Веселі вірші/Фурманка з Жидами
| ◀ Надгорода | Веселі вірші Фурманка з Жидами |
Що то мати, що то дїти ▶ |
|
Возив когось сам господар,
Назад повертав ся,
Тай на своє гірке лихо
З Жидами наняв ся…
Насїдало препоганих
Повнїсїнька фура:
Сруль і Лейба, Мошко й Берко
I товстая Сура!…
Коням тяжко, йому гірко!
Тільки й ласки в Бога,
Що конята не голодні
Та суха дорога…
Їдуть вони їдні сутки, —
Оброку не стало!…
Їдуть другі — вже й дорогу
Дощем зопсувало!
Тут і гори наступили,
Ледви йдуть конята…
Злїз господар, підпихає,
Сидять Жидинята!…
Стали конї під горою!…
Анї суди, Боже!
Вже й нї батіг, нї підмога,
Нїщо не поможе!…
А Жиди собі байдуже,
До Сури ґерґочуть,
Та з бідного хрестянина
Сміють ся, регочуть!…
Але їде Запорожець,
Їде й розважає:
„Та у мене Жидова та
Живо позлїзає!…“
Вдарив коня нагайкою,
З возом порівняв ся:
„Як ся маєш, вражий сину?“
Сердито озвав ся…
„Памятаєш, як я хлопцем
Возив орендарів,
А ти моїх орендарів
Нагайкою спарив?…
Ото ж тобі, бісів сину!“
Козак промовляє,
Та все Жидів через плечі
Нагайкою крає!…
Скочив Лейба, скочив Мошко
І товстая Сура,
Скочив Сруль і грубий Берко —
Полекшала фура!…
Виїхав мужик на рівне;
Жиди позбігались
Тай до нього в один голос
Усї обізвались:
„Отак тобі, дурню, й треба!
Ото за те маєш:
А нащо ти по дорогах
Жидів зачіпаєш?“