розкрила груди, темно посеред, навколо світло.
Де дикунів жінки сховались в чагарях, там перебувши,
Позбувшися води, легенький знову подорож продовжуй.
Ось Рева: на підніжжі Віндхьї — гір розбилась по камінні,
Як мереж, що на чолі у слона малюють різнобарвну.
Проливши дощ, нап'єшся знову свіжої водиці з річки:
Вона пахтить слонами і кущами, що її вкривають.
Коли ти повний, друже, викрасти тебе не зможе вітер:
Порожній завжди неважкий буває, повнота — важлива.
Побачивши квітки кадамба на стеблах зелено-жовті,
На березі покуштувавши молодих бростків з банану,
Почувши пахощів землі після пожежі лісової,
Тобі покажуть сарни шлях, а ти омиєш їх струмками.
На чатака-пташок зирнувши, що жадібно дощ ковтають,
Перелічивши ту велику ключу, що лелеки склали,
За грім твій шануватимуть тебе наблизившися Сіддхи,
Коли жінки їм милі кинуться в обійми з переляку.
Передбачаю, друже, поспішаєш до моєї любки,
Але загаєшся на запашних верховинах численних!
Тебе зустрінуть павичі, ніби сльозами, білоокі.
Хіба після таких вітань ти зможеш швидко їх покинуть?
Де білі круг ланів тини, що вкриті кетака-квітками,
По деревах, навколо хат, пташки собі будують гнізда,
Гаї, від стиглих джамбу-овочів вже чорні, там зустрінеш.
В Дашарня лебеді на кілька днів залишитись повинні.
Поміж усіх країн славетної столиці їх Відіші
Коли долинеш, зразу нагороду, як коханець, знайдеш.
На березі, гримнувши злегка, ти нап’єшся поцілунком
З Ветраваті, що хвилями, немов бровами жінка, грає.
На гірці Нічай зупинись, щоб трошечки спочити:
Вона наїжиться кадамба-квітами в твоїх обіймах.
Там з ґротів гострий аромат гетер здіймається в повітря,
Де з ними городяни молоді злягаються шалено.
Лети, спочивши, далі та побризкай свіжою водою
Бруньки в кущах жасмину, що росте край річки лісової,
На мить одну покрий квіткаркам щоки холодком тінявим,
Бо, піт стираючи, вони квітки - сережки ломлять в ухах.
Хоч це для тебе може буде кругом, бо летиш на північ,
Проте не помини Уджаїні, її терас, палаців.
Коли жінки тамтешні зорами, як блискавка швидкими,
Тебе не зачарують, будеш розчарований навіки.
Над хвилями бурхливими літаючи, пташки, мов пояс,
Оточують Нірвіндхью; вир вона, як лоно, випинає,
Стрибаючи чудово по камінню. Ти напийся з неї:
Жінки, відомо, щоб привабити коханця, кокетують.
Немов коса вузька, струмком тонким біжить змарніла річка
І потемніла через листя, що з дерев зів’явши впало:
Вона нагадує, щасливий, за розлуку нещасливу.
Тепер подбай про те, щоб втратила вона цю худорлявість.
В Аванті, де діди селянські про Удаяну співають,
Прямуй до гарної великої Уджаїні - столиці.
Не вистачило щастя для богів: вони зійшли на землю,
І тут їм уготований куток, частина раю.
Там вітер з Шіпри, запашний від лотосів, що розквітають,
У — досвіта розносить він закоханих фламінґів співи,
Втишає він жінок, що роздратовані через кохання,
Ніби коханець, що жартуючи продовжує розваги.
Там, по базарах силу перлів, діямантів і смарагдів
Зелених, як трава, коралів цілі дерева червоні
Побачивши, згадаєш: не залишилось, мабуть, нічого
В морських глибинах—скарбів більш нема, сама вода зістала
„Там Ватсів цар поняв собі дружиною дочку Прадьоти,
І пальмовий гайок був золотий тут у царя чудовий,
Тут Налаґірі — слон сказившись вирвав стовп з землі, мов дикий“.
Там родичів насельці так оповіданням розважають.
Там коні будуть навіть кращі, ніж зелені коні Сонця,
Слони великі, мов гора, піт по висках у них струмиться.
А лицарів відважних, що сміливо з Раваною бились,
Ще шрами, що залишив меч його, красять більш, як оздоби.
Причепурившись духом кучерів, що там несеться з вікон,
І розважаючися павичів-приятелів танками,
Спочинь від подорожи на терасах, що пахтять квітками,
Дивуючися на сліди фарбовані ніжок жіночих.
Тебе, як синю шию Шіви-пана пошанують Гани,
Коли до храму бога, що над всесвітом панує, встигнеш.
Там вітер бризкає на дерева краплями з Гандхаваті,
Де лотосами граються жінки-купальниці постійно.
В який би час не долетів до храму Махакала, друже,
Ти мусиш перебути там, доки не зайде сонце з виднокола.
Ніби молитву скажеш, прогремівши барабанним боєм,
Тоді за тихий, ніжний грім дістанеш разом нагороду.
Коли під час танків своїми поясами подзвенівши,
З руками втомленими вахлярів перловими стеблами,
На тебе кинуть баядерки зорами, ніби бджілками,
Краплин дощу, що посвіжають пазурів сліди, ти приймеш.
А потім високо над лісом рук, як куля, притулися,
Підфарбувавшися вечірнім сяйвом, мов троянда хінська.
Слонову шкіру занедбає Шіва, припинить танок свій;
Бхавані заспокоєна з подякою зирне на тебе.
Жінкам, коли вночі до будинків коханців поспішають,
Скрізь вулицями темними, хоч голкою стромляй у морок,
Ти блискавки стягою золотою посвіти дорогу,
Утримавшися від дощу та грому, бо жінки лякливі.
На дахові будинку, що на ньому горлиці поснули,
Ти заночуй з дружиною, бо Блискавка твоя стомилась.
Коли побачиш знову сонце, мусиш мандрувати далі:
Доручення приятелів повинен виконать шляхетний.
Коли роз'яреним коханкам вранці підсушити сльози
І заспокоїть їх коханцям слід, не заступай їм сонця!
Воно здіймає лотосам з обличчя їх росисті сльози.
Коли ж ти промінь затіниш йому, біду собі накличеш.
В воді прозорій, чистій, як душа ясна, Ґамбхіри-річки,
Відіб'ється твоя природньо-гарна тінь малюнком світлим.
Ти усміхів та поглядів її, таких швидких, жартливих,
Як рибоньки, що у воді снують, не відхиляй суворо!
Зірвавши синій водяний серпанок очеретом гнучим,
Ніби руками, береги круті, мов стегна, їй відкриєш,
Як зможеш, занурившись, знову далі полетіти, друже?
Залишиш любку, що з оголеною нею покохався?
Тебе низенько піднесе, як попрямуєш до Девґара,
Той вітер прохолодний, що інжір достигне через нього,
Пахучий, бо з землі, що напилась дощу зітхає пара.
Ним дихають слони та гучно хоботами випускають.
Перетворившись потім на квітчасту хмарку, ти оббризкай
Житло постійне Сканди квітами пахучими вод Ґанґи.
На захист сонмів Індри там свій жар палкий, як сонце, кинув
В вогневу пащу бог великий, що на чолі носить місяць.
Примусиш громом, що між гір лунає гучно, друга Сканди
Стрибати павича. Йому осяє очі місяць з чола
У Шіви; а коли з хвоста перо блискуче він ізронить,
Його на вухо біля лотоса положить мати-Ґаурі.
Лети, вклонившись богу, що родився в очереті, далі,
Бо Сіддхів пари з вінами, краплин жахаючись, уникнуть.
Ушанувати річку, славу Рантідеви, зупинися
Там, де колись офірував він сили сил дочок Сурабхі.
Щоб зачерпнути воду ти, як Крішна, темний нахилися.
Широка річка за вузьку здається, як здалека глянуть.
Разом тоді боги видовище чудеснеє побачать:
Ніби намисто з перлів, а рубін великий посередку.
Коли перейдеш через річку, станеш прицілом приємним
Для поглядів жінок цікавих тих міських із Дашяпури.
Вони бровами грають, вії жваво бігають, мов сарни,
Так рій бджілок над квітами жасмину ген перелітає.
Країни Брахмаварти дійдеш, затіниш її собою,
Побачиш бойовище, де загинули всі Куруїди.
Як квіти лотосів дощем ти заливаєш, так стрілами
Славетний Арджуна всім кшатріям один залив обличчя.
Вклонися, друже, перед водами святими Сарасваті,
Що вшанував сам Плугоносець, відмовляючись від бою,
Для друзів залишивши і вино пахуще, і кохану.
Напившись, будеш чистий унутрі, а тільки зовні темний.
Святої річки, доньки Джахну, дійдеш біля Канакхали,
Що впавши з Гімалаїв ізнесла на небо Саґарідів.
Вона дратує гнів богині Ґаурі, шумом хвиль сміється,
Немов руками місяць на чолі у Шіви обіймає.
Щоб кришталевої води попити ти тюпцем підійдеш
До Ґанґи, як той слон Айравата, що в небо боком вперся.
А тінь, твоя ген рухаючись по воді, подасть оману:
Ямуна з Ганґою злилася тут, а не біля Пряґи.
До джерел Ґанґи дійдеш, білої гори, що снігом вкрита,
Де скелі мускусом пахтять тих сарн гірських, що там посіли.
Спочинеш після подорожи на шпилю, мов чорна брила,
Що білий Шіви бик її ніби підняв рогами здолу.
Коли закрутить вихор сосни й за тертям гілок їх буде
Пожежа в лісі, що хвости бикам гірським підсмажить диким,
Ти зливою страшенною вогонь в мить загасити мусить:
Шляхетний, коли він чим слабшим допоміг, радіє завжди.
Коли тобі розлючені шярабхи зроблять наглий напад,
Стрибаючи зі шляху геть далеко на свою загибель,
Дощем камінним, ніби градом з громом, мусиш їх загнати.
Хто не могтиме досягти мети, той вже зневаги гідний!
Там камінь є, де слід ноги своєї залишив бог Шіва,
Його офірами шанують Сіддхи. Ти також вклонися!
Хто з вірою на нього гляне, той вже всіх гріхів позбувся,
А, по розлуці з тілом, перейде в життя щасливе Ґанів.
Бамбук, коли повіє в нього вітер, забренить там ніжно,
Жінки кімнарів проспівають пісню про загин Тріпури.
Коли, мов барабан, твій грім ще по печерах залунає,
Хіба не буде це концертом повним на пошану Шіві?
По взбіччях Гімалаїв, дивлячись на ці чудові речі,
Проходом Краунчя, що його пробив Парашюрама славний,
Фламінґів шляхом пролітай на північ, смугою розтягшись,
Ніби-то Вішну чорная нога, що він заніс над Балі.
Ще вище — станеш гостем дзеркала богинь, гори Кайласи,
Де скелі пересунув Равана, десятилиций велет.
Вона стоїть шпилем, як лотос, білим у блакить підвівшись,
Мов білий регіт Шіви голосний, накупчений віками.
Видовище передбачаю гарне: як слонівка свіжа,
Гора біліє, а над нею твоя постать потемніла.
І нерухомими очима всі на це дивитись зможуть:
Здається темно-синій плащ, що над плечима Плугоносця.
Коли бог Шіва, скинувши змію - браслет, за руки взявшись,
По цій Горі Розваг з дружиною своєю Ґаурі піде,
Склади собі на фалди постать, у нутрі затримуй воду
І піднесеш їх в гору, ставши за щаблі діямантові.
Тебе богині молоді мабуть проколють обручками,
Щоб замість купели водою дощовою посвіжитись;
Коли вони тебе підчас великої не звільнять спеки,
Ти громом голосним штукарок цих перелякай лякливих.
Сьорбни водиці з Манаси, де лотоси цвітуть злотисті,
І рот Айраваті ласкаво затули ніби серпанком.
Поколисавши Кальпа-парості, немов вбрання шовкове,
І бавлячись дивуйся, хмаро, на величність Гімалаю.
Йому на грудях, як коханцеві, лежить Алака; одяг
Вона свій скинула до ніг його. Ти їх пізнаєш, друже!
Тепер отари хмар над баштами палаців там мандрують;
Жінкам-красуням там перлові мережі красять волосся.
——————
- ↑ Усю поему написано стансами по 4 рядки в кожній, одним розміром mandâkaânta, що його характер і темп можна перекласти терміном нашої музичної агогики: lento andante. Кожен рядок складається з 17 складів із цезурою після 4-го або 10 -го.
- ↑ Рамаґірі—гора Рами, напевно сучасний Рамтек на північ від Наґпура в Центральній провинції, одне з багатьох легендарних „пристановищ“ Рами, де перебував герой „рамаяни“ за часу свого 14-річного заслання, що його поділяла з ним і вірна дружина Сіта, дочка Джанаки, царя Відехійського. Коли її викрав велетень — потвора Равана (пор. 1,34, с,58) на казкову отоку Ланку, Рама вирятував її за допомогою війська мавп і лицарського героя-мавпи Ханумана (пор. П. 37). В Індії аж досі Сіту вважають за ідеал жіночої вірности й любови. Пан с. т. Кувера, пар Якшів, бог скарбів; другий йго епитет — цар царів (пор. 1,3).
- ↑ Саме в перший день місяця ашадха (відповідає червневі старого стилю), що йде попереду місяця набхаса або шаравана, коли починається дощувати частина року. Індуси ще за старих часів розподіляли рік на 6 частин, по 2 місяці в кожній: ґрішма (літо), варша (дощі), шярад (осінь), хеманта (зима), шишира (рання весна), васанта (весна), (пор. 11,2).
- ↑ Худорлявість і втрата браслетів, обручок т. щ. закоханими в розлуці є один з обов'язкових симптомів: пор. Шякунтала, дія III ст. 10, слова царя Душянти:
Від жару у нутрі гарячі сльози у ночі струмляться,
З очей затулених перстами перли на руках стемніли...
Рукою схудлою вже я тятиви луку не торкаюсь,
Але браслети золоті зсуваються... Я їх втрачаю.
- ↑ Період дощів осінніх вважають за найгірший тим, що перебувають у розлуці (пор. 1,8 іт 21а).
- ↑ Кетака (Pandanus odoratissimus пор. 1,23) див. Roxburg (Flora indica Calcutta, 1874 p. 707): „їх білі пелюстки поширюють чудовий аромат, що його всі визнають за найрозкішніший та найміцніший з усіх ароматів на світі".
- ↑ Пушкара. Мітична порода хмар, що спочивають у Гімалаях і повинні потопити всесвіт на прикінці світового циклу, що перебуває зараз у періоді „Каліюґа“, але розпочався з часу битви Куруїдів і Пандуїдів в „Махабхараті“ (пор 1,48, 49), за індійським календарем у 3102 р. до н. е.
- ↑ Індра, бог-громовик, керує також хмарами. Чи не походить ця індійська класифікація „хмарних родин“ з різниці їх що до форми, кольору т. щ.? Пор. Н. Морозов. Откровение в грозе и буре, гл. III: „кое-что о типических формах, принимаемых облаками во время осенних гроз“.
До моралізуючої сентенції пор. драму Кальдерона: „Життя є сон“ слова
Росаури (Дія III, сц. 8).
No tengo que prevenir
Que en un varon singolar
Cuanto es noble accion el dar
Es bajeza el recibir
Я мушу зазначити,
Коли дає що лицар,
Це є шляхетний вчинок.
Він дар прийнять не сміє.
- ↑ Бог Шіва (часто зветься „Пан“) дуже прихильний до Кувери і відвідує частенько його гаї біля Алаки, залишаючи верхівлі Гімалаїв, де він віддавався аскетичним вправам; на чолі в нього місяць, як діадема, він має три ока і синю шию (пор. 1,34).
- ↑ Індуси вірять, що пташка Чатака (cucculus melanoleucus) п'є лише дощові краплини, а лелеки плодяться в-осени, після дощів.
- ↑ Якша називає себе самого братом Хмари-вістуна. У драмі другого славетного драматурга, що його в Індії шанують не менш ніж Калідасу, Бхавабхуті (VII—VIII стор. н. е.) „Малаті й Мадхава“, дія IX, є сцена й вірші, що наявно імітують цю стансу. Герой драми Мадхава, в розлуці з своєю коханою Малаті, звертається теж до Хмари й вживав того же самого розміру „mandâkrânta“.
Тебе, як приятеля, блискавка не обіймає, друже.
Тобі лелеки звиклої прихильности не виявляють?
І тихий східний вітер лагідний тебе не посвіжає?
І не красить тебе веселка — Індри лук (ст. 1,15),
що всюди сяє?
Коли, мандруючи на волі,ти мою кохану стрінеш,
Втіш зразу, потім сповісти її про Мадхави пригоди.
І хай ця вість не підрізав їй стебло надії:
Воно й тепер життя прекрасноокої тримав ледве.
- ↑ Святе озеро Манаса (тепер Манасоровар) лежить по-за північним збоччям Гімалаїв; там мають своє джерело річки Сетледж і Брахмапутра. Це озеро, а також гора Кайласа (пор. 1,58) біля нього, надзвичайно святі індусам. Цю місцевість докладно дослідив, описав і відобразив Свен Хедін. Transhimalaya, Entdeckungen und Abenteuer in Tibet В. II, s 90 — 130 (Leipzig 1909). Лотос, як відомо, найулюбленіша квітка в індійській поезії. Для назви його в сила синонімів; зокрема відріжняють лотоси денні та нічні, потім білі, блакитні, рожеві. Див. R. Schmidt. Beitrâge zur Flora Sanscritica Z. D. M. G. 1913. III.
- ↑ Раґхуід с. T. Рама. Хмара покропить дощем гору, а краплі роси будуть її слізми.
- ↑ Сіддхн — генії, півбоги, що літають у піднебессі, відзначаються чистотою й святістю, посідають 8 прикмет, що допомагають їм дістати все, що побажають.
За індійською мітологією 4 головні і 4 проміжні сторони виднокола підтримуються „всесвітніми“ велетнями-слонами (dig-nâga); „північний“ з них є Айравата, улюблений Індри (див. 1,51,62). Рядки 3—4 цієї станси, за кометарем Маллінатхи, становлять çlesha с. т. гомонімічну гру словами, збудовану на тім, що слово Nicula („Нічула“) означав також ім'я якогось поета Нічули, сучасника й приятеля Калідаси, а Діґнаґа—славетного філософа, основоположника „середньовічної" школи буддійської логіки. Див. Winternitz. Gesch. d. ind. Litt. III B. S. 467. Ф. И. Щербатской. Теория познания и логика по учению позднейших буддистов. Спб. 1903, французьке видання La théorie de la connaissance et la logique chez les bouddistes tardifs. Paris. 1926 (за індексом).
Лети на північ звідси, з місця, де живе Нічула гарний.
У никнувши на шляхові руки суворого Діґнаґи. - ↑ Лук Індри, с. т. веселку, що її опоетизовано ще в Ріґ-Веді (Х.123) як окреме божество Ґандхарва-Вена, можна бачити лише тоді, коли Індра натягав тятиву, йдучи на геройські події. Вона йде з мурашника, де заховалася змія. Що до цієї асоціації образів, див. Taittirîya âranyakam 1,5,3—4. У старовинних індусів луки були дуже великого розміру, адже вони одним кінцем упирались у землю, коли стріляли (Arrian. Indica 16).
Крішна одна із інкарнацій (аватара) Вішну, відомий ще в „Махабхараті“, особливо за філософським епизодом в VI книзі її „Бхаґавад-ґіта“. Перебування Крішни, як пастуха між красунь пастушок, виображено яскравими фарбами в славетній поемі „Ґіта-Ґовінда“ Джаядеви (XII стор. н. е.); індуси тлумачать цю „еротичну пастораль“ також символічно на зразок „Пісні пісень“ у біблії, див. передмову С. Леві до перекладу Куртільє: Le Gita-govinda, pastorale de Jayadeva,
traduit par G. Courtillier (Paris 1904). - ↑ Мала — мабуть сучасне Мальда, на північ від Раттанпура в провінції Чатісґарх або в горах Мекал. Ця місцевість здавна була славетною через свою плодючість і прозивалася „житницею Індії“. Murray’s Handbook for travelers. 5, edition, p. 85.
- ↑ Манґо (дерево, квіти і соковиті фрукти золотистого кольору), по санскритські — amra, звідки Amra-Kuta—Манґова верховина, тепер Амаркантак на східному збоччі Віндхійського кряжа, де починаються річки Нармада або! Рева (тепер Нербудда, що вливається в камбейську затоку) і Шона, притока Ґанґи.
- ↑ Джамбу (Eugenia glomerata), чагар з чорними овочами, що за ним Індія одержала одну з тубільських назв: Джамбу-двіпа. Піт, що струмиться по висках слонам під час тічкі і складає своїми струмками чудернацькі мережі, вважався за дуже запашний.
- ↑ Кадамба-ніпа (Nauclea orientalis) (nop. II, 2. Кадалі) Musa sapientum — банан.
- ↑ Павич завжди почуває жагу; коли він вітає наближення дощу радісним криком, то очі йому стають вохкими від сліз.
- ↑ Дашярна — тепер пров. Бунделькхунд; столиця їх Бідішя (тепер Бхільса), де провадиться дія драми Калідаси „Малавіка й Аґнімітра“. Ветравати (тепер Бетуа) притока Джумни.
- ↑ Гірка Нічай (с. т. низька) здається біля Бхільси. „Тремтіння“ або „наїжування“ волосся на тілі є одним з обов'язкових атрибутів кохання-похітливости в Індусів. Про специфічний „аромат“, що його „виригають“ (як стоїть літерально в тексті) печерні ґроти — „окремі кабінети“— Маллінатха говорить, як про окрему якість індійських „кокоток“.
- ↑ Жасмин (jasminum auriculatum, yuthikâ). Порівняння обличчя, вух, роту перстів т. щ. до лотосів є одно з „загальних місць“ індійської поезії.
- ↑ Уджаїні (Одзене в греків) або Аванті (тепер Уджейн у володіннях махараджи Ґвальорського на плоскогір’ї Мальва), резиденція славетного в індійській поезії царя Вікрамадітьї. Опис сучасного стану Уджаїні, цієї „Флоренції індійського Ренесансу“ і пам’ятників, що в ній залишилися, див. Deussen. Erinnerungen an Indien s. 194 — 201 (Berlin-Leipzig, 1904). Jackson. Notes from India. J. o. Am. Or. Soc. 1902, p. 307 — 317.
- ↑ Нірвіндхья, одна з невеличких приток Чамбала (див. І, 45) на схід від Уджаїні.
Вираз оригіналу „пуп“ („глибокий“ пуп вважали за одну з принад індійських красунь пор. II, 19) в перекладі змінено на сприятливіше для європейського вуха „лоно“. Тут є натяк на „флірт“ річки (жінка) з хмарою (чоловік). - ↑ Вірна дружина в розлуці з чоловіком мусить не піклуватися за свій зовнішній вигляд і заплітає волосся в одну косу, що її може розплести тільки сам чоловік, коли повернеться; пор. II. 28, 29, на що маємо тут ніби „попереджуючий“ натяк.
- ↑ Легендарний цар Удаяка, володар народу Ватса (столиця його була Каушамбі на північ він Аллахабада) викрав принцесу Васавадатту, дочку царя Прадьоти-Чандамахасени, володаря Уджаїні. Легенда за їх пригоди дала багацько матеріялу поетам і зокрема основну рямку для „індійського Декамерона“, збірника „Катхасаріт-саґара“ кашмірського письменника Сомадеви (XI стор. н. е.). У драмі попередника Калідаси Бхаси (диб. примітку на ст. 7 вступної статті) під назвою „Сон Васавадатти“ (Svapna-Vasavadattâ) 2) виображено дальший епізод і одруження Удаяни з другою „головною жінкою“ Падмаваті, принцесою Магадхійською. Є французький переклад цієї драми: (Le théâtre indien avant Kalidasa par A. Baston, avec une préface de S. Levy. Paris. 1914).
- ↑ Шипра, теж притока Чамбала, тече повз Уджаїні.
- ↑ а, б, в, хоч і зазначені в Маллінатхи, як „вставні“, але він всеж таки коментує їх. Цей трошечки перевантажений „Бедекер до Уджаїні“ очевидячки імітує і попереджує фантастичну картину Алаки (II, І-ІІІ). Колір коней, що везуть колесницю Сонця, за індійською традицією, є зелений.
- ↑ Ґандхаваті (с. т. запашна) є мабуть одна з приток Шіпри або найближчих озер, що з них одне, за Дейсеном (І. с.) досі так зветься.
Гани — генії, що складають сторожу Шіви і його сина, бога мудрощів Ґанеши.
Шия Шіви посиніла після того, як він, за проханням останніх богів, для врятування всього світу, випив страшну отруту, що підвелася з дна океану, як його боги „збили“, щоб одержати через це „збивання“ його 14 славетних скарбів, поміж яких були і трунок безсмертя (ашгіа — амвросія), корова Сурабхі (див. І, 45) т. щ. - ↑ Махакала — храм Шіви, біля Уджаїні, був дуже популярний (див. роман Дандіна „Пригоди 10 принців — юнаків“). Молитва тричі на день, вранок, у південь, увечорі, обов'язкова для правовірного брахманіста; по храмах і святинях її супроводять співи, інструментальна музика, танки (пор. І, 35, 56).
- ↑ Дряпання та кусання — обов'язковий елемент індійської „науки про кохання“, див. „Камасутра“ Ватсьяяни, II част., гл. 10, II. „Специ“ вміли „видряпувати“ особливі узори, себ-то: півмісяць, тигровий пазур, павина лапка, заячий стрибок, лотосові пелюстки то-що.
- ↑ Шіву відображають з 4 або 8 руками, що підняті вгору. Що-вечора він танцює шалений танок, що він сам вигадував, укупі зі своєю дружиною Ґаурі (вона ж Бхавані, Калі, Парваті, Дурґа), тримаючи руками закривавлену шкіру слона, що він сам забив. Богині це не подобається, а тому вона радіє, коли Шіва на цей раз замість закривавленої шкіри помилкою захопить хмару кольору хінської троянди (japa-pushpa — rosa chinensis).
- ↑ Натяк на „флірт“ хмари з своєю дружиною-блискавкою.
- ↑ Квітка денного лотоса є коханка сонця.
- ↑ Ґамбхіра теж притока Чамбала, на захід від Уджаїні.
- ↑ Дика смоковниця-інжир (udumbara — ficus glomerata). Деваґірі — тепер Деогар, трошечки на північ від лінії Уджаїні — Бхільса.
- ↑ Перетворення хмар на квітки, що падають з неба на голови богамгероям, популярне вірування індусів. Індійський бог війни Сканда (він же Карттікейя, Кумара), син Шіви, народився без матери: Шіва кинув у вогонь свій „жар“ (semen geminale) пор. Deussen. Geschichte der Philosophie, s. 263); той передав його водам Ґанґи, звідки 6 німф Кріттика (с.-т. сузірря Плеяд) вийняли „новородженного в очереті“ бога й виховали його за сина. Сканду, що його храм находився біля Деваґірі, відображали з 6 головами, 12 очима й руками; він тримає лук і їде верхи на павичі, свойому улюбленому. Богиня Ґаурі прихильна до нього, як рідна мати.
- ↑ Чарманваті (тепер Чамбал), притока Ямуни (Джумни). Рантідева, мітичний цар Дашяпура (тепер Дхольпур), 6-й з династії Бхаратідів, несказано багатий, офірував стільки корів, аж кров, що збігла з їх шкір (санкристське ч а рм а н), утворила річку Чарманваті (с.-т. шкіряна). Сурабхі „божественна“ корова (пор. І, 33) вважається за прабабку всіх корів.
- ↑ Брахмаварта або Курукшетра, місцевість свята для брахманізму за релігійні та мітологічні традиції, на північ від Делі, між річок Ґанґи й Сарасваті; там же біля Тханесара: — місце легендарної лицарської битви між Куруїдів і Пандуїдів, що закінчилася перемогою цих останніх, за відображенням її в „Махабхараті“. Арджуна, третій з братів, синів Панду, друг Крішни, посідав чарівний лук Гандіву, що одержав його від бога Індри.
- ↑ Баларама або Баладева, старший брат Крішни (ватажок народу Ядава в „Махабхараті“) вживав замість зброї свій плуг „Ланґалі“ (звідки його призвіще „Плугоносець“) побажав залишитися невтральним у битві між Куру й Панду. Він був дуже охочий до випивки, але, відмовившися від участи в битві, залишив і вино, і дружину Реваті, і віддалився на берег святої річки Сарасваті, що очищав від усіх гріхів.
- ↑ Канакхала, тепер Канкхал, біля Хурдвара, відомого місця для прощі на південному збоччі Гімалаїв; див. опис його Gordon Cunning. In the Himalayas p. 519-546. (London. 1901). H. v. Glasenapp. Heilige Stätten Indiens s. 23-4. (München. 1928). Мит про Ґанґу (санскр. Ґанґа, ж. р.), як вона зійшла з неба, див. „Рамаяна“ (1, 38-44).
Колись цар Саґара, з Соняшної династії, що царював в Айодхії і мав 60.000 синів, зібрався в сотий раз виконати великий обряд „офіру коня“ (acva - medha) Але ж цього сотого коня, призначеного на офіру, викраз бог Індра та приховав у підземному царстві. Цар Саґара звелів усім своїм синам розшукати коня; не найшовши його на землі, вони почали рити землю, але під землею на глибині зустріли святого аскета-мудреца Капілу, що стояв біля коня, занурившись у мистичний екстаз. Потурбований Капіла попалив усіх Саґарідів своїм гнівним поглядом. Багацько тисяч сторіч пізніш, один з нащадків Сагари, цар Бхаґіратха, своїми аскетичними подвигами досягнув того, що боги дозволили небесній річці Ґанґі знизитись на землю, покропить й освятить своєю водою попіл Саґарідів так, що вони змогли разом увійти на небо. Але через те, що Ґанґа не могла відразу доторкнутись землі, Шіва підставив їй свою голову, чим і викликав заздрість своєї дружини Гаурі. Протікаючи далі по землі, Ґанґа потурбувала аскета Джахну: розгнівавшися, він прокляв її та випив усю воду з неї, але потім пом'якшав та „народив її знову“, виливши її через своє вухо. Тому Ґанґу звуть ще „дочкою Джахну“. - ↑ Ямуна (Джумна) об'єднує свої мулисті води з прозорими струмками Ґанґи біля старовинної Праяґи (тепер Аллахабад) і робить їх темними; такий же фарбовий ефект спричиняє й тінь хмари.
- ↑ Гімалайський кряж (Hima-alaya — снігове житло) вважають за батька Ґанґи. Бик Нанді, улюблений пана — Шіви, блискуче білий (пор. І, 58).
- ↑ Деодари або індійські сосни (Pinus Iongifera deodara) ростуть лише на височині за 6 тисяч футів; санскритська назва їх devadaru (божествене дерево) бо sarala.
Останню альтруїстичну сентенцію слід порівняти зі стансою славетного індійського поета-філософа Бхартрхарі (VII стор. н. е.) з його „моральної сотні“ (Nitiçataka) Ха 74 за бомбейським виданням Гопінатха:
Сонце денним лотосам розплющує пелюстки,
Місяць лотоси нічні примушує розквісти,
Хмара воду без прохання подає істотам.
Добрі люди іншим самохіть допомагають.
Див. ще № 3 — 4 „Східній світ“ (Харків. 1928) мій переклад з приміткою „15 стансів з Бхартхарі“, ст. 11.
- ↑ Шярабхи — мітичні тварини, подібні до оленя, але з 8 ногами, вороги левові та слонові.
- ↑ Кімнари — мітичні істоти з „музичного оточення“, Кувери, мають людський стовбур та кінську голову. Трипуру, сина Балі, 1000-рукого велетня колись переміг Шіва, що він тепер у свойому храмі Канакхалі, де є слід його святої ноги, втішається „концертом“ (вапщЛат) повним індійським „ансамблем“: співи, духові (бамбук) і вдарні (грім) струменти.
- ↑ Син Джамадаґні, Парашю-Рама (Рама з сокирою) з старовинного роду Бхріґу, незамирений ворог касти кшатріїв (лицарів): його вважали за одну з інкарнацій Вішну, як і Раму, що він з ним зустрічається (Raghu-vamça XI, 68-95).
Легенда за Джамадаґні та його дружину, що її вбито, а вона потім воскресла, та за їх покірного сина, дала мотив для другої п'єси в поетичній „трилогії“ Ґете: „Парія“ (Des Paria Gebet. Legende. Dank des Paria), що він закінчив її в 1823 р. після 30-річної обробки. Див. Haberlandt. Der altindische Geist (Leipzig. 1882). Goethe’s indische Legenden. Бажаючи допомогти в великій битві Пандуїдам, Парашюрама залишив гору Кайласу, де перебував учнем у Шіви, та проклав собі через Гімалаї прохід у горі Краунчя; тут мабуть нагадується на прохід Ніті (над 16.000 футів), найближчий до озера Манаса. Балі, страшенний демон, син Прохлади, батько Тріпури, наводив жах на всіх богів. За їх проханням Вішну втілився, як карлик, та попросив у Балі „простору на 3 кроки“. Велетень погодився, але Вішну двома кроками пройшов землю й небо, а третім наступив на самого Балі та загнав його під землю.
- ↑ Коли 10-головий демон-велетень Равана, що викрав потім Сіту (див. І, 1, у свойому зухвальстві спробував віднести геть шпиль святої срібної гори Кайласи) тоді Шіва перешкодив цьому: збіччя гірські затиснули велетневі руки та 200 років не відпускали.
За зразок „ідеальної“ білости індуси вважали (див. Дандін. Пригоди 10
принців-юнаків. І гл. „Вступу“): осінній місяць, жасмін, камфору, іней, перли, лотос, лебедя, слона Айравату, молоко, гору Кайласу і гучний регіт Шіви. - ↑ Баларама (пор. І, 49), відріжняючись від свого брата, темношкірого Крішни (с. т. чорний), є світлошкірий, але носить темний плащ.
- ↑ Шіва носить замість браслета змію, чим турбує свою дружину Ґаурі; тому він здіймає цю оздобу перед мандрівкою по „спортивному майданці“ (Krida-çaila), що знаходиться в кожному палацовому паркові (пор. П. 14). Щоб уявити собі богомільність, яку спричиняє ця станса сучасному освіченому індусові, див. Ранга-чарія, Rangacharia. A critical appreciation of Kalidasa's Meghasandega. (Madras. 1910), p. 55 — 6: „The display of the tender considerateness and magnanimous chivalry of Qiva, the Father of the Universe, in relation to Gauri, His Divine Spouse and the Mother of the Universe, is indeed as charming here, as the suggested beauty and splendour of the crystalline Kailasa; and it is no less charming to observe the scope and manner of the service whitch the moving cloud — messenger is directed to render with religious devotion and reverence to the Great Parents of the Universe“.
- ↑ Літня спека не сприяє „фліртові“, а тому Хмара-вістун відхилить жартування небесних красунь Апсарасів „божествених гетер“.
- ↑ Дерево-Кальпа с. т. „побажай-дерево“, росте в небесному паркові Індри, дає замість овочів все, що в нього попросять (nop. II, 11).
- ↑ Алаку, чудову резиденцію Кувери в царстві якшів, докладно описану II, 1 — 2, тут порівнюють із коханкою. Коханець її — гора Кайласа, звідки починається Ґанґа, що утворює немов одежу Алаки, скидану нею до ніг.
._%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%80%D0%BE-%D1%96%D0%BD%D0%B4%D1%96%D0%B9%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%B5%D0%BB%D0%B5%D0%B3%D1%96%D1%8F_%D0%9A%D0%B0%D0%BB%D1%96%D0%B4%D0%B0%D1%81%D0%B8._1928._%D0%A1%D0%B8%D0%BC%D0%B2%D0%BE%D0%BB_1.png)
|
Ця робота перебуває в суспільному надбанні в Сполучених Штатах та Україні.
|