Біблія (Огієнко)/Новий Заповіт/Об'явлення св. Івана Богослова
| ←Соборне послання св. апостола Юди | Біблія, Новий Заповіт , переклад — Іван Огієнко Об'явлення св. Івана Богослова |
|
|
1 Об'я́влення[1] Ісуса Христа, яке дав Йому Бог, щоб показати Своїм рабам, що́ незабаром статися має. І Він показав, і послав Своїм а́нголом рабові Своєму Іванові,
2 який сві́дчив про Слово Боже, і про свідчення Ісуса Христа, і про все, що́ він бачив.
3 Блаженний, хто читає, і ті, хто слухає слова пророцтва та доде́ржує написане в ньому, — час бо близьки́й!
4 Іван до семи Церков, що в Азії: благода́ть вам і мир від Того, Хто є, Хто був і Хто має прийти; і від семи Ду́хів, що перед престолом Його,
5 та від Ісуса Христа, а Він „Свідок вірний, Пе́рвенець з мертвих і Влади́ка зе́мних царів“. Йому, що нас полюбив і кров'ю Своєю обмив нас від наших гріхів,
6 що вчинив нас „царями, священиками Богові“ й Отцеві Своєму, — Тому слава та сила на вічні віки! Амі́нь.
7 „Ото Він із хмарами йде“, і побачить Його кожне око, і ті, що Його „прокололи були, і всі племе́на землі будуть плакати за Ним“. Так, амінь!
8 Я Альфа й Оме́га,[2] говорить Госпо́дь, Бог, Той, Хто є, і Хто був, і Хто має прийти, Вседержи́тель!
9 Я, Іван, ваш брат і спільник у біді, і в царстві, і в терпінні в Ісусі, був на о́строві, що зветься Патмо́с, за Слово Боже і за сві́дчення Ісуса Христа́.
10 Я був у Дусі Господнього[3] дня, і почув за собою голос гучни́й, немов сурми́,
11 який говорив: „Що́ бачиш, — напиши те до книги, і пошли до сімох Церков: до Ефе́су, і до Смі́рни, і до Перга́му, і до Тіяти́рів, і до Сард, і до Філяде́льфії і до Лаодикі́ї“.
12 І я огля́нувся, щоб побачити голос, що говорив зо мною. І, огля́нувшись, я побачив сім світильників золотих;
13 а посеред семи світильників „Подібного до Лю́дського Сина, одя́гненого в до́вгу оде́жу і підпере́заного“ по гру́дях золотим поясом.
14 А „Його голова та волосся — білі, немов біла во́вна, як сніг; а очі Його — немов по́лум'я огняне́.
15 А ноги Його подібні до міді“, розпа́лені, наче в печі́; а „голос Його — немов шум великої води“.
16 І сім зір Він держав у правиці Своїй, а з уст Його меч обосі́чний виходив, а обличчя Його, немов сонце, що світить у силі своїй.
17 І коли я побачив Його, то до ніг Йому впав, немов мертвий. І поклав Він на мене правицю Свою та й промовив мені: „Не лякайся! Я Перший і Останній,
18 і Живий. І був Я мертвий, а ось Я Живий на вічні віки. І маю ключі Я від смерти й від а́ду.
19 Отже, напиши, що́ ти бачив, і що́ є, і що́ має бути по цьо́му!
20 Таємниця семи зір, що бачив ти їх на правиці Моїй, і семи світильників золотих: сім зір, — то анголи́ семи Церков, а сім світильників, що ти бачив, — то сім Церков“.
2 До ангола Церкви в Ефе́сі напиши: „Оце каже Той, Хто трима́є сім зір у правиці Своїй, Хто ходить серед семи світильників золотих:
2 Я знаю діла твої, і працю твою, і твою терпеливі́сть, і що не можеш терпіти лихих, і ви́пробував тих, хто себе називає апо́столами, але ними не є, і знайшов, що фальшиві вони.
3 І ти маєш терпіння, і працюва́в для Йме́ння Мого, але не знемігся.
4 Але маю на тебе, що ти покинув свою першу любов.
5 Отож, пам'ятай, звідки ти впав, і покайся, і вчинки давніші роби. Коли ж ні, то до тебе прийду́ незаба́ром, і зру́шу твого світильника́ з його місця, якщо не покаєшся.
6 Але маєш оце, що нена́видиш учинки Николаї́тів,[4] яких і Я нена́виджу.
7 Хто має вухо, хай чує, що Дух промовляє Церква́м: переможцеві дам їсти від дерева життя, яке в раю́ Божім“.
8 А до ангола Церкви в Смірні напиши: „Оце каже Перший й Останній, що був мертвий й ожив:
9 Я знаю діла твої, і біду́, і убозтво, — але ти багатий, — і зневагу тих, що говорять про себе, ніби юдеї вони, та ними не є, але вони — зборище сатани.
10 Не бійся того, що маєш страждати! Ось диявол вкидатиме декого з вас до в'язниць, щоб вас ви́пробувати. І будете мати біду́ десять день. Будь вірний до смерти, і Я тобі дам вінця́ життя!
11 Хто має вухо, хай чує, що́ Дух промовляє Церква́м: переможець не буде пошко́джений від другої смерти“.
12 А до ангола Церкви в Перга́мі напиши: „Оце каже Той, що має меча обосі́чного:
13 Я знаю діла твої, і що де ти живеш, там престол сатани. І трима́єш ти Йме́ння Моє, і ти не відкинувся від віри Моєї навіть за днів, коли в вас, де живе сатана́, був убитий Анти́па,[5] свідок Мій вірний.
14 Але трохи Я маю на тебе, бо маєш там тих, хто трима́ється науки Валаа́ма, що навчав був Бала́ка покласти спотика́ння перед синами Ізраїля, щоб їли ідольські жертви й розпу́сту чинили.
15 Так маєш і ти таких, що трима́ються науки Николаїтської так само.
16 Тож покайся! Коли ж ні, то до тебе прийду́ незаба́ром, і воюватиму з ними мечем Своїх уст.
17 Хто має вухо, хай чує, що́ Дух промовляє Церква́м: переможцеві дам їсти прихо́вану манну, і дам йому білого каменя, а на камені написане ймення нове́, якого не знає ніхто, — тільки той, хто приймає його“.
18 І до ангола Церкви в Тіяти́рах напиши: „Оце каже Син Божий, що має очі Свої, як по́лум'я огняне́, а ноги Його подібні до міді:
19 Я знаю діла твої, і любов, і віру, і службу, і твою терпеливість, і останні вчинки твої, що більші за перші.
20 Але маю на тебе, що жінці Єзаве́лі, яка каже, ніби вона пророки́ня, ти попускаєш навчати та зводити рабів Моїх, чинити розпусту та їсти і́дольські жертви.
21 І Я дав був їй ча́су, щоб пока́ялася, — та вона не схотіла покаятися в розпусті своїй.
22 Ось Я кину її на ложе, а тих, що чинять із нею розпусту, у велику біду, коли тільки в учинках своїх не покаються,
23 а діти її поб'ю́ смертю. І пізнають усі Церкви́, що Я Той, Хто нирки й серця[6] вивіря́є, і Я кожному з вас дам за вчинками вашими.
24 А вам, та іншим, що в Тіяти́рах, що не мають науки цієї, і — як кажуть — не розуміють так зва́них глиби́н сатани́, кажу́: не накладу́ на вас іншого тягара,
25 тільки те, що ви маєте, трима́йте, аж поки прийду́.
26 А переможцеві, і тому́, хто аж до кінця доде́ржує Мої вчинки, Я дам йому вла́ду „над поганами,
27 і буде пасти́ їх залізним жезлом; вони, немов гли́няний по́суд, покру́шаться“, як і Я оде́ржав вла́ду від Свого́ Отця,
28 і дам Я йому зо́рю досві́тню.
29 Хто має вухо, хай чує, що́ Дух промовляє Церква́м!“
3 А до ангола Церкви в Са́рдах напиши: „Оце каже Той, Хто має сім Божих Ду́хів і сім зір: Я знаю діла твої, що маєш ім'я́, ніби живий, а ти мертвий.
2 Будь чуйни́й та решту зміцняй, що мають померти. Бо Я не знайшов твоїх діл закі́нченими перед Богом Моїм.
3 Отож, пам'ятай, як ти взяв і почув, і бережи, і покайся. А коли ти не чуйни́й, то на тебе прийду́, немов злодій, і ти знати не бу́деш, якої години на тебе прийду́.
4 Та ти маєш і в Са́рдах кілька імен, що одежі своєї вони не опога́нили, і в білій зо Мною ходитимуть, бо гі́дні вони.
5 Переможець зодя́гнеться в білу одежу, а йме́ння його Я не змию із книги життя, і ймення його ви́знаю перед Отцем Своїм і перед Його алгола́ми.
6 Хто має вухо, хай чує, що́ Дух промовляє Церква́м!“
7 І до ангола Церкви в Філяде́льфії напиши: „Оце каже Святий, Правдивий, що має „ключа Давидового, що Він відчиняє, — і ніхто не зачинить, що Він зачиняє, — і ніхто не відчинить“.
8 Я знаю діла твої. Ось Я перед тобою дверей не зачинив, — і їх зачинити не може ніхто. Хоч малу маєш силу, але слово Моє ти зберіг, і від Йме́ння Мого не відкинувся.
9 Ось Я зроблю́, що декого з зборища сатани, із тих, що себе називають юдеями, та ними не є, але кажуть неправду, — ось Я зроблю́, що вони „при́йдуть та вклоняться перед ногами твоїми“, і пізнають, що „Я полюбив тебе“.
10 А що ти зберіг слово терпіння Мого, то й Я тебе збережу́ від години випробо́вування, що має прийти на ввесь світ, щоб ви́пробувати ме́шканців землі.
11 Я прийду́ незабаром. Тримай, що́ ти маєш, щоб твого вінця ніхто не забрав.
12 Переможця зроблю́ Я стовпом у храмі Бога Мого, і він вже не вийде назовні, і на нім напишу́ Ім'я́ Бога Мого й ім'я міста Бога Мого, Єрусалиму Ново́го, що з неба сходить від Бога Мого, та нове Ім'я́ Своє.
13 Хто має вухо, хай чує, що́ Дух промовляє Церква́м!“
14 І до ангола Церкви в Лаодикі́ї напиши: „Оце каже Амі́нь, Свідок вірний і правдивий, поча́ток Божого тво́рива:
15 Я знаю діла твої, що ти не холодний, ані гарячий. Якби то холодний чи гарячий ти був!
16 А що ти лі́теплий, і ні гарячий, ані холодний, то ви́плюну тебе з Своїх уст.
17 Бо ти кажеш: „Я багатий, і збагатів, і не потребу́ю нічого“. А не знаєш, що ти нужде́нний, і мізерний, і вбогий, і сліпий, і голий!
18 Раджу тобі купити в Мене золота, в огні перечищеного, щоб збагати́тись, і білу одежу, щоб зодягтися, і щоб га́ньба наготи́ твоєї не видна була, а ма́стю на очі намасти́ свої очі, щоб бачити.
19 Кого Я люблю́, тому докоряю й караю того. Будь же ревний і покайся!
20 Ось Я стою під дверима та стукаю: коли хто почує Мій голос і двері відчинить, Я до нього ввійду́, і буду вече́ряти з ним, а він зо Мною.
21 Переможцеві сісти Я дам на Моєму престолі зо Мною, як і Я переміг був, і з Отцем Своїм сів на престолі Його.
22 Хто має вухо, хай чує, що́ Дух промовляє Церква́м!“
4 По цьому я поглянув, — і ось двері на небі відчинені, і перший голос, що я чув його, як сурму́, що зо мною говорив, сказав: „Іди сюди, і Я тобі покажу́, що́ статися має по цьо́му!“
2 І зараз у Дусі я був. І ось престол стояв на небі, а на престолі Сидячий.
3 А Сидячий подібний був з ви́гляду до каменя я́спіса й сарди́са, а весе́лка навколо престолу видом подібна була до смара́гду.
4 А навколо престолу — двадцять чотири престоли, а на престолах я бачив двадцятьох чотирьох ста́рців, що сиділи, у шати білі одя́гнені, а на головах своїх мали вінці́ золоті.
5 А від престолу вихо́дили бли́скавки, і голоси, і громи. А перед престолом горіли сім світильників огняни́х, а вони — сім Духів Божих.
6 І перед престолом — як море скляне, до кришта́лю подібне. А серед престолу й навколо престолу четверо тварин, повні очей спе́реду й зза́ду.
7 І перша твари́на подібна до лева, а друга тварина подібна до теляти, а третя тварина мала лице, як люди́на, а четверта тварина подібна до орла, що летить.
8 І ті чотири тварини, — кожна з них мала навколо по шість крил, а всере́дині повна очей. І споко́ю не мають вони день і ніч, промовляючи: „Свят, свят, свят Господь, Бог Вседержи́тель, що Він був, і що є, і що має прийти!“
9 І коли ті тварини складають славу, і честь, і подяку Тому, Хто сидить на престолі й живе віки вічні,
10 тоді падають двадцять чотири ста́рці перед Тим, Хто сидить на престолі, і вклоняються Тому, Хто живе віки вічні, і складають вінці́ свої перед престолом та кажуть:
11 „Достойний Ти, Господи й Боже наш, прийняти славу, і честь, і силу, бо все Ти створив, і з волі Твоєї існує та створене все!“
5 І я бачив в правиці Того, Хто сидить на престолі, книгу, написану всере́дині й назо́вні, і запечатану сімома́ печатками.
2 І бачив я поту́жного ангола, який гучним голосом кликав: „Хто гі́дний розгорну́ти книгу, і зламати печа́тки її?“
3 І не міг ніхто ні на небі, ні на землі, ані під землею розгорнути книги, ані навіть зазирнути в неї.
4 І плакав я гірко, що не знайшовся ані один гі́дний розгорнути й прочитати книгу, ані навіть зазирнути в неї.
5 А один із ста́рців промовив до мене: „Не плач! Ось Лев, що з племени Юдиного, корінь Давидів, переміг так, що може розгорнути книгу, і зламати сім печаток її“.
6 І я глянув, — і ось серед престолу й чотирьох тварин і серед ста́рців стоїть А́гнець, як зако́лений, що має сім рогів і сім очей, а це — сім Божих Ду́хів, по́сланих на всю землю.
7 І Він підійшов, і взяв книгу з правиці Того, Хто сидить на престолі.
8 А коли Він узяв книгу, то чотири тварини й двадцять чотири старці попа́дали перед Агнцем, а кожен мав гу́сла й золоті чаші, повні пахощів, а вони — моли́тви святих.
9 І нову́ пісню співають вони, промовляючи: „Ти достойний узяти цю книгу, і розкрити печатки її, бо Ти був зако́лений, і кров'ю Своєю Ти викупив людей Богові з усякого пле́мени, і язика, і наро́ду, і люду.
10 І Ти їх зробив для нашого Бога царями, і священиками, — і вони на землі царюватимуть!“
11 І я бачив, і чув голос багатьох анголів навколо престолу, і тварин, і ста́рців, — і число їх було десятки тисяч раз по десять тисяч і тисячі тисяч.
12 І казали вони гучним голосом: „Достойний Агнець, що заколений, прийняти силу, і багатство, і мудрість, і міць, і честь, і славу, і благослове́ння!“
13 І кожне створіння, що воно на небі, і на землі, і під землею, і на морі, і все, що в них, чув я, говорило: „Тому, Хто сидить на престолі, і Агнцеві — благослове́ння, і честь, і слава, і сила на вічні віки!“
14 А чотири тварини казали: „Амі́нь!“ І двадцять чотири ста́рці попа́дали та поклонились Тому, Хто живе повік віку!
6 І я бачив, що Агнець розкрив одну з семи печаток, і почув я одну з чотирьох тих тварин, яка говорила, як голосом грому: „Підійди́!“
2 І я глянув, — і ось кінь білий, а той, хто на ньому сидів, мав лука. І вінця́ йому да́но, і він вийшов, немов переможець, і щоб перемогти.
3 І коли другу печатку розкрив, я другу тварину почув, що казала: „Підійди!“
4 І вийшов кінь другий, — червоний. А тому, хто на ньому сидів, було да́но взяти мир із землі та щоб убивали один о́дного. І меч великий був да́ний йому.
5 І коли третю печатку розкрив, я третю тварину почув, що казала: „Підійди!“ І я глянув, — і ось кінь ворони́й. А той, хто на ньому сидів, мав вагу́ в своїй руці.
6 І я ніби голос почув посеред чотирьох тих тварин, що казав: „Ківш[7] пшениці за динарія, і три ковші ячменю за динарія, а оливи й вина не марнуй!“
7 А коли Він четверту печатку розкрив, я четверту тварину почув, що казала: „Підійди!“
8 І я глянув, — і ось кінь ча́лий.[8] А той, хто на ньому сидів, на ім'я́ йому Смерть, за ним же слідом ішов Ад. І да́на їм вла́да була на четвертій частині землі забивати мечем, і голодом, і мором, і земни́ми звірми́.
9 І коли п'яту печатку розкрив, я побачив під же́ртівником душі побитих за Боже Слово, і за свідчення, яке вони мали.
10 І кли́кнули вони гучним голосом, кажучи: „Аж доки, Владико святий та правдивий, не будеш судити, і не мститимеш тим, хто живе на землі, за кров нашу?“
11 І кожному з них да́но білу одежу, і сказано їм іще трохи спочити, аж поки допо́внять число їхні співслуги, і брати́ їхні, що будуть побиті, як і вони.
12 І коли шосту печатку розкрив, я поглянув, — і ось сталось велике трясіння землі, і сонце зчорніло, як міх волося́ний, і ввесь місяць зробився, як кров.
13 І на землю попа́дали зорі небесні, як фіґове дерево ро́нить свої недозрілі плоди́, коли потрясе сильний вітер.
14 І небо сховалось, згорнувшись, немов той сувій перга́мену, і кожна гора, і кожен о́стрів порушилися з своїх місць.
15 І зе́мні царі, і вельможі та тисячники, і багаті та сильні, і кожен раб та кожен вільний, — поховались у печери та в скелі гірські́,
16 та й кажуть до гір та до скель: „Поспадайте на нас, і позакривайте ви нас від лиця Того, Хто сидить на престолі, і від гніву А́гнця!
17 Бо прийшов це великий день гніву Його, і хто всто́яти може?“
7 А по цьому я бачив чотирьох алголі́в, що стояли на чотирьох ку́тах землі та тримали чотири земні вітри́, щоб вітер не віяв на землю, ані на море, ані на жодне дерево.
2 І бачив я іншого ангола, що від схід сонця вихо́див, і мав печа́тку Бога Живого. І він гучним голосом крикнув до чотирьох алголів, що їм да́но пошкодити землі́ та морю,
3 говорячи: „Не шкодьте ані землі́, ані морю, ані дереву, аж поки ми покладе́мо печа́тки рабам Бога нашого на їхніх чо́лах!“
4 І почув я число попеча́таних: сто сорок чотири тисячі[9] попечатаних від усіх племен Ізраїлевих синів:
5 з племени Юдиного — дванадцять тисяч попеча́таних, з племени Руви́мового — дванадцять тисяч, з племени Ґа́дового — дванадцять тисяч,
6 з пле́мени Аси́рового — дванадцять тисяч, з племени Нефтали́мового — дванадцять тисяч, з племени Манасі́їного — дванадцять тисяч,
7 з племени Симео́нового — дванадцять тисяч, з племени Леві́їного — дванадцять тисяч, з племени Іссаха́рового — дванадцять тисяч,
8 з племени Завуло́нового — дванадцять тисяч, з племени Йо́сипового — дванадцять тисяч, з племени Веніями́нового — дванадцять тисяч попеча́таних.
9 Пото́му я глянув, — і ось на́товп великий, що його зрахувати не може ніхто, з усякого люду, і племе́н, і наро́дів, і язи́ків, стояв перед престолом і перед Агнцем, зодя́гнені в білу одежу, а в їхніх руках було па́льмове ві́ття.
10 І взива́ли вони гучним голосом, кажучи: „Спасіння нашому Богові, що сидить на престолі, і Агнцеві!“
11 А всі анголи́ стояли навко́ло престолу та ста́рців і чотирьох тих тварин. І вони на обличчя попадали перед престолом, і вклонилися Богові,
12 кажучи: „Амі́нь! Благослове́ння, і слава, і мудрість, і хвала́, і честь, і сила, і міць — нашому Богу на вічні віки! Амі́нь!“
13 І відповів один із ста́рців, і до мене сказав: „Оці, що зодя́гнені в білу одежу, — хто вони й звідкіля́ поприхо́дили?“
14 І сказав я йому: „Мій пане, ти знаєш!“ Він же мені відказав: „Це ті, що прийшли від великого горя, і випрали одіж свою, та вибілили її в крові Агнця.
15 Тому́ то вони перед Божим престолом, і в храмі Його день і ніч Йому служать. А „Той, Хто сидить на престолі, розтя́гне наме́та над ними“.
16 „Вони голоду й спраги терпіти не бу́дуть уже, і не буде палити їх сонце, ані спека яка“.
17 Бо Агнець, що серед престолу, „буде їх па́сти, і водитиме їх до джере́л вод життя. І Бог кожну сльозу́ з очей їхніх зітре!“
8 І коли сьому печатку розкрив, німа ти́ша настала на небі десь на півгодини.
2 І я бачив сімох анголів, що стояли перед Богом. І да́но було їм сім су́рем.
3 І прийшов другий ангол, та й став перед же́ртівником із золотою кадильницею. І було йому да́но багато кадила, щоб до молито́в усіх святих додав на золотого же́ртівника, що перед престолом.
4 І знявся дим кадильний з моли́твами святих від руки ангола перед Бога.
5 А ангол кадильницю взяв, і напо́внив її огнем із же́ртівника, та й кинув на землю. І зчинилися гро́ми, і гурко́тнява, і бли́скавиці та трясіння землі.
6 І сім анголів, що мали сім су́рем, приготува́лися, щоб сурми́ти.
7 І засурми́в перший ангол, — і вчинилися град та огонь, перемішані з кров'ю, і впали на землю. І спалилась третина землі, і згоріла третина дерев, і всіляка зелена трава погоріла.
8 І засурми́в другий ангол, — і немов би велика гора, розпа́лена огнем, була вкинена в море. І третина мо́ря зробилася кров'ю,
9 і померла третина морського створіння, що мають життя, і загинула третина кораблів.
10 І засурми́в третій ангол, — і велика зоря́ спала з неба, пала́ючи, як смолоски́п. І спала вона на третину річок та на водні джере́ла.
11 А йме́ння зорі тій Поли́н. І стала третина води, як поли́н, і багато з людей повмирали з води, бо згі́ркла вона.
12 І засурми́в ангол четвертий, — і вда́рено третину сонця, і третину місяця, і третину зір, щоб затьми́лася їхня третина, щоб третина дня не світила, так само ж і ніч.
13 І бачив, і чув я одно́го орла, що летів серед неба і кли́кав гучним голосом: „Горе, горе, горе тим, хто живе на землі, від голосів сурмови́х позосталих трьох анголів, що мають сурми́ти!“
9 І засурмив п'ятий ангол, — і я бачив зо́рю, що спала із неба додолу. І їй да́ний був ключ від криниці безо́дньої.
2 І вона відімкнула криницю безо́дню, — і дим повалив із криниці, мов дим із великої пе́чі. І затьми́лося сонце й повітря від криничного диму.
3 А з диму на землю вийшла сарана́, і да́но їй міць, як мають міць скорпіо́ни земні.
4 І наказано їй, щоб вона не шкодила земній траві́, ані жа́дному зі́ллю, ані жа́дному дереву, але тільки тим людям, які на чо́лах не мають печатки Божої.
5 І було да́но їй, щоб їх не вбивати, але мучити п'ять місяців; а му́ка від неї, як му́ка від скорпіо́на, коли вкусить люди́ну.
6 І в ті дні люди смерти шукатимуть, — та не зна́йдуть її! Померти вони захотять, — та втече від них смерть!
7 А вигляд сарани́ був подібний до ко́ней, на війну приготованих; а на головах у неї — немов би вінки́, подібні на золото, а обличчя її — немов лю́дські обличчя.
8 І мала волосся — як волосся жіноче, а її зуби були́ — немов ле́в'ячі.
9 І мала вона па́нцери, немов панцери залізні; а шум її крил — немов шум колесни́ць, коли ко́ней багато біжить на війну́.
10 І мала хвости, подібні до скорпіонових, та жа́ла, а в неї в хвостах її вла́да — п'ять місяців шкодити лю́дям.
11 І мала вона над собою царя, ангола безодні; йому по-єврейському ім'я Аваддо́н, а по-грецькому звався він Аполліо́н![10]
12 Одне горе минуло! Ось за ним ще два горя надходять!
13 I засурми́в шостий Ангол, — і я почув один голос із чотирьох ро́гів золотого же́ртівника, який перед Богом,
14 що казав шостому Анголові, який мав сурму́: „Розв'яжи чотирьох Анголів, що пов'язані при великій річці Ефра́ті“.
15 I були порозв'я́зувані чотири Анголи́, пригото́вані на годину, і на день, і на місяць, і на рік, щоб убили третину людей.
16 А число кі́нного ві́йська — двадцять тисяч раз по десять тисяч; і я чув їхнє число.
17 І так бачив я ко́ней в виді́нні, а на них верхівці́в, що па́нцери мали огняні́, і гіяци́нтові, і сірчані́. А го́лови в ко́ней — немов голови ле́в'ячі, а з їхнього рота виходив огонь, і дим, і сірка.
18 І побита була́ третина людей від цих трьох пора́зок, — від огню́, і від диму, і від сірки, що вихо́дили з їхніх роті́в.
19 Сила бо ко́ней була в їхнім роті та в їхніх хвоста́х. А хвости́ їхні подібні до вужі́в, що мають го́лови, і ними вони шкоду чинять.
20 А решта людей, що не вбита була́ цими пора́зками, не пока́ялася за діла своїх рук, щоб не кланятись де́монам, ані і́долам золотим, і срібним, і мідяним, і кам'яни́м, і дерев'яним, що не можуть вони ані бачити, ані чути, ані ходити.
21 І вони не покаялися в своїх убивствах, ані в чарах своїх, ні в розпусті своїй, ні в краді́жках своїх.
10 І бачив я іншого поту́жного Ангола, що сходив із неба. Був одя́гнений в хмару, і над його головою весе́лка була, а обличчя його — немов сонце, а ноги його — як стовпи́ огняні́,
2 і мав у руці своїй книжку розго́рнену. І він поставив свою праву ногу на море, а ліву — на землю,
3 і закричав гучним голосом, як лев той ричить. І як він закричав, то заговори́ли сім гро́мів голосами своїми.
4 А як заговорили сім гро́мів голосами своїми, я хотів був писати. Та я почув голос із неба, що до мене казав: „Запечатай оте, що сім гро́мів казали, і того не пиши!“
5 А Ангол, що я бачив його, як стояв він на морі й землі, зняв до неба прави́цю свою
6 та й поклявся Живучим по вічні віки, Який створив небо та те, що на ньому, і землю та те, що на ній, і море й що в нім, — що вже ча́су не бу́де,
7 а дня голосу сьомого Ангола, коли він засу́рмить, доверши́ться Божа таємни́ця, як Він благовісти́в був Своїм рабам пророкам.
8 І голос, що я чув його з неба, став знов говорити зо мною й казати: „Піди, та візьми розго́рнену книжку з руки Ангола, що стоїть на морі й землі“.
9 І пішов я до Ангола та й промовив йому, щоб дав мені книжку. А він мені каже: „Візьми, і з'їж її! І гі́ркість учинить вона для твого живота, та в устах твоїх буде солодка, як мед“.
10 І я взяв з руки Ангола книжку та й з'їв її. І була́ вона в устах моїх, немов мед той, солодка. Та коли її з'їв, вона гі́ркість зробила в моїм животі...
11 І сказали мені: „Ти мусиш зно́ву пророкувати про наро́ди, і поган, і язи́ки, і про багато царів“.
11 І да́но трости́ну мені, подібну до па́лиці, і сказано: „Устань, і зміряй храма Божого й же́ртівника, і тих, хто вклоняється в ньому.
2 А двір, що за храмом, лиши та не міряй його, бо він да́ний поганам, — і сорок два місяці бу́дуть топтати вони святе місто.
3 І звелю́ Я двом свідкам Своїм, і бу́дуть вони пророкувати тисячу двісті й шістдеся́т день,[11] зодя́гнені в волосяни́цю.
4 Воні — дві оливки і два світильники́, що стоять перед Богом землі.
5 І коли б хто схотів учинити їм кривду, то вийде огонь з їхніх уст, — і поїсть ворогів їхніх. А коли хто захоче вчинити їм кривду, — той отак мусить бути забитий.
6 Вони мають вла́ду небо замкнути, щоб за днів їхнього пророцтва не йшов дощ. І мають вла́ду вони над водою, — у кров оберта́ти її, і вдарити землю всілякою карою, скільки разі́в вони схочуть.
7 А коли вони скі́нчать свідо́цтво своє, то звірина́, що з безодні виходить, із ними війну поведе́, — і вона їх переможе та їх повбиває.
8 І їхні трупи полишить на майда́ні великого міста, що зветься духовно Содо́м і Єгипет, де й Госпо́дь наш був розп'я́тий.
9 І багато з наро́дів, і з племен, і з язи́ків, і з поган бу́дуть дивитися пі́вчверта дні на їхні трупи, не дозволять покласти в гроби́ їхніх тру́пів.
10 А ме́шканці землі будуть тішитися та радіти над ними, і дару́нки пошлють один о́дному, бо мучили ці два пророки ме́шканців землі.
11 А по пі́вчверта днях дух життя ввійшов у них від Бога, — і вони повставали на ноги свої. І напав жах великий на тих, хто дивився на них!
12 І почули вони гучний голос із неба, що їм говорив: „Зійдіть сюди!“ І на небо зійшли вони в хмарі, і вороги їхні дивились на них.
13 І тієї години зчинився страшни́й землетру́с, і десята частина міста того завали́лась... І в цім трусі загинуло сім тисяч лю́дських іме́н, а решта обго́рнена жахом була́, — і вони віддали́ славу Богу Небесному!
14 Друге горе минуло! Ото незабаром настане за ним третє горе!“
15 І засурмив сьо́мий ангол, — і на небі зчинились гучні голоси́, що казали: „Перейшло панува́ння над світом до Господа нашого та до Христа Його, — і Він зацарює на вічні віки́!“
16 І двадцять чотири ста́рці, що на престолах своїх перед Богом сидять, попа́дали на обличчя свої, та й уклонилися Богові,
17 кажучи: „Дяку складаємо Тобі, Господи, Боже Вседержителю, що Ти є й що Ти був, що прийняв Свою силу велику та й зацарюва́в!
18 А погани розлю́тилися, та гнів Твій прийшов, і час настав мертвих судити, і дати заплату рабам Твоїм, пророкам і святим, і тим, хто Йме́ння Твого боїться малим і великим, і знищити тих, хто нищить землю“.
19 І розкрився храм Божий на небі, — і ковче́г заповіту Його в Його храмі з'явився. І зчинилися бли́скавки, і гу́ркіт, і гро́ми, і землетру́с, і великий град.
12 І з'явилась на небі велика ознака: Жі́нка, зодя́гнена в сонце, а під ногами її місяць, а на її голові вінок із дванадцяти́ зір.
2 І вона мала в утробі, і кричала від болю, та му́ки терпіла від по́роду.
3 І з'явилася інша ознака на небі, — ось змій червоноогняни́й, великий, що мав сім голів та десять ро́гів, а на його го́ловах сім вінці́в.
4 Його хвіст змів третину зір із неба та й кинув додолу. І змій стояв перед жінкою, що мала вродити, щоб з'їсти дитину її, коли вро́дить.
5 І дитину вроди́ла вона чоловічої ста́ті, що всі наро́ди має па́сти залі́зним жезлом. І дитина її була взята до Бога, і до престолу Його.
6 А жінка втекла́ на пустиню, де вона мала місце, від Бога для неї вгото́ване, щоб там годува́ли її тисячу двісті шістдеся́т день.
7 І сталась на небі війна: Михаїл та його анголи́ вчинили зо змієм війну́. І змій воював та його анголи,
8 та не втрималися, і вже не знайшлося їм місця на небі.
9 І ски́нений був змій великий, вуж стародавній, що зветься диявол і сатана́, що зво́дить світ, і скинений був він додолу, а з ним і його анголи́ були скинені.
10 І я почув гучний голос на небі, який говорив: „Тепер настало спасі́ння, і сила, і царство нашого Бога, і вла́да Христа Його, бо скинений той, хто братів наших ска́ржив, хто перед нашим Богом оска́ржував їх день і ніч!
11 І вони його перемогли кров'ю Агнця та словом свого засві́дчення, і не полюбили життя свого навіть до смерти!
12 Через це звесели́ся ти, небо, та ті, хто на нім пробуває! Горе землі та морю, до вас бо диявол зійшов, маючи лютість велику, знаючи, що короткий час має!“
13 А коли змій побачив, що додолу він ски́нений, то став переслі́дувати жінку, що вродила хлоп'я́.
14 І жінці да́ні були два крила великого орла, щоб від змі́я летіла в пустиню до місця свого, де будуть її годувати час, і часи́, і півча́су.
15 I пустив змій за жінкою з уст своїх во́ду, як рі́чку, щоб річка схопи́ла її.
16 Та жінці земля помогла, — і розкрила земля свої у́ста, та й випила річку, яку змій пустив із своїх уст.
17 І змій розлютува́вся на жінку, і пішов воювати з останком насіння її, що вони бережуть Божі заповіді та мають свідо́цтво Ісусове.
18 І я став на морсько́му піску́.
13 І я бачив звіри́ну, що виходила з моря, яка мала десять ро́гів та сім голів, а на ро́гах її було десять вінці́в, а на її го́ловах богознева́жні імена́.
2 А звіри́на, що я її бачив, подібна до ри́ся була́, а но́ги її — як ведме́жі, а паща її — немов ле́в'яча паща. І змій дав їй свою силу, і престола свого́, і вла́ду велику.
3 А одна з її голів була ніби забита на смерть, але рана смерте́льна її вздоро́вилась. І вся земля дивувалась, слідкуючи за звіри́ною!
4 І вклонилися змієві, що дав вла́ду звіри́ні. І вклонились звірині, говорячи: „Хто до звіри́ни подібний, і хто воювати з нею може?“
5 І їй да́но уста, що говорили зухва́ле та богознева́жне. І їй да́но вла́ду ді́яти сорок два місяці.
6 І відкрила вона свої у́ста на зневагу проти Бога, щоб богозневажа́ти Ім'я́ Його й оселю Його, та тих, хто на небі живе.
7 І їй да́но прова́дити війну зо святими, та їх перемогти. І їй да́на вла́да над кожним племенем, і наро́дом, і язи́ком, і людом.
8 І їй вкло́няться всі, хто живе на землі, що їхні імена не написані в книгах життя Агнця, зако́леного від закла́дин світу.
9 Коли має хто вухо, нехай слухає:
10 Коли хто до поло́ну веде́, — сам пі́де в поло́н. Коли хто мечем убиває, — такий мусить сам бути вбитий мече́м! Отут терпеливість та віра святих!
11 І бачив я іншу звіри́ну, що вихо́дила з землі. І вона мала два роги, подібні ягня́чим, та говорила, як змій.
12 І вона виконувала всю вла́ду першої звіри́ни перед нею, і робила, щоб земля та ті, хто живе на ній, вклонилися першій звіри́ні, що в неї вздоро́влена була її рана смерте́льна.
13 І чинить вона великі ознаки, так що й огонь зводить з неба додолу перед людьми́.
14 І зводить вона ме́шканців землі через ознаки, що їх да́но їй чинити перед звіри́ною, намовляючи ме́шканців землі зробити о́браза звіри́ни, що має рану від меча, та живе.
15 І да́но їй вкла́сти духа о́бразові звіри́ни, щоб заговорив образ звірини, і зробити, щоб усі, хто не покло́ниться о́бразові звіри́ни, побиті були́.
16 І зробить вона, щоб усім — малим і великим, багатим і вбогим, вільним і рабам — було да́но знаме́но на їхню прави́цю або на їхні чо́ла,
17 щоб ніхто не міг ані купити, ані продати, якщо він не має знаме́на ймення звіри́ни, або числа ймення його.
18 Тут мудрість! Хто має розум, нехай порахує число звірини, бо воно число лю́дське. А число її — шістсот шістдеся́т шість.
14 І я глянув, — і ось Агнець стоїть на Сіонській горі, а з Ним сто сорок чотири тисячі, що мають Ім'я́ Його й Ім'я́ Отця Його, написане на своїх чо́лах.
2 І почув я голос із неба, немов шум великої води, і немов гук міцно́го грому. І почув я голос гуслярі́в, що грали на гу́слах своїх,
3 і співали, як пісню нову́ перед престолом і перед чотирьома́ тваринами й ста́рцями. І ніхто не міг навчитися пісні, окрім цих ста сорока чотирьох тисяч, ви́куплених від землі.
4 Це ті, хто не оскверни́вся з жінками, бо чисті вони. Вони йдуть за Агнцем, куди Він іде. Вони ви́куплені від людей, пе́рвістки Богові й Агнцеві,
5 не знайшлося бо пі́дступу в їхніх уста́х, бо вони непорочні!
6 І побачив я іншого ангола, що летів серед неба, і мав благовісти́ти вічну Єва́нгелію ме́шканцям землі, і кожному людові, і племені, і язи́ку, і наро́дові.
7 І він говорив гучним голосом: „Побійтеся Бога та славу віддайте Йому, бо настала година суду Його, і вклоніться Тому, Хто створи́в небо, і землю, і море, і водні джере́ла!“
8 А інший, другий ангол леті́в слідо́м і казав: „Упав, упав Вавило́н, місто великий, бо лютим вином розпусти своєї він напоїв усі наро́ди!“
9 А інший, третій а́нгол летів услід за ним, гучним голосом кажучи: „Коли хто вклоняється звіри́ні та о́бразу її, і приймає знаме́но на чолі́ своїм чи на руці своїй,
10 то той питиме з вина Божого гніву, вина незмішаного в чаші гніву Його, і буде му́чений в огні й сірці перед ангола́ми святими та перед А́гнцем.
11 А дим їхніх мук підійматиметься вічні віки́. І не мають споко́ю день і ніч усі ті, хто вклоняється звіри́ні та о́бразу її, і приймає знаме́но йме́ння його“.
12 Тут терпеливість святих, що доде́ржують заповіді Божі та Ісусову віру!
13 І почув я голос із неба, що до мене казав: „Напиши: Блаженні ті мертві, хто з цього ча́су вмирає в Господі! Так, каже Дух, — вони від праць своїх заспоко́яться, бо їхні діла йдуть за ними слідо́м“.
14 І я глянув, — і ото біла хмара, а на хмарі сидить подібний до Лю́дського Сина. Він мав на Своїй голові золотого вінця́, а в руці Його гострий серп.
15 І інший ангол вийшов із храму, і гучним голосом кликнув до Того, Хто на хмарі сидів: „Пошли серпа свого й жни, бо настала година пожати, дозріло бо жни́во землі!“
16 I Той, Хто на хмарі сидів, скинув додолу серпа свого, — і земля була вижата.
17 І інший Ангол вийшов із храму, що на небі, — і він мав гострого серпа.
18 І інший ангол, що мав вла́ду над огнем, вийшов від же́ртівника. І він гучним голосом кли́кнув до того, що мав гострого серпа, говорячи: „Пошли свого гострого серпа, і позбирай гро́на зе́мної виноградини, бо гро́на її вже доспіли“.
19 І ангол кинув додо́лу серпа свого, і зібрав виноград на землі, і вкинув в велике чави́ло Божого гніву.
20 І пото́вчене було чави́ло за містом, і потекла кров із чави́ла аж до кі́нських вузде́чок, на тисячу шістсот стадій.
15 І бачив я інше знаме́но на небі, велике та дивне, — сім анголі́в, що сім кар вони мали, бо ними кінча́вся гнів Божий.
2 І я бачив щось, ніби як море скляне́, з огнем перемішане. А ті, що перемогли́ звіри́ну та о́браза його, і знаме́но його, і число його ймення, — стояли на морі склянім, та мали гу́сла Божі.
3 І співали вони пісню Мойсея, раба Божого, і пісню Агнця, говорячи: „Великі та дивні діла Твої, о Господи, Боже Вседержи́телю! Справедливі й правдиві дороги Твої, о Ца́рю святих!
4 Хто́ Тебе, Господи, не побоїться, та Йме́ння Твого не просла́вить? Бо один Ти святий, бо наро́ди всі при́йдуть та вкло́няться перед Тобою, бо з'явилися су́ди Твої!“
5 А по цьому я глянув, — і ось відчинився храм ски́нії сві́дчення в небі,
6 і сім анголі́в вийшли з храму, і сім кар вони мали. Вони були вдягнені в ша́ти льняні́, чисті й ясні́, і підпере́зані довкола грудей золотими пояса́ми.
7 І одна з чотирьох тих тварин дала́ сімом ангола́м сім чаш золотих, напо́внених гніву Бога, що живе повік віку.
8 І храм перепо́внився димом від Божої слави, і від сили Його. Та до храму ніхто не спромігся ввійти, аж поки не скінчи́лися ті сім кар сімох а́нголів.
16 І я почув гучний голос із храму, що казав до семи анголів: „Ідіть, і вилийте на землю сім чаш гніву Божого!“
2 I пішов перший ангол, і вилив на землю чашу свою. І шкідливі та люті болячки обсіли людей, хто мав знаме́но звіри́ни й вклонявсь її о́бразу.
3 А другий ангол вилив свою чашу до моря. І сталася кров, немов у мерця́, — і кожна істота жива вмерла в морі.
4 Третій же ангол вилив чашу свою на річки́ та на водні джере́ла, — і сталася кров.
5 І почув я ангола вод, який говорив: „Ти праведний, що Ти є й що Ти був, і святий, що Ти це присудив!
6 Бо вони пролили́ кров святих та пророків, — і Ти дав їм напитися крови. Вони варті того!“
7 І я чув, як же́ртівник говорив: „Так, Господи, Боже Вседержи́телю! Правдиві й справедливі суди Твої!“
8 А ангол четвертий вилив свою чашу на сонце. І да́но йому палити людей огнем.
9 І спека велика палила людей, і зневажа́ли вони Ім'я Бога, що має вла́ду над карами тими, — і вони не покаялися, щоб славу віддати Йому́.
10 А п'ятий ангол вилив чашу свою на престола звіри́ни. І затьми́лося царство її, і люди від болю кусали свої язики́,
11 і Бога Небесного вони зневажа́ли від болю свого й від своїх болячо́к, — та в учинках своїх не пока́ялись!
12 Шостий же ангол вилив чашу свою на річку велику Ефра́т, — і вода її висохла, щоб пригото́вити дорогу царям, які від схід сонця.
13 І я бачив, що вихо́дили з уст змі́я, і з уст звіри́ни, і з уст неправдивого пророка три ду́хи нечисті, як жа́би, —
14 це духи де́монські, що чинять озна́ки. Вони виходять до царів усього світу, щоб зібрати їх на війну того великого дня Вседержителя Бога.
15 Ось іду, немов злодій! Блаженний, хто чуйни́й, і одежу свою береже, щоб наги́м не ходити, і щоб не бачили га́ньби його!
16 І зібрав їх на місце, яке по-єврейському зветься Армагеддо́н.[12]
17 Сьомий же ангол вилив чашу свою на повітря. І голос гучни́й залунав від небесного храму з престолу, говорячи: „Сталося!“
18 I сталися бли́скавки й гу́ркіт та гро́ми, і сталось велике трясі́ння землі, якого не було́, відко́ли люди́на живе на землі. Великий такий землетру́с, такий міцний!
19 І місто велике розпа́лося на три частини, і попадали лю́дські міста́. І великий Вавилон був згаданий перед Богом, щоб дати йому чашу вина Його лютого гніву.
20 І зник кожен о́стрів, і не зна́йдено гір!
21 І великий град, як важкі тягарі́, падав із неба на людей. І люди зневажали Бога за покара́ння градом, — бо кара Його була дуже велика!
17 І прийшов один із семи анголі́в, що мають сім чаш, і говорив зо мною, ка́жучи: „Підійди, — я покажу́ тобі засу́дження великої розпусниці, що сидить над багатьма во́дами.
2 З нею розпусту чинили зе́мні царі, і вином розпусти її впивались ме́шканці землі“.
3 І в дусі повів він мене на пустиню. І побачив я жінку, що сиділа на червоній звіри́ні, переповненій імена́ми богознева́жними, яка мала сім голів і десять ро́гів.
4 А жінка була одягнена в порфіру й кармази́н, і приоздо́блена золотом і дорогоцінним камі́нням та пе́рлами. У руці своїй мала вона золоту чашу, повну гидо́ти та не́чести розпусти її.
5 А на чолі́ її було написане ім'я́, таємниця: „Великий Вавилон, — мати розпусти й гидо́ти землі“.[13]
6 І бачив я жінку, п'яну́ від крови святих і від крови мучеників Ісусових, і, бачивши її, дивува́вся я дивом великим.
7 А ангол промовив до мене: „Чого ти диву́єшся? Я скажу́ тобі таємницю жінки й звірини, яка носить її, яка має сім голів і десять ро́гів.
8 Звіри́на, яку бачив я, була — і нема, і має вийти з безо́дні — і пі́де вона на погибіль. А ме́шканці землі, що їхні імена не записані в книгу життя від закла́дин світу, дивуватися будуть, як побачать, що звіри́на була — і нема, і з'я́виться.
9 Тут розум, що має він мудрість. Сім голів — це сім гір, що на них сидить жінка. І сім царів, —
10 п'ять їх упало, один є, другий іще не прийшов, а як при́йде, то мусить він трохи пробути.
11 І звіри́на, що була́ — і нема, і вона — сама во́сьма й з сімох, і йде на погибіль.
12 А десять тих рогів, що бачив ти їх, — то десять царів, що ще не прийняли́ царства, але при́ймуть вла́ду царську́ із звіри́ною на одну годину.
13 Вони мають одну думку, а силу та вла́ду свою віддадуть звіри́ні.
14 Вони воюватимуть проти Агнця та Агнець переможе їх, бо Він — „Господь над панами та Цар над царями“. А ті, хто з Ним, покликані, і вибрані, і вірні“.
15 І говорить до мене: „Во́ди, що бачив ти їх, де сидить та розпу́сниця, то наро́ди та люди, і племе́на та язи́ки.
16 А десять рогів, що ти бачив їх, та звіри́на, — вони знена́видять розпусницю, спусто́шать її й обнажа́ть, і з'їдять її тіло, і огнем її спалять.
17 Бо Бог дав їм до серця, щоб волю чинили Його, маючи одну думку, і щоб царство своє віддали́ звіри́ні, аж поки не ви́повняться слова́ Божі.
18 А жінка, яку ти бачив, то місто велике, що панує над царями земними“.
18 Після цього побачив я іншого ангола, що схо́див із неба, і що вла́ду велику він мав. І земля освітилась від слави його.
2 І він гучним голосом кликнув, говорячи: „Упав, упав великий Вавилон! Став він оселею де́монів, і схо́вищем усякому ду́хові нечистому, і схо́вищем усіх пта́хів нечистих та нена́видних,
3 бо лютим вином розпусти своєї він напоїв всі наро́ди! І зе́мні царі з ним розпусту чинили, а земні купці збагатіли від сили розко́ші його!“
4 І почув я інший голос із неба, який говорив: „Вийдіть із нього, люди мої, щоб не сталися ви спільника́ми гріхів його, і щоб не потра́пили в кара́ння його.
5 Гріхи бо його досягли́ аж до неба, і Бог згадав про неправди його.
6 Відплатіть ви йому, як і він вам платив, і вдвоє подвойте йому за вчинки його! Удвоє налийте до чаші, що нею він вам наливав!
7 Скільки він сла́вив себе та розкошува́в, стільки му́ки та смутку завдайте йому! Бо в серці своєму гово́рить: „Сиджу́, як цариця, і я не вдова, і бачити смутку не бу́ду!“
8 Через це одного дня при́йдуть кари його, смерть, і плач, і голод, і спа́лений буде огнем, бо міцни́й Господь, Бог, що судить його!“
9 І будуть плакати та голосити за ним царі земні, що з ним розпусту чинили та розкошува́ли, коли побачать дим пожежі його.
10 Вони через страх його мук стоятимуть зда́лека та говоритимуть: „Горе, горе, о місто велике, Вавилоне, місто могутнє, бо суд твій прийшов однієї години!“
11 І земні купці́ будуть плакати та голосити за ним, бо ніхто не купує вже їхнього вантажу́, —
12 вантажу́ золота, і срі́бла, і камі́ння дорогоцінного, і пе́рел, і віссо́ну, і порфі́ри, і шовку, і кармази́ну, і всякого дерева запашно́го, і всякого по́суду з слоно́вої кости, і всякого по́суду з дорогоцінного дерева, і мідяного, і залізного, і мармуро́вого,
13 і кори́ці, і шафра́ну, і па́хощів, і мирри, і лива́ну, і вина, і оливи, і тонко́ї муки́, і пшениці, і товару, і овець, і ко́ней, і возів, і рабів, і душ лю́дських.
14 І плоди́ пожадли́вости душі твоєї відійшли від тебе, і все сите та світле пропало для тебе, — і вже їх ти не зна́йдеш!
15 Купці цими реча́ми, що вони збагати́лися з нього, від стра́ху мук його стануть здалека, і бу́дуть плакати та голосити,
16 і казати: „Горе, горе, місто велике, зодягнене в віссо́н і порфіру та в кармази́н, і прикрашене золотом і дорогоцінним камі́нням та пе́рлами,
17 бо за одну годину згинуло таке велике багатство“. І кожен стерни́к, і кожен, хто пливає на кораблях, і моряки, і всі, хто працює на морі, — стали здалека,
18 і, бачивши дим від пожежі його, кричали й казали: „Котре до великого міста подібне?“
19 І вони поси́пали по́рохом го́лови свої, і закричали, пла́чучи та голо́сячи, і ка́жучи: „Горе, горе, місто велике, що в ньому з його дорогоцінностей збагати́лися всі, хто має кораблі на морі, бо за одну годину воно спорожні́ло!
20 Радій з цього, небо, і святі апо́столи та пророки, бо Бог виконав суд ваш над ним!“
21 І один сильний ангол узяв великого каменя, як жо́рно, і кинув до моря, говорячи: „З таким розго́ном буде кинений Вавило́н, місто велике, — і вже він не зна́йдеться!
22 І голос гуслярі́в, і співакі́в, і сопі́льників, і сурмачі́в уже не буде чутий в тобі! І вже не зна́йдеться в тобі жодного мистця́ й ніякого мисте́цтва, і шум жо́рен уже не буде чутий в тобі!
23 І світло свічника́ вже не буде світити в тобі, і голос молодого й молодої вже не буде чутий в тобі. Бо купці твої були зе́мні вельможі, бо твоїм ворожби́тством були зведені всі наро́ди!
24 Бо в нім зна́йдена кров пророків, і святих, і побитих усіх на землі“.
19 По цьому почув я на́че гучни́й голос великого на́товпу в небі, який говорив: „Алілу́я![14] Спасі́ння, і слава, і сила Господе́ві нашому,
2 правдиві бо та справедливі суди́ Його, бо Він засудив ту велику розпусницю, що землю зіпсула своєю розпустою, і помстив за кров Своїх рабів з її рук!“
3 І вдруге сказали вони: „Алілуя! І з неї дим виступає на вічні віки!“
4 І попа́дали двадцять чотири ста́рці й чотири твари́ни, і поклонилися Богові, що сидить на престолі, говорячи: „Амінь, алілуя!“
5 А від престолу вийшов голос, що кли́кав: „Хваліть Бога нашого, усі раби Його, і всі, хто боїться Його, і малі, і великі!“
6 І почув я ніби голос великого на́товпу, і на́че шум великої води, і мов голос громів гучних, що вигукували: „Алілуя, бо запанував Господь, наш Бог Вседержи́тель!
7 Радіймо та тішмося, і даймо славу Йому́, бо весі́лля Агнця настало, і жона Його себе приготува́ла!“
8 І їй да́но було зодягнутися в чистий та світлий вісо́н, бо вісо́н — то праведність святих.
9 І сказав він мені: „Напиши: Блаженні покликані на весільну вечерю Агнця!“ І сказав він мені: „Це правдиві Божі слова!“
10 І я впав до його ніг, щоб вклонитись йому. А він каже мені: „Таж ні! Я співслуга твій та братів твоїх, хто має засві́дчення Ісусове, — Богові вклонися!“ Бо засві́дчення Ісусове, — то дух пророцтва.
11 І побачив я небо відкрите. І ось білий кінь, а Той, Хто на ньому сидів, зветься Вірний і Правдивий, і Він праведно судить і воює.
12 Очі Його — немов по́лум'я огняне́, а на голові Його — багато вінців. Він ім'я́ мав написане, якого не знає ніхто, тільки Він Сам.
13 I зодя́гнений був Він у шату, покра́шену кров'ю. А Йому на ім'я: Слово Боже.
14 А війська́ небесні, зодягнені в білий та чистий вісо́н, їхали вслід за Ним на білих ко́нях.
15 А з Його уст виходив гострий меч, щоб ним бити наро́ди. І Він па́стиме їх залізним жезлом, і Він буде топтати чави́ло вина лютого гніву Бога Вседержи́теля!
16 I Він має на шаті й на сте́гнах Своїх написане ймення: „Цар над царями, і Господь над панами“.
17 І бачив я одного ангола, що на сонці стояв. І він гучним голосом кли́кнув, ка́жучи до всіх птахів, що серед неба літали: „Ходіть, — і зберіться на велику Божу вечерю,
18 щоб ви їли тіла царів, і тіла ти́сячників, і тіла сильних, і тіла ко́ней і тих, хто сидить на них, і тіла всіх вільних і рабів, і мали́х, і великих“.
19 І я побачив звіри́ну, і зе́мних царів, і війська́ їхні, зібрані, щоб учинити війну з Тим, Хто сидить на коні, та з ві́йськом Його.
20 І схо́плена була звіри́на, а з нею неправдивий пророк, що ознаки чинив перед нею, що ними звів тих, хто знаме́но звіри́ни прийняв і поклонився був о́бразові її. Обоє вони були вкинені живими до огняно́го озера, що сіркою горіло.
21 А решта побита була мечем Того, Хто сидів на коні, що виходив із уст Його. І все пта́ство наїлося їхніми трупами.
20 І бачив я ангола, що схо́див із неба, що мав ключа від безодні, і кайда́ни великі в руці своїй.
2 І схопи́в вій змі́я, вужа́ стародавнього, що диявол він і сатана́, і зв'язав його на тисячу ро́ків, —
3 та й кинув його до безо́дні, і замкнув його, і печатку над ним поклав, щоб наро́ди не зво́див уже, аж поки не скі́нчиться тисяча ро́ків. А по цьо́му він розв'я́заний буде на короткий час.
4 І бачив я престоли та тих, хто сидів на них, — і суд їм був да́ний, — і душі стятих за сві́дчення про Ісуса й за Слово Боже, які не вклонились звіри́ні, ані о́бразові її, і не прийняли́ знаме́на на чо́ла свої та на руку свою. І вони ожили́, і царювали з Христом тисячу ро́ків.
5 А інші померлі не ожили́, аж поки не скі́нчиться тисяча ро́ків. Це перше воскресі́ння.
6 Блаженний і святий, хто має частку в першому воскресі́нні! Над ними друга смерть не матиме вла́ди, але вони будуть священиками Бога й Христа, і царюватимуть з Ним тисячу ро́ків.
7 Коли ж скінчиться тисяча ро́ків, сатана́ буде ви́пущений із в'язниці своєї.
8 І ви́йде він зво́дити наро́ди, що вони на чотирьох края́х землі, Ґо́ґа й Маґо́ґа,[15] щоб зібрати їх до бо́ю, а число їхнє — як мо́рський пісок.
9 І вийшли вони на ширину́ землі, і оточи́ли та́бір святих та улю́блене місто. І зійшов огонь з неба, — і пожер їх.
10 А диявол, що зво́див їх, був укинений в озеро огняне́ та сірча́не, де звіри́на й пророк неправдивий. І мучені будуть вони день і ніч на вічні віки́.
11 І я бачив престола великого білого, і Того, Хто на ньому сидів, що від лиця Його втекла земля й небо, і місця для них не знайшло́ся.
12 І бачив я мертвих малих і великих, що стояли перед Богом. І розгорну́лися книги, і розгорнулась інша книга, — то книга життя. І су́джено мертвих, як написано в книгах, за вчинками їхніми.
13 І дало́ море мертвих, що в ньому, і смерть і ад дали мертвих, що в них, — і су́джено їх згідно з їхніми вчинками.
14 Смерть же та ад були вкинені в озеро огняне́. Це друга смерть, — озеро огняне́.
15 А хто не знайшовся написаний в книзі життя, той уки́нений буде в озеро огняне́.
21 І бачив я небо нове́ й нову́ землю, перше бо небо та перша земля проминули, і моря вже не було́.
2 І я, Іван, бачив місто святе, Нови́й Єрусали́м, що схо́див із неба від Бога, що був пригото́ваний, як неві́ста, прикра́шена для чоловіка свого.
3 I почув я гучний голос із престолу, який кли́кав: „Оце́ оселя Бога з людьми́, і Він житиме з ними! Вони бу́дуть наро́дом Його, і Сам Бог буде з ними“,
4 „і Бог кожну сльозу з очей їхніх зітре́“, і не буде вже смерти. Ані смутку, ані крику, ані болю вже не бу́де, бо перше минулося!“
5 І сказав Той, Хто сидить на престолі: „Ось нове́ все творю́!“ І говорить: „Напиши, що слова́ ці правдиві та вірні!“
6 І сказав Він мені: „Сталося! Я Альфа й Оме́га, Поча́ток і Кінець. Хто прагне, тому дармо Я дам від джере́ла живої води.
7 Переможець наслідить усе, і Я бу́ду Богом для нього, а він Мені буде за сина!
8 А лякливим, і невірним, і мерзки́м, і душогубам, і розпусникам, і чарівника́м, і ідоля́нам, і всім неправдомовцям, — їхня частина в озері, що горить огнем та сіркою“, а це — друга смерть!
9 І прийшов до мене один із семи анголі́в, що мають сім чаш, напо́внених сімома́ останніми карами, та й промовив до мене, говорячи: „Ходи, покажу́ я тобі невісту, жону Агнця“.
10 І заніс мене духом на го́ру велику й високу, і місто велике мені показав, — святий Єрусали́м, що сходив із неба від Бога.
11 Славу Божу він має. А світлість його подібна до каменя дорогоцінного, як каменя я́списа, що блищить, як кришта́ль.
12 Мур воно мало великий і високий, мало дванадцять брам, а на брамах дванадцять анголів та ймення написані, а вони — імення дванадцятьо́х племе́н синів Ізраїля.
13 Від схо́ду три брами, і від пі́вночі три брами, і від півдня три брами, і від захо́ду три брами.
14 І міськи́й мур мав дванадцять підвалин, а на них дванадцять імен дванадцяти апо́столів Агнця.
15 А той, хто зо мною говорив, мав міру, — золоту трости́ну, щоб змі́ряти місто, і брами його і його мур.
16 А місто чотирикутне, а довжина́ його така, як і ширина́. І він зміряв місто трости́ною на дванадцять тисяч стадій[16]; довжина́, і ширина́, і вишина́ його рівні.
17 І зміряв він мура його на сто сорок чотири лі́кті міри лю́дської, яка й міра ангола.
18 Його мур був збудо́ваний з я́спису, а місто було — щире золото, подібне до чистого скла.
19 Підвалини муру місько́го прикра́шені були всяким дорогоцінним камі́нням. Перша підва́лина — я́спис, друга — сапфі́р, третя — халкидо́н, четверта — смара́гд,
20 п'ята — сардо́нікс, шоста — са́рдій, сьома — хризолі́т, восьма — бери́л, дев'ята — топа́з, десята — хрисопра́с, одинадцята — яки́нт, дванадцята — амети́ст.
21 А дванадцять брам — то дванадцять перли́н, і кожна брама зокре́ма була́ з однієї перли́ни. А вулиці міста — щире золото, прозо́рі, як скло.
22 А храму не бачив я в ньому, бо Госпо́дь, Бог Вседержи́тель — то йому храм і Агнець.
23 І місто не має потреби ні в сонці, ні в місяці, щоб у ньому світили, — слава бо Божа його освітила, а світильник для нього — А́гнець.
24 І наро́ди ходитимуть у світлі його, а зе́мні царі принесу́ть свою славу до нього.
25 А брами його зачиня́тись не бу́дуть удень, бо там но́чі не бу́де.
26 І принесу́ть до нього славу й честь наро́дів.
27 І не вві́йде до нього ніщо нечисте, ані той, хто чинить гидо́ту й неправду, але тільки ті, хто записаний у книзі життя Агнця“.
22 І показав він мені чисту ріку́ живої води, ясну́, мов кришта́ль, що випливала з престолу Бога й Агнця.
2 Посеред його вулиці, і по цей бік і по той бік ріки́ — дерево життя, що родить дванадцять раз плоди, кожного місяця прино́сячи плід свій. А листя дерев — на вздоро́влення наро́дів.
3 І жодного прокля́ття більше не бу́де. І бу́де в ньому престол Бога та Агнця, а раби Його будуть служити Йому,
4 і побачать лице Його, а Ймення Його — на їхніх чо́лах.
5 А но́чі вже більше не бу́де, і не бу́де потреби в світлі світильника, ані в світлі сонця, бо освітлює їх Господь, Бог, а вони царюватимуть вічні віки́.
6 І сказав він до мене: „Це вірні й правдиві слова, — а Госпо́дь, Бог ду́хів пророчих, послав Свого а́нгола, щоб він показав своїм рабам, що́ незаба́ром статися мусить.
7 Ото, незаба́ром прихо́джу. Блаженний, хто зберігає пророчі слова цієї книги!“
8 І я, Іван, чув і бачив оце. А коли я почув та побачив, я впав до ніг ангола, що мені це показував, щоб вклонитись йому.
9 І сказав він до мене: „Таж ні! Бо я співслуга твій і братів твоїх пророків, і тих, хто зберігає слова цієї книги. Богові вклонися!“
10 І сказав він до мене: „Не запеча́туй слів пророцтва цієї книги. Час бо близьки́й!
11 Неправедний — хай чинить неправедні́сть ще, і поганий — хай ще опога́нюється. А праведний — хай ще чинить праведність, а святий — нехай ще освячується!
12 Ото, незаба́ром прихо́джу, і зо Мною заплата Моя, щоб кожному віддати згідно з діла́ми його.
13 Я Альфа й Оме́га, Перший і Останній, Поча́ток і Кінець.
14 Блаженні, хто випере ша́ти свої[17], щоб мати право на дерево життя, і ввійти бра́мами в місто!
15 А поза ним будуть пси, і чарівники́, і розпу́сники, і душогуби, і ідоля́ни, і кожен, хто любить та чинить неправду.
16 Я, Ісус, послав Свого Ангола, щоб засві́дчити вам це у Церква́х. Я корінь і рід Дави́дів, зоря ясна́ і досві́тня!
17 А Дух і неві́ста говорять: „Прийди!“ А хто чує, хай каже: „Прийди!“ І хто пра́гне, хай при́йде, і хто хоче, хай воду життя бере да́рмо!“
18 Свідкую я кожному, хто чує слова пророцтва цієї книги: Коли хто до цього додасть що, та накладе́ на нього Бог кари, що написані в книзі оцій.
19 А коли хто що віді́йме від слів книги пророцтва цього, то відійме Бог частку його від дерева життя, і від міста святого, що написане в книзі оцій.
20 Той, Хто свідку́є, говорить оце: „Так, — незаба́ром прийду́!“ Амінь. Прийди, Господи Ісусе!
21 Благода́ть Господа нашого Ісуса Христа зо всіма́ вами! Амі́нь.
- ↑ Грецьке Άποκάλυψις, лат. revelatio, церк. слов. откровеніє. Пор. 1 Петр. 4. 13, Гал. 1. 12.
- ↑ Альфа — початкова, а Омега — остання буква грецької а́збуки. Цебто: „Я Поча́ток і Кінець“. Пор. Об. 22, 13.
- ↑ Κυριακή ήμέρα — день Господній.
- ↑ Николаї́ти — єретики апостольського часу, Пор 2 Петр. 2. 10-22, Юди 1. 8-13.
- ↑ Антипа — муж апо́стольський, учень Івана Богослова, єпископ Пергамський, убитий року 92-го.
- ↑ Нирки й серце в біблійній мові — це центр духового життя.
- ↑ Грецьке χοίνιξ — хлібна міра, вистачальна людині на один день. Динарій — римська монета, денна оплата робітника.
- ↑ Грецьке χλωρός — жовтавий, буланий, блідий. Церк. слов. Бледъ.
- ↑ Цебто 12 раз по 12 тисяч. Племен Ізраїлевих було 12.
- ↑ Аваддон — ад, Аполліон — погубник.
- ↑ Тут 1260 день — це теж 42 місяці, три з половиною роки.
- ↑ Άρμαγεδών — гора або місто Мегіддо; розпорошення, убивство.
- ↑ Назви міст по-гебрейському й по-грецькому — жіночого роду, тому тут до слова Вавилон різні уподібнення жіночого роду.
- ↑ Алілуя — хваліть Господа!
- ↑ За Єз. 38. 2. Ґоґ це цар землі Маґоґ. Збір тих, що сильно хваляться.
- ↑ Грецьке στάδιον — міра довжини, 125 кроків.
- ↑ Інші грецькі тексти дають: „хто вико́нує за́повіді Його́“.