Ромео та Джульєта/Акт четвертий
◀ Акт третїй | Ромео та Джульєта пер.: П. А. Кулїша Акт четвертий |
Акт пятий ▶ |
|
АКТ ЧЕТВЕРТИЙ.
Сцена перва.
Келїя отця Лаврентія.
Входять отець Лаврентій та Паріс.
О. Лаврентій. В четвер, добродїю? Се вельми скоро.Паріс. Бо Капулєт, мій тесть, того бажає;А я його не буду зупиняти. О. Лаврентій. Ви ще не знаєте, що скаже панна.Нерівний шлях менї не до вподоби. Паріс. Без міри плач по мертвому ТибальтїНам не дає поговорити з нею. О. Лаврентій. Колиб то я хотїв, щоб не барились!Добродїю, отсе ж іде і панна. Входить Джульєта.
Паріс. Витаю вас, сіньоро, моя жено!Джульєта. Вже й жено? Нї, я ще не повінчалась.Паріс. Четвер, моя любов, не за горами.Джульєта. Що буде, те і буде.О. Лаврентій. Слово вірне.Паріс. Се ви прийшли до сповідї сьвятої?Джульєта. Хиба-ж у вас я буду сповідатись?Паріс. Не потаїть, що любите мене.Джульєта. І не таю, що я люблю його.Паріс. О, се-ж то й знак, що любите мене!Джульєта. Колиб любила, краще-б поза очиСказати, нїж у вічі вам самим. Паріс. О бідненька, змарнїла ти од слїз!Джульєта. Змарнїти нїчому: бо в мене малоБуло змивати красоти сльозами. Паріс. Ти шкодиш їй ще більше слїз словами.
Джульєта. Добродїю, що правда, то не шкода,І правду сю собі кажу я в очи. Паріс. Мої вони, і ти їм шкоду робиш.Джульєта. То може буть: бо я в собі не власна.Чи маєте ви час, сьвятий мій отче, О. Лаврентій. Я маю час, моя поважна дочко.Мій пане, мусимо на самотї. Паріс. Не буду вам в сьвятім мішати дїлї.Джульєто, у четвер збуджу вас рано. Джульєта. О, двері, двері!… а замкнувши двері,Оплачемо надїю, працю й щастє. О. Лаврентій. Джульєто, знаю вже твою скорботу.Вона мій розум в нївець обертає. Джульєта. Мовчи про те, що знаєш, любий отче:Скажи, як нам нещастю запобігти. А щире серце иншому оддасть ся, О. Лаврентій. Стій, дочко! Вишукав якусь надїю.Одчаянний скажу тобі я спосіб, Джульєта. О, повели менї скікнути з башти,Аби менї з Парісом не вінчать ся; О. Лаврентій. Ось слухай же. Іди до дому; будь
Весела, тиха, згоджуй ся вінчатись. Джульєта. Дай, дай, молю! Не говори про страх.О. Лаврентій. Візьми-ж отсе. Кріпись! Бувай щасливаВ твоїй одвазї. Я пошлю ченця Джульєта. Любов, дай сил менї, і я спасусь.Прощай, мій любий отче! (Відходять.)
Сцена друга.
Сьвітлиця в Капулєтовім домі.
Входять Капулєт, панї Капулєт, мамка і слуги.
Капулєт. Зазви оттут написаних гостей. (Виходить слуга.) Другий слуга. Ледачих не найму, добродїю: бо подивлюсь, чи лизатимуть пучки. Капулєт. Щож із сього, що придивиш ся? Другий слуга. Ге, ге, добродїю! То в мене ледачий кухарь, що не лиже пучок. Капулєт. Іди вже, йди.Про сей случай не все ще в нас готове. Мамка. А вжеж була.Капулєт. Ну, може він її наставив на добро,Невстрійливу сороку своєвільну. Входить Джульєта.
Мамка. Ось, ось вона іде від сповідї весела.Капулєт. Ну, що, свавольнице? де ти була?Джульєта. Де навчено мене покутувати,Що не корилась перед вами я І вашими велїннями. Сьвятий Капулєт. Послать до ґрафа, щоб він знав про се.Я хочу завтра рано все скінчити. Джульєта. Я стріла ґрафа у ЛаврентіяІ всю любов свою йому явила, Капулєт. Я рад сьому. Се добре. Встань же, встань.Так і повинно буть. Сьогоднї ще Джульєта. Ходїмо, мамко, у мою кімнату:Поможеш ти менї прибрать одежу, Панї Капулєт. Нам нїчого до четверга хапатись.Капулєт. Іди, йди, мамко: ми до церкви рано…Панї Капулєт. Та трудно-ж нам увесь припас купити:Вже скоро й ніч. Капулєт. Ось я метнусь усюди,То буде все гаразд. Спустись на мене. Гей, хто там? Розійшлись усї. Дарма,
Сцена трета.
Джульєтина кімната.
Входять Джульєта та мамка.
Джульєта. Так, одїж ся найкраща. Тілько, мамкоКохана, ти мене сю ніч зостав Входить панї Капулєт.
Панї Капулєт. Клопочеш ся? А може помогти?Джульєта. О, нї, мадам! У нас готове всеПро церемонїю ік завтрьому. Панї Капулєт. Ну, так добраніч!Лягай та відпочинь. Тобі се треба. Джульєта. Прощайте. (Виходить панї Капулєт із мамкою.) А коли побачимось, Покличу їх, нехай мене розважять. Прапращурів моїх? або зірву (Кидає ся на постїль.)
Сцена четверта.
Капулєтова сьвітлиця.
Входить панї Капулєт із мамкою.
Панї Капулєт. Візьми ключі, достань коріннє, мамко.Мамка. Ще просять фінїків, та ще й айви́На лаґомини треба. Капулєт (входить) Се ще й досїВи не лягали? Годї, годї! Що се? Мамка. Годї вжеВ огняний дзвін дзвонити вам самому. Капулєт. Не так я турбував ся по ночамЗадля річей пустих, та й не хворів. Панї Капулєт. Еге, ганяв єси колись мишей,Та вже тепер не допущу блукання. Капулєт. Все ревнощі!… А що, голубчики?
Входять слуги з вертелами, дровами, кошиками.
Первий слуга. Для кухнї, пане, та не знаю що.Капулєт. Боржій сюди! (Виходить первий слуга.) Козаче, дров сухих! Другий слуга. На дрова є і в мене, пане, товк,На що Петра про се нам турбувати? (Виходить.) Капулєт. Розумна річ. Моторний ск — син.Ха, ха! Ти в мене дровяний отаман. Входить мамка. Іди, буди Джульєту: йди вдягай!А я поговорю з Парісом. Миттю! Сцена пята.
Джульєтина кімната. Джульєта на постелї.
Входить мамка.
Мамка. Мадам! мадам! Джульєто!… Спить!Ручаюсь, твердо спить. Ягничечко! Панї Капулєт. Що тут таке?Мамка. Дивітесь, о, дивітесь!Панї Капулєт. (Входить.) Ой горе! о дитя моє єдине!Устань, споглянь, ато умру і я! Входить Капулєт.
Капулєт. Не сором? Та ведїть же молоду!Давно прибув жених і жде-скучає. Мамка. Умерла, вмерла, вмерла, лелечко!Панї Капулєт. Ой лелечко! умерла, вмерла, вмерла!Капулєт. Га! дайте подивлюсь. Конець! холодна!Застигла кров, позаклякали руцї. Мамка. О день плачу й жалю!Панї Капулєт. О день гіркий!Капулєт. Смерть, що її взяла менї на горе,Скувала мій язик, не дозволяє мови. Входять отець Лаврентій і Паріс із музиками.
Паріс. Чи молода готова йти до церкви?Капулєт. Готова йти, щоб не вернутись вічно.О сину мій! перед веселим днем Паріс. То я на те ждав-недождав ся ранку,Щоб він таку явив менї картину! Панї Капулєт. Проклятий день, ненавидний, нещасний,Лиха годинонько! о ще нїколи Одно дитя, одно коханнє в мене, Мамка. Ой горе! о гіркий, гіркий, гіркий день!Такого я не бачила нїколи! Паріс. Ошуканий, розлучений, убитий!Обманщице, паскудна люта смерте! Капулєт. Згордований, розшарпаний, убитий!Годино мук! до нас ти завитала, О. Лаврентій. Спокійтесь! Сором! го! ОдчаяннємОдчаяння не лїчять. З вами Найкраща жизнь в первоцьвітї вмирати. Капулєт. Готовились весїлля ми гуляти,Та мусим чорний похорон справляти. О. Лаврентій. Добродїю, мадам, ідїте з нами,І ви, добродїю Парісе, йдїте, Виходять Капулєт, панї Капулєт, Паріс і Лаврентій.
Первий музика. Поскладуймо суремки та ходїмо.Мамка. Поскладуйте суремки, люде добрі:Бо бачите, яка пригода сталась. (Виходить.) Первий музика. А все таки нам треба заплатити.[2]Входить Петро.
Петро. Музики, о музики! „Чого менї журити ся!“ Первий музика. „Чого менї журити ся? На що?Петро. Ой музики! бо моє серце само грає: „Горе менї, біда менї“! Уріжте-ж якої веселої, щоб мене розважити. Другий музика. Не до веселощів тепер. Не та пора. Не та пора, щоб різати веселої. Петро. Дак ви не хочете? Музики. Нї. Петро. Ну, дак я вам дам брязкача. Первий музика. Якого брязкача? Петро. А вже-ж не мідяного, а такого, що бряжчять зуби. Я вас навчу бряжчати! Первий музика. А чи не хочеш панського блюдолиза? Петро. А чи не хочете від панського блюдолиза здачі мечем по кучмі? Я не ношу нїяких карлючок, а вам дам такого ре, фа, та ще й соль, що буде вам солоно. Первий музика. Як даси нам ре, фа, соль, то й будеш нотоношею. Другий музика. Сховай, спасибі тобі, свого меча, та виймай свій розум. Петро. Обороняйте ся-ж! Сховавши залїзного меча, наступлю на вас із залїзним розумом. Відкажіте менї по людзьки! Струни мої, струни, Чого тут „золоті струни“? Що ти про се скажеш, Симоне Бараняча Струно? Первий музика. Ге, чого! Того, мосьпане, що голосно дзвінять. Петро. А ти що скажеш, Симоне Рево?Другий музика. Що-ж я скажу? „Золоті струни“, се от проти чого: музики грають за золото. Петро. І ce не згірш. Ти що скажеш, Якове Гудимо? Третїй музика. Далебі не знаю, що й сказати. Петро. А, дак ви, бачу, вибачайте в цїм слові, лобуряки, не співаки![4] Скажу-ж я за вас. „Золоті струни“ тим, що музикам не платять золотом. Ой скажіте, струни, Первий музика. Що се за проклятущий гайдамака такий? Другий музика. Щоб він тобі завісив ся, Якове! Зайдїмо в господу та підождїмо плакальщиків, то пообідаємо. (Виходять) |
——————
- ↑ Натяк на народнє віруванє, що мандраґора, чародїйське зїлє з коренем подібним до людської постатї, коли її о півночі викопувати з землї, видає крик чи стогін, від якого чоловік божеволїє.
- ↑ В оріґіналї ся реплїка виглядає зовсїм инакше: Ay, by my troth, the case may by amended, по нашому: Еге, чесне слово, сю справу треба-б було направити — се значить: слїд би було зробити так, щоб справа стояла лїпше, не так лихо, як стоїть ось тут.
- ↑ Своїм звичаєм замісь анґлїйської піснї, якої перший куплєт співає у Шекспіра пяненький Петро, Кулїш поклав тут і далї дві строфи української піснї, зовсїм не відповідної до ситуациї. Подаю тут переклад анґлїйського куплєта, запозиченого Шекспіром із піснї Роберта Едварда „In Commendation of music“, яка в ту пору мусїла бути досить популярною:
Коли жура кістлява
Кіхтями в серце впєсь,
І туга мов та лява
Твій дух придавить весь,
Тодї музики срібний звук
Тебе ратує від тих злюк. - ↑ Сю гру слів додав Кулїш із власного дотепу, не зрозумівши гаразд тексту, в якому сказано по просту: „О, прошу вас, вибачайте, ви співак“ — значить, не музика, а через те й питанє про „срібний звук“ музики до нього не стосуєть ся.
- ↑ У Шекспіра тут лише два остатнї рядки висше поданого куплєта:
Тодї музики срібний звук
Тебе ратує від тих злюк.