Діячі украінського фольклору

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Діячі украінського фольклору (1910
Микола Сумцов
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI
Н. Ф. Сумцовъ.



ДІЯЧІ
УКРАІНСЬКОГО ФОЛЬКЛОРУ.


Діячі украінського фольклору. Зображення №1.svg


ХАРЬКІВ.
Друкарьня „Печатне діло“, Конторська, Клещовський, № 3.
1910.
Діячі украінського фольклора.

.... хто сіє у народі
Зерно найкраще на землі —
Зерно любви, братерства, згоди
В громаді, в хаті і в сімьі,
.... хто істини святоі
Жадає, алче мов їди,
Мов подорожний в літню спеку
Жада криничноі води.


Кониський.

1) Калиновський, 2) Доленга-Ходаковський, 3) Цертелев, 4) Лукашевич, 5) Максимович, 6) Пассек, 7) Метлинський, 8) Терещенко, 9) Шейковський, 10) Марцинковський-Новосельський, 11) Закревський, 12) Костомаров, 13) Гоголь, 14) Куліш, 15) Маркевич, 16) Рудченко, 17) Номис, 18) Чубинський, 19) Головацький, 20) Руликовський, 21) Кольберг, 22) Свідницький, 23) Потебня, 24) Антонович, 25) Драгоманов, 26) Житецький, 27) Франко, 28) Гнатюк, 29) Манжура, 30) Грінченко, 31) Милорадович, 32) Еварницький, 33) Новицький, 34) Горленко, 35) Перетц, 36) Сперанський, 37) Нейман, 38) Ящуржинський, 39) Іванов (Петро), 41) Іванов (Василь), 41) Данилов, 42) Мартинович, 43) Лисенко, 44) Вовк, 45) Малинка, 46) Доманицький, 47) Кузела, 48—49) Ефименко, Петро і Олександра, 50) Ястребов, 51) Дикарев, 52) Яворський, 53) Василенко, 54) Бабенко, 55) Коперницький, 56) Косач, 57) Литвинова, 58) Мошинська, 59) Рокоссовська, 60) Янчук, 61) Коробка, 62) Чернявська, 63) Русов, 64) Ржегорж, 65) Поповський, 66) Подберезський, 67) Роздольський, 68) Шухевич, 69) Колесса (Филарет), 70—71) Грушевські брати Михайло й Олександр, 72) Кайндль, 73) Науменко, 74) Пипин, 75) Кримський, 76) Халанський, 77) Сумцов.


1. Калиновський. В 1776 р. в Петербурзі вийшло «Описаніе свадебныхъ украинскихъ простонародныхъ обрядовъ въ Малой Россіи и въ Слободской Украинской губерніі такожъ и въ великороссійскихъ слободахъ, населенныхъ малороссіянами, сочиненное Григоріемъ Калиновскимъ, армейскихъ пѣхотныхъ полковъ, состоящихъ въ украинськой дивизіи, прапорщикомъ». Під цим надто довгим заголовком криется невеличке описання украінського весілля; зроблено воно просто, досить докладно і розумно, з додатком в кінці реестрика, що коштувало весілля того часу. Цю цікаву стару книжечку було передруковано двічі — Калачовим в ёго «Архиві» і мною пізнійш в «Харьк. Сборникѣ» 1889 р. ч. III з коротенькою передмовою[1]. «Описаніе» Калиновського перша розвідка по украінському фольклору. Мабуть, Калиновський для свого часу був дуже розумний чоловік, що звернув увагу на украінське весілля і описав ёго просто і ясно. Нажаль він зовсім занехтував піснями, не дав ні однісенькоі. Весільні звичаі в

Опису» Калиновського здебільша такі ж, які й тепер уживають по селах; але е трохи і таких, що більш вже не істнують, напр., звичай світилки держать в руці козацьку шаблю, з восковою свічечкою тройчаткою на версі, запалювання вогнища при проізді молодоі. Цікаві описання одежа молодих і весільні грошові втрати, напр., на горілку 12 карбованців, а попові, дякові і панамареві за вінчання усім вкупі 1 карб. 50 коп.

Праця Калиновського одчиня новий шлях фольклора, по якому пішли вже вчені XIX віка, одні видаючи збірки пісень, казок, звичаів і т. ин, другі працюючи над іх дослідами в стосунках з ріжними сторонами народного життя.

2. Доленга-Ходаковський, він же Адам Чарноцький, належить до найстарійших украіно-польських фольклористів і мае право на ймення піонера украінськоі етнографіі. Родився він в 1784 р. в Минській губ. За те, що Чарноцький хотів піти в польське військо, ёго оддали в москалі і заслали в Сибир. Чарнецький втік, прийняв нове ймення Доленги-Ходаковськаго і під таким йменням вештався по Галичині, Украіні і Московщині, збіраючи старі памьятники і парадні пісні. Подорож була ёго життам, і ввесь свій вік він промандрував, як учений розвідач, археолог і етнограф. Помер він в 1825 р. в Тверській губ., бувши управителем маетности якогось пана. Діяльність і здобудки Х. мали чималий вплив. Вацлав Залеський лічив его за найкращого записувача народних пісень. Максимович стояв до нёго в тісних відносинах і багато користовався ёго рукописами. Митроп. Евгеній листувався з ним про всякі археологичні справи. Народні пісні Х. збірав найбільш до 1817 р., а після гаряче працював по археологіі. Після смерти Х. зосталось декілька надрукованих статей по історіі і купа етнографичного матеріалу, найбільш украінських обрядових і весільних пісень. Ходаковський зібрав до 2000 пісень, але вони не побачили світа. Недавно їх знайшов Доманицький в папері. Історичних пісень біля 60, з них пьять нових, незнаних ранійш в літературі, а то все варіанти пісень про Морозенка, про Гонту, про Харька, про Хмельницькаго, про Байду. Повного видання записів Х. не було; деякі частини було надруковано в «Истор. пѣсняхъ» Ант. і Драг., в «Матер. до укр. рус. етнологі» Хв. Вовка і в «Кіевск. Стар.» 1904 р.[2].

3. Кн. Цертелев. З першим початком студіовання украінськоі народноі славесности злучено ймення города Харькова. Одною з перших ластівок в цім напрямі був колишній харьківський урядовець князь Цертелев, людина молода, талановита і прихильна до рідного краю. В 1819 р.

він видав у Петербурзі невиличку (на 64 стор.) книжечку «Опытъ собранія старинныхъ малорусскихъ пѣсней», в котрім вславив «поетическій геній малорусскаго народа и чистую нравственность, какъ единственное наслѣдіе, уцѣлѣвшее отъ жадности сосѣднихъ народовъ». Цертелев голосно заявив, що «нарѣчіе малорусское не менѣе другихъ языковъ способно къ поэзіи», а пізнійш, в 1824 р., в «Сѣверномъ Архивѣ» він писав, що «ни одно, можетъ быть, изъ нарѣчій языка славянскаго не имѣетъ столько разнообразныхъ прелестныхъ стихотвореній, какъ нарѣчіе малороссійское»[3]. В книжку кн. Цертелева ввійшло десять дум і маленький словарик. Хоч деякі погляди Цертелева на значіння народноі поезіі і мови хибні і видавець був більш з ділетантів, ніж людиною науки, але ж для першого разу почин був добрий і памьять Цертелева заслужуе пошани.

4. Лукашевич в 1836 р. видав збірник «Малороссійскія и червонорусскія народныя пѣсни». Перші було зібрано Лукашевичем, другі взято їм з ранійших галицьких збірників. В першім відділі знайшла собі місце дуже цінна дума про Самійла Кішку. Книжечка на 170 стор. була одним з перших виданнів по украінській етнографіі. В передмові Лукашевич скаржиться, що украінська народна поезія зника, що буцім пісні вже на Украіні померли. Збірник був в старі часи досить докладний і їм багацько вчених користовались. Самий же видавець незабаром здався з глузду і почав писать ріжні чудернацькі і нікчемні quasi-филологичні книжки. Помер Лукашевич дуже старим і зовсім божевільним в 1887 р.

5. Максимович, видатний украінський вчений, родився в 1804 р. в Полтавщині, був профессором попереду в московськім, далі в киівськім університеті, помер він в 1873 р. Максимович добре знав украінську історію і мову і щиро працював для іх розвою. Ёго наукові филологичні листи до Погодина мали велику вагу для украінськоі національноі свідомости і для вияснення характерних прикмет украінськоі мови. Ёго розвідки про стару письменність, про початки друкарень, про книжну старовину, ёго історичні праці про козаків, були дуже користні для науки[4]. Особливо велику вагу мае ёго збірник народних пісень, певно три збірники, бо при трёх виданнях 1827, 1834 і 1849 р., кожний раз збірник збільшався і робився все кращим. Збірник Максимовича зробив велике вражіння як на украінських, так і на россійських письменникив і поетів, на Пушкина, на Гоголя. На думку Драгоманова, Марія Кочубеівна в «Полтаві» одна з перших жіночих особ, навіяна жіночими украінськими піснями[5].

Перше видання на 249 стор. мало 126 пісень, з котрих було 3 думи. Книжки, числом 4, вийшли з цікавою передмовою, де Максимович подав розумні думки про побутове і історичне значіння пісень, про те, чим найбільш відрізняються пісні украінські од великоруських і про символику пісень. Після цёго видання Максимович гаряче заходився коло збірання нових матеріалів, в чім ёму допомогали славний письменник Гоголь, Срезневський, Бодянський; окромі того Максимович роздобув багато пісень, зібраних Ходаковським, і врешті задумав видать новий збірник, для якого, як він казав, придбав до 2½ тисяч пісень. Збірник мав вийти в 4 частинах, але в 1834 р. вийшла тільки одна перша частина «Украінські народні пісні», в яку здебільша увійшли думи. Останні три частини не виходили. В 1849 р. вийшло нове видання, розраховане вже на 6 частин, але теж стало на першій, де найшли собі місце вже 20 дум та історичних пісень. В одміну од попередніх цей збірник Максимович назвав «Сборникъ украинскихъ пѣсенъ». Окромі дум в цім виданні е коротенький відділ пісень колискових. В примітках знаходятся історичні і словарні пояснення.

Хоч Максимович був патріотом трохи казенного россійського стиля і завжди був у зносинах із славянофилами оффиціального напрямку, напр. Погодиним і Шевиревим, але він добре знав украінську мову і багато зробив для знайомости з украінським людом. З инших ёго праць по украінській етнографіі дуже користними зьявляються невеличка статя про Харька і ті пісні, що про нёго співають, і не дуже великий, але досить цікавий збірничок «Дни и мѣсяцы украинскаго селянина» (1856 р.).

Деякі праці Максимовича до цёго часу не загубили свого наукового і почасти політичного значіння, хоч політик він був і не дуже вдатний. В листі до відомого профессора, щирого украінця Бодянського Максимович якось-то висловився: «піднімаю корогву за нашу мову, за нашу землю мати», і ось ця корогва і прикрива зараз найбільш его ймення од забуття[6].

6. Пассек (Владим.), род. 1808, † 1842 р., мав бути профессором харьківського університету, та зносини з висланцем Герценом ёму пошкодили, і він — людина освічена і прихильна до Украіни — почав видавати «Очерки Россіи», невеличкі книжки, де дав збірку веснянок (Оч. Р. 1840, V), украінських розмивок при родинах (II), Різдва і Меланки (III), опис села Каплунівки ахтирського пол. (ib). Після ёго смерти в «Литер. Сборникѣ» була надрукована ёго статя «Малороссійcкая свадьба». Гарна біографія Пассека в «Харьк. Сборн.», I (Прилож. до «Харьк. Календаря» 1887).

7. Метлинський родився в 1814 р. в Гадячі, вчився в повітовій галицькій школі під проводом украінського письменника Макаровського, потім в гімназіі і університеті в Харькові під впливом другого украінського письменника того часу Гулака-Артемовського. Згодом він був у Харькові профессором по кафедрі історіі русскоі мови і словесности, в 1858 р. вийшов в одставку, од усіх одслонився, перебравсь в Крим і тутечки вмер в 1870 р. Для рідного краю він працював з 1839 р., коли видав «Думки і пісні», до 1854 р., коли вийшов ёго дуже гарний збірник «Народныя южнорусскія пѣсни». На власних своіх поезіях він підписувався Амвросій Могила, мабуть з-за того, що дивився на себе як на поета украінськоі старини, за котрою жалкував і з сумом приглядавсь до руіни колишнёі слави народноі. Сумний тон ёго поезій був відгуком як его меланхоличного настрою, так і туги ёго од гіркого становища украінського народа і ёго мови. В передмові до одноі з своіх праць М. висловив галку, що «украінська мова зо дня на день забуваеться і мовкне, та прійде час, що забудеться і умовкне і слови іі може тільки в сумних піснях долетять до потомства». В поезіі «Рідна мова» М. каже:

Рідна мова, рідна мова!
Мов замер без тебе я!
Тільки вчую рідне слово,
Обізвалась мов сімья[7].

Один з учнів Метлинськаго в своіх споминах каже, що двері ёго хати завсігди були одчинені для студентів і взагалі мабуть ніколи не зачинялись, бо він дуже близько стояв до своіх слухачів, особливо для тих, хто любив Украіну і кохався в іі піснях. Кобзарі та бандуристи були звичайними ёго гостями[8]. В передмові до «Народ. южнор. пѣсенъ» М. писав: «Живое народное слово, исполненное прадѣдовскихъ поученій, долголѣтней богатой житейской опытности, хранитель древнихъ преданій, памятникъ древнихъ событій, сокровище слезъ и радостей, живетъ и растеть по домамъ и по путямъ, на поляхъ и на рѣкахъ, какъ горе и счастье, какъ печаль и радость. Оно близко духу и сердцу народа и благотворно для его нравовъ».

Ёго збірник украінських народних пісень довго був найкращим, лагідно влаштованим і ріжноманітним по змісту[9].

За часів Метлинського народна поезія ще мало була знана. Метлинський в деяких своих поглядах на іі початок і значіння помилявся, прим., коли висловився, що сами співці були геніями творчости і буцім одні до зачатку письменности з глубини своеі души висловили почування і думки, а инші були тільки людьми пасивними, що хоронили та передавали другим твори геніів. Пізнійш Пипин вказав на недоладність ціі гадки, бо народна масса грала не тільки пасивну ролю в творенні поезіі; в історичних течіях поезія змінювалась; иноді замісць старих творів зьявлялись нові, які звичайними людьми прилажувались до старих пісень і казок. Поділ пісень у Метлинського трохи заплутаний і недоладний. Трапляются подекуди пісні штучні. Але усі ці помилки були для того часу нікчемні, і велика була заслуга збірача. Тогочасні пісьменники і вчені, особливо Срезневський, дуже ухваляли збірник Метлинського; пізнійш Пипин одвів ёму одно з визначних місць в украінській етнографіі. Потебня дуже ім користовався. Він каже, що на збірнику Метлинського вивчився придивлятись до народноі поезіі. Відома річ, що ця добра наука пішла ёму в руку.

8. Терещенко (1806—1865), археолог і етнограф, в 1848 р. видав просторий опис народних звичаів в 7 томах «Бытъ русскаго народа»; між иншим тут е чимало украінських звичаів і пісень, напр., декотрі історичні пісні (в I т.) весільні звичаі (II), похоронні (III, IV), грашки і гаівки (III), різдвяні (VII). Простора рецензія в «Собр. сочин. Кавелина», IV т.

9. Шейковський, маловідомий украінський етнограф, автор невеличких збірників, котрими користовались часто, «О похоронахъ въ Подольской губ.» (Кіев. Телегр., 1860, №№ 24—26), «Бытъ Подолянъ» 1860, ч. І—II (казки, гаівки, похор.), «Опытъ южнорусскаго Словаря» 1861 А.—Б. (невеличка цікава книжка з піснями і прислівьями), «Привѣтствія и поздравленія у подолянъ» (Кіев. Курьеръ, 1862, №№ 5 і 8). Очевидно, Ш. любив рідну краіну і що сили працював на новій тоді ниві украінознавства.

10. Марцинковський (1823—1880), дуже прихильний до украінців польський етнограф, писав під псевдонимом Nowosielski. В 1857 р. він видав простору книжку «Lud ukraińsky», з казками і звичаями украінського народа. Розкидані в книжці деякі гадки автора про миѳи не мають науковоі ваги. Досить цікавих етнографичних вказівок маемо і в ранійшій праці М.—Nowosielski, stepy, morze i góry 1854 (про купалу, розигри, коляди і ин.). М.—Н. належать ще «Легенды и повѣрья укр. народа» (Кіев. Телегр., 1860, №№ 75—77) і про рахманський Великдень (Dziennik Warszawski, 1854, №№ 33—35).

11. Закревський, з старих етнографів, людина мало відома і мало признана при житті. Щирий украінець, він жив і працював далеко в Ревелі, в самотині. Ёго знаття народа не було глибоким і грунтовним, але все ж таки деякі ёго праци мали важне значіння. В 1860 р. Закревський видав «Старосвѣтскій бандуриста» і «Малороссійскія пословицы», два невеличких збірники, з трохи мішаним змістом. Головна заслуга Закревського «Словарь малороссійскихь идіомовь». Він займа в «Стар. банд.» найбільшу ёго часть, сторінки 245—615. Хоч деякі письменники того часу, особливо П. Ефименко в «Основі», однеслись дуже ворожо до цёго Словаря, а Ефименко, мовляв, з несправедливою суворістю, Словарь був для украінців добрим здобудком по досить багатому змісту, по деяким історичним вказівкам, нарешті по своій закінченності, бо обійма усі букви алфавиту. При усіх хибах і помилках, на книжці лежить печать дуже прихильних відносин автора до рідного краю, і через те і книжку, і самою занедбаного автора можна і досі помьянуть з подякою. Пипин висловився, що Закревський зложив свій словарь в старомоднім стілі без знайомості з науковою филологичною методою, але у ёго було практичне знання і здоровий змисл[10]. Ще прихильніш одзиваеться Огоновський, що украінський лексикограф скаже Закревському спасибі за ёго велику працю[11].

12. Костомаров, славетний россійський і украінський історик, перший здався на ту думку, що історія не повинна буть тільки панською наукою і величать великих панів, а що вона мусить бути історіею народа, головніш простого, який заробляе хліб. Род. К. в 1817 р., учився в Харьківскім університеті, був профессором в Киіві і в Петербургі, але рано в 1862 р. покинув службу і до самоі смерти в 1885 р. працював самотно. Костомаров добре знав украінську мову і писав нею поезіі під псевдонимом Іеремія Галка, збірав народні пісні і взагалі завжди дуже цікавився украінською народною словесністю, як бачимо вже з ёго диссертаціі 1843 р. «Объ историческомъ значеніи русской народной поэзіи». Науменко каже, що ця праця Костомарова була першою науково-етнографичною працею і досі не загубила ваги[12]. В книжці багато украінських пісень, здебільша нових для того часу.

Костомаров був одночасно збірачем і працёвитим ученим. Хоч він і не видав ні одного збірника окремо, але він зібрав багато пісень і передав іх здебільша в величезні «Труды» Чубинського. В III, IV і V томах цёго збірника налічують до 500 пісень у записі Костомарова. Як добра бжола, він додав багато меду до цёго великого украінського вуля. Деякі думи, записані в молоді годи в Харькові, Костомаров скористовав у власних пізнійших працях про украінське козацтво, як воно відбилось в піснях[13].

Костомаров часто вертався до своіх молодих літературних любощів, до тих тем, котрих торкався в диссертаціі 1843 р., котрим спочував у статях в «Основі» 1860—1862 років. В 1872 р. він почав друковать в московськім журналі «Бесіда» свою працю «Историческое значеніе южнорусскаго народнаго пѣсеннаго творчества», продовжив іі в «Русской Мысли» 1880 і 1883 років в «Исторіи казачества въ памятникахъ южнорусскаго народнаго пѣсеннаго творчества», а після ёго смерти в «Литературномъ наслѣдіи Н. И. Костомарова» 1890 р. надрукована статя «Семейный бытъ въ произведеніяхъ южнорусскаго народнаго пѣсеннаго творчества». Характер праць описательний, без критичного досліду. Трапляються нові авторські записи.

Драгоманов висловився, що Костомаров своіми працями про украінський народ заложив міцну підвалину для розвою украінознавства своіми полемичними статями против поляків і великоросів, підкрепив украінську національну справу, і особливо статями про дві руські народности і старий федерализм Костомаров зміцнів думку про самостійність усіх славьянських народів[14].

13. Гоголь, славнозвісний письменник, кохався в рідних украінських піснях, пильно іх збірав і надавав ім велику вагу. «Моя радость, жизнь моя — пѣсни! Какъ я васъ люблю» писав він в листі до одного свого приятеля. Зібрав він чималу купу пісень; вони лежали в рукопису занадто довго, і тільки торік (1909) Академія Наук видала іх окремою книжкою значного розміру; тут багато пісень весільних, е колядки, пісні колискові. Взагалі Гоголь цікавився украінським фольклором і мав гарну свідомість з цёго боку. Про Гоголя, як етнографа, е досить простора новочасна наукова розвідка Соколова в «Этногр. Обозр.» 1909, № 2.

14. Куліш в 50 роках видав дуже користну для украінськоі етнографіі книжку «Записки Южной Руси». В 1856 р. вийшов перший том, в 1857 р. — другий, а третій застряв по цензурній перешкоді і его було видано вже далеко пізнійш в «Чтеніяхъ моск. общ. ист. и древн. рос.» В «Записках» Куліша е думи, перекази, казки, життеписи кобзарів і лірників, авторські розвідки, статі деяких россійських і польських вчених. Книга зробила велике вражіння і була ухвалена за багатий зміст і особливо за яскраву одголосність народного життя. Вже Шевченко і Потебня читали іі залюбки через те, что тамечки знаходили не тільки надзвичайно гарні твори народного слова, але знакомились з тими старцями, що іх зберегли, що оповідали казки і співали думи. Відносячись до люду з великою прихильністю, Куліш зазначив, які народ мае великі скарби дум і почуваннів, котрих украінська суспільність не вміла досить оцінить і зберегти. «Мене займав, каже Куліш, поетичний бік життя народа. Я бажав схопити драму, що з малими перервами вигравав цілий украінський народ. Мені хотілось побачить сільський побут в лоні природи і на грунті історіі.... Етнографія зливалась для мене в одну науку з історіею, а історія роскривалась в своіх етнографичних наслідках».... Помічаючи зніщення народноі словесности, Куліш причиною того лічив змагання новоі цівилизаціі і схилявся на таку думку, що буцім то «ми і народ одно і те саме, але тільки він своею поезіею зьявляе перший період культури, а ми початок новоі, висшоі». По думці Куліша, нові украінські письменники «зьявляють тільки ширші змагання культурні». З ціею думкою не можна згодитись. Вже Пипин зовсім грунтовно зазначив, що народній творчості шкодять не стільки змагання новоі цівилізаціі, як змагання державноі централізаціі, яка зовсім одпиха народ од самостійного життя, і таким чином при державній централізаціі нові культурні змагання зостаються для украінців недоступними[15]. Потебня теж скоса подивився на похвалку Куліша. Дома на паперці він записав — «та хиба завжди висші класи берут у народа найкращі рісі ёго життя і слова? хиба ми, це б то украінська інтеллигенція завжди дужі духом народа? Хиба народ завжди возрождаеться і мае свое продовження в житті освіченоі суспільности? Хиба завжди «ми» і «народ» одно і те ж саме, з повищенням «ми» чи завжди ми робимся більш чулими і тямущими?» Очевидячки, питання не на користь кулішевоі думки.

Одночасно Потебня згадав поезію Полонського:

Нѣтъ правды безъ любви къ природѣ,
Любви къ природѣ нѣть безъ чувства красоты,

Къ познанью нѣтъ пути намъ безъ пути къ свободѣ,
Труда — безъ творческой мечты.

Иначе сказать, де нема любови — там нема волі і творчісти, а без них не може бути переходу низших зьявищ в висші в думках і в житті.

«Прошедшее невозвратимо, каже Потебня; но сердечное отношеніе къ нему даетъ урокъ для будущаго, и урокъ этотъ гласитъ: не убій!»[16].

15. Маркевич (1804—1860), відомий як історик Украіни («Исторія Малороссии», в 5 т.), працював теж по етнографіі. Талановитий мувикант, він цікавився народними мелодіями, в 1831 р. видав «Украинскія мелодіи», в 1840 р. «Народные украинскіе напѣвы, положенные на фортепіано». До етнографіі більш торкаеться книжка «Обычаи, повѣрья, кухня и напитки малороссіянъ», яку М. видав в самім кінці свого життя і котра, хоч трохи і хаотична по змісту, все ж свідчить, що М. приглядався до народного побуту, і деякі его фольклорні записи досі заховали вагу, особливо записана ім цікава інтермедія. Коротенькі, але дуже тепло та гарно написані спомини Макарова про Маркевича, про нёго, як освічену, веселу людину, про життя ёго на селі (він був заможний пан) надруковано в Основі, 1861 І.

16. Рудченко род. в 1845 р. в Миргороді, пройшов повітову школу, був співробітником деяких часописів, на службі державній був «по крестьянскимъ дѣламъ» при Киівськім генерал-губернаторі, потім управляющим казенною палатою в Витебську і в Херсоні. Помер Р. в 1905 р. Ёго біографія в «Украіні» 1907 р. Рудченкові належить два збірника «Народныя южнорусскія сказки» 1869 р., в 2 ч., — усего 137 казок, здебільша ніде дотіль недрукованих, і «Чумацкія народныя пѣсни» 1874 р. з гарною розвідкою «Чумаки въ народныхъ пѣсняхъ». Ця праця і досі мае ціну, як найкраща по чумацтву розвідка.

17. Симон вславився добрим виданням украінських приказок. Книжка вийшла під анаграмою Номис. Симон або Симонов з старого козацького роду родився в 1823 р., скінчів науку в киівськім університеті, учителював в гимназіях ніжинській і неміровській, був директором лубенськоі гимназіі, головою мірового зьізду, якій час головою лубенськоі земськоі управи; останні годи провів в Лубенщині в своім хуторі. В 1861 р. в янв. книжці «Основи» Номис дав докладний етнографичний нарис «Різдвяні святки». Головна праця Н., досі користна, «Украінськи приказки, присливья і таке инше» вийшла в 1864 р. В книжку ввійшло багато старих надрукованих збірничків і що більш нового матеріалу, зібраного Білозерським, Кониським і здебільша Опанасом Марковичем. Усіх приказок у Номиса 14,—339 і 505 загадок — числа величезні. Книжка вийшла тим більш користною для читачів, що Номис розбив приказки розумно на одділи по змісту і в кінці влаштував гарний показчик. Через те у Номиса легко оріентуватись. При деяких приказках наведено казки і анекдоти, що до них торкаються.

18. Чубинський р. в 1839 р. в Боришполі Переяславського повіта, пройшов правничий факультет Петербургського університету, працював для просвіти краю в Киіві, за що і попав на заслання в Пинегу, потім в Архангельськ, де служив при губернаторі до свого визволення в 1869 р. В цім році він переіхав в Петербург і незабаром його було послано географичним товариством для зібрання етнографичних матеріалів в правобережну Украіну. Експедиція Чубинського вийшла надзвичайно користною для науки і особливо для украінознавства. Молода сила і жвавість Чубинського помогли, що він зробив надзвичайно багато. На протязі 2 років (1869 і 1870 р.) він обьіхав багато міст, укладав программы, гуртовав молоді сили для користноі загальноі праці, спонукав до работи, і таким чином в два роки зібрав такий величезний матеріал, який не могли ранійш зібрать цілі наукові товариства за багато літ. Повернувшись до Киіва, Чубинський почав працювать при Південно-Західнім Одділі Географичного товариства, яке дуже гаряче взялось за украінознавство у всіх ёго галузях і за те швидко було заборонено і закрито урядом, під впливом ворогів украінського народу, найбільше Юзефовича. За короткі часи свого життя Киівське етнографичне товариство спромоглось тільки на два томи «Записок» (1873 і 1874 р.), в яких уміщено декілька цінних статів Чубинського, Драгоманова, Русова і Лисенка. Недоброхіть Чубинський перебрався в Петербург, де тяжко занедужав; звідти вернувся на Украіну і тутечки номер в 1884 р. Небіжчик визначувався великою енергіею і хистю до невсипущоі праці. Людина жива, пряма, з украінським гумором, він зумів і сам добре працювать на користь рідного краю і других до того звертать. Зібрані ёго дбанням «Труды этнографическо-статистической экспедиціи въ Юго-Западный край» — ёго вічна заслуга і вічна слава. Вийшли вони в 7 великих томах:

Перший том (XX+454) 1872 р. містить в собі забобони, загадки, чари, повірья про звірів і рослини, приказки і прислівья.

Другий том (679 ст.) дае миѳичні і побутові казки і анекдоти, усёго 295 №№.

Третій том (486 ст.) дае народний дневник, веснянки, обжинки, колядки і ин.

Четвертий том (713 ст.) малюе родини, весілля і похорони в звичаях, повірьях і піснях.

Пятий том (1209 ст.) ввесь зложений з пісень родинних і про кохання.

Шостий том (XI+396) мае сільські правничі звичаі і постанови волосних судів.

Сёмий том (600 ст.) каже про родинний і домовий побут жидів, ляхів і украінців південно-західного краю, про іх взаемні відносини, про мову, одежину і т. ин.

Подекуди приложено окремі праці — Антоновича про старі чари, Кістяковського про волосні суди, Михальчука про украінську мову. Взагалі збірник величезний. Академик Веселовський зазначив у просторій критиці, що «Труды» Чубинського дали нове велике поле для ріжних наукових дослідів. Для всякого украінця, що шукае національноі свідомости, «Труды» повинні буть настільною книгою і покрасою усякоі украінськоі книгарні. Збірники Чубинського ухвалили Веселовський і Срезневський. Веселовський в кінці своеі простороі критики висловився, що «по богатству этнографическихъ данныхъ, по общему сходству плана есть лишь два труда, съ которыми можно сравнить «Труды» Чубинского — Lud Кольберга и Biblioteka delle tradizioni popolari siciliane Питрэ. Богатство собранныхъ данныхъ свидітельствуетъ не только о значительной затратѣ силъ и знанія, но и объ организаторской способности и неутомимой энергіи»[17].

Хоч Драгоманов, по звичаю своему, гостро висловився проти Чубинського за систематику повірьів і пісень, назвав надані розділи зміста «чудасіями та нелогичностями», але цей докір не такий вже важкий, при дуже багатім змісту, і навіть суворий Драгоманов мусів признати, що збірник Чубинського рідке, а либонь поодиноке в нашій літературі видання багатством і ріжнородністю матеріала»[18]. До речи, систематикою ёго займались найбільш Гильтебрандт і Костомаров, та усяка систематика пісень — річ важка і другорядна. В маленьким збірнику поезій, (Чубинський мав до них кебету), в «Сопілка Павлуся» (Киів, 1871 р.), Чубинський сказав про себе:

Ще не багато літ прожив,
А вже сивіе чорний волос,

Ще не діждав своіх я жнив,
Ще не жовтіе колос....
Я в світі щиро працював,
Я сіяв те, що Бог послав[19].

Але коли в 1878 р. вийшли останні томи «Трудовъ», можна було сказать, що Чубинський незадовго до смерти діждав багатих жнив, і що зібрані ім копи жита вже зажовтіли на Украіні.

В 1862 р. Чубинський скомпанував поезію «Ще не вмерла Украіна»; славний цей гимн він підкреслив такою величезною науковою підвалиною, як «Труды этногр. стат. экспед.». Цей спів став в пригоді украінцям в 1907 році, коли галицькі депутати заспівали ёго в віденському парламенті, на прикру злобу своіх гнобителів поляків.

19. Головацький род. в Галичині в 1814 р. в сімьі попа і після науки в середніх та вищих школах був недовго попом на селі, потім профессором львівського університету на кафедрі украінськоі мови, деканом филологичного відділа, ректором, але в 70-х роках австрійський уряд зкинув ёго з посади за зносини з російськими славянофилами. Тоді Головацький перебрався в Россію, одержав тут службу в Вільні головою Архивноі комиссіі, перейшов з уніі до православія і одержав ріжні чини і ордени; одночасно він все більш і більш цурався того народного украінського напрямку, якого держався в Галичині, і в кінці свого життя лаяв на всі боки украіноманів і їх, як він казав, жаргон. Помер Головацький в Вільні в 1888 р.

Видатний знавець Галичини і людина вельми працёвита, Головацький в украінській етнографіі мае велику вагу найбільш своім величезним збірником «Народныя пѣсни галицкой и угорской Руси», перш надрукованим Бодянським в «Чтеніяхъ моск. общ. истор. и древн. россійск.» 1863—1865; потім, в 1878 р., збірник вийшов одбитками в 4 великих томах.

Головацький і сам записав багато пісень, мандруючи по Галичині, і чимало взяв з ранійших збірників. Поміж народними е і пісні освіченого суспільства. В першій книзі думи і думки. Збірач під думками дае пісні побутові; в другій книзі йдуть пісні празникові, коломійки й інші; в третій і четвертій книгах додатки, найбільш веснянки, або гаівки і колядки. Збірник Головацького треба по науковій вазі лічить майже поруч з збірником Чубинського, бо зміст величезний, хоч і трохи плутаний і без тих докладних наукових додатків, які дано в «Трудах» Чубинського. В збірнику е чимало нових пісень, навіть цілі одділи, напр. опришкови, шумки. Дуже багаті і цінні одділи колядок, цікавий і досі найкращий одділ пісень царинних.

Велику, докладну і дуже цінну рецензію, по запиту Академіі Наук написав проф. Потебня. Тут багато филологичних і лінгвистичних заміток, поясненнів деяких темних слов, подекуди дуже влучні вказівки на украінську національну справу, на значіння і вагу украінознавства і одповідного тому життя.

В виданні збірника Головацького велику послугу Украіні виявив щирий іі син і добрий іі знавець профессор московського університету Осип Максимович Бодянський, що був тоді редактором «Чтеній» моск. історичного товариства. Людина дуже прихильна до рідного краю, він за молоді годи писав украінською мовою під псевдонимом Иськи Материнки, потім в «Чтеніях» видав «Исторію Русовъ» Полетиків батька і сина і нарешті пісні Головацького, два видання дуже важних для історіі і етнографіі Украіни.

З инших праць Головацького по етнографіі треба зазначить, як користні, ёго статі «О костюмахъ и народномъ убранствѣ русиновъ» (1868 р.) і «О народной одеждѣ русиновъ» (1877 р.).

Взагалі Головацький був працёвитою людиною і окромі етнографіі дуже пильнував про старі галицькі рукописи і книги. Ёго цінні праці «Библіографическія находки во Львовѣ» (1871 р.), «Памятники дипломатическаго и судебно-дѣловаго языка XIV—XV вѣковъ» (1865) і декілька других досі мають важне наукове значіння[20].

20. Руликовський, прихильний до украінців польський шляхтич, повітовий маршалок, род. в 1809 р., помер в 1888 в с. Геленівці Васильк. пов., Киівск. губ. Ёму належать: 1) Zapiski etnograficzne z Ukrainy в «Zbiór Wiadomości do antrop. krajow». T. III (1879) і 2) статя про камяні буси в «Zbiór Wiadom». Т. V. В першій ёго праці надруковано украінські вірування про рослини, звірів, замови, думи, пісні, прислівья. Вагу мають найбільш 1 і 13 одділи, з оповіданнями про старих історичних діячів[21].

21. Кольберг, (1814 — 1890), славнозвісний польський етнограф, зібрав велику купу польських казок і пісень і в своій безупинній праці звернув на час і до галицьких русинів, до того цікавого гірного кутка Галичини, що зветься Покуттям. Збірник в 4 томах так і зветься «Pokucie»; вийшов вин в 1882—1889 роках і містить в собі — перший том опис побуту тубольців, гуцул, іх домівки, одежину, харч, празникові звичаі і пісні, в другім — пісні, в 3 и 4 — казки і инший фольклорний матеріал. Поміж піснями е багато гарних. Збірник зложен дуже докладно і чепурно. Мову місцеву гуцульську передано подекуди з помилками. Кольберг був збірач дбайливий, що завжди пильнував про точність і повність виписів. Поруч з збірником Головацького праця Кольберга досі мае велику фольклорну вагу.

Окромі праці про Покуття, Кольберг в XII і в XIII томах польського наукового видання «Zbiór Wiadomości do antropologii krajowej» надруковав невеличкі збірники украінських сільських пісень і байок з Поділля і Полісся[22].

Не без вплива Коперницького і Кольберга в «Zbiór Wiadomości» було надруковано чимало збірничків по украінському фольклору, в яких найбільш цінними здаються праці Мошинськоі — у II т. про весілля, в V т. купальські пісні, казки і загадки; Подберезського в IV т. найбільш про украінську демонологію, Рокосовськоі про весілля на Волині, Ганни Ванке в XIII про галагілки, або гаівки і гри на Великдень, Земби і Колесси в XII і XIII т. про похоронні звичаі і т. ин.[23].

22. Свідницький (1834—1871), талановитий украінський письменник, автор «Семейноі хроники Люборадських», в «Основі» 1861 р. (окт., нояб. дек.) дав простору і цікаву етнографичну розвідку «Великдень у подолянъ», усёго коло 70 сторінок. Тут е багато де-чого: повірья, звичаі великодні, де-які казки, легенди, опис одежи, убрання, великодня страва, дитячі грашки, пісні гаівки, опис Ордані, — взагалі досі користна, хоч і мало відома етнографична розвідка. Приведено багато гаівок цілком, а через те, що Гнатюк не примітив іх в новім збірнику гаівок 1909 р., вони і при цім збірнику заховали вагу.

23. Потебня родився в 1835 р. в Роменському повіті, учився в Радомській гимназіі і в харьківськім університеті, в якім згодом був профессором по кафедрі исторіі русскоі мови і словесности з 1860 р. до самоі смерти в 1891 р. Людина дуже прихильна до рідного краю, знавець украінськоі мови, з надзвичайною кебетою до лінгвистики, з дуже широкою загальною освітою Потебня щиро працював в науці і ёго праці мають велику вагу для пізнання украінськоі мови і народноі словесности. Він порушив загальні питання про украінський націонализм, ёго стосунки до космополитизму і порішив іх на грунті загального добра. Велику вагу мають ёго вказівки на національну справу в рецензіі ёго на працю П. Житецького «Обзоръ звуковой исторіи малорус. нарѣчія» (1876 р.), далі ёго цікава статя «Языкъ и народность» у «Вѣстнике Европы» 1895 (сент.) і посмертне видання ёго величезноі «Теоріи словесности» (1905 р.). З лінгвистичних праць багато де чого по украінству знаходиться в «Замѣткахъ о малор. нарѣчіи» 1870 р. і в трёх книжках «Къ исторіи звуковъ рус. яз.» 1873 р. Тут розкидано цінні замітки про декотрі вирази в думах і старих украінських актах.

Перша праця фольклорного змісту — «О нѣкотор. символахъ въ славянской народ. поэзіи» 1860 р., книжка теперь мало відома, устаріла зовсім. Більш науковоі ваги мае книжка «О миѳологическомъ значеніи нѣкот. обрядовъ и повѣрій» 1865 р., де зібрано багато матеріалу про різдвяні звичаі, про повірья про змія і бабу Ягу. Праця збудована цілком в напрямі тепер вже однобокоі миѳологичноі теоріі. Цікаві розвідки про Долю 1867 р. і про купалові звичаі 1867 р., теж цінні найбильш по матеріалу. Невеличка, але дуже цінна праця — «Малор. народ. пѣсня по списку XVI в.» — розвідка про украінську пісню про Стефана воеводу в чешській граматиці Благослава 1571 г.

Багато етнографичних вказівок розкидано в просторій рецензіі Потебні на збірник галицьких пісень Головацького і в розвідці про Слово о Полку Игоревім.

Величезну вагу мають «Объясненія малор. и сродн. съ ними пѣсенъ» в 2 просторих томах; в першім йде річ про веснянки, в другім — про колядки. Тут зібрано і зьясовано багато украінських пісень і поруч з ними пісень инших славьянских народів, по підхожих мотивах, переважно в напрямі миѳологичноі теоріі, але з належитою обережністю в конклюзіях. Поміж веснянок дуже докладно розібрані «просо», «воротарь» і «мости». Праця про колядки займае коло 800 сторонок. Колядка і щедрівки тут розібрані по мотивах. Сперш річ йде про колядковий (5+5) і щедрівичний (4+4) віршові розміри, про значіння колядовання і щедровання, про мети злучених з ними звичаів і пісень, а далі про мотиви, яких налічено 81. З найбільшою докладністю і повністю Потебня розгляда мотиви про радість, величання, сіяння золота, обходи святими двора, обход з козою, чудесне древо, суперечки, хто сильніш, про соколів і орлів, тура-оленя. Взагалі етнографічні праці Потебні, особливо ёго «Объясненія» зьявляються гарним здобудком украінознавства[24].

24. Антонович, Володимір (†1908), славнозвістний украінский історик і археолог, трохи торкався словесности і етнографіі. Вкупі з Драгомановим він видав «Историческія пѣсни малорусскаго народа» І—II 1874—1875. Як каже проф. Лобода, це видання «й досі служить за підручну книжку для всякого, хто тільки працюе над украінською народною словесністю». Дуже користна теж збірка А. старих актів про чарівництва в «Трудахъ» Чубинського. Мае чималу вагу невеличка, але добре написана «Записка» А. в справі обмежень украінськоі мови (в Записк. Укр. Наук. Товариства в Киіві 1909, III). Про А. багато писано в Зап. Укр. Наук. Товар. в Киіві 1909 р. III, і в Чтен. в Общ. Нестора Лѣтоп. 1909, І—II.

25. Драгоманов, з найкращих діячів украінського фольклора (1841—1895), почав працювати на цім полі в 70-х роках, коли був профессором киівського університету, потім за кордоном, куди він утік в 1876 р., дав багато цінних дослідів по украінському фольклору.

В 1874 р. Драгоманов виступив з двома науковими працями — «Відгук лицарськоі поезіі в украінських народних піснях» і з докладом про кровозмішку в піснях украінців і инших народів, і вже в ціх працях проявив самостійність погляда та велику прихильність до порівняючого методу.

Драгоманов з дворянського роду ліберального напряму, родився в Гадячі в 1841 р., вчився в полтавській гимназіі, потім в киівьскім університеті (1859—1863), коли куратором був славний Пирогов; з початку 70-х років був у Киіві профессором по кафедрі загальноі історіі, приймав участь в ріжних місцевих просвітних подіях, в недільних школах, в збагаченні книгарень, в археологичнім зьізді, в діяльності місцевого етнографично-географичиого товариства, зносився з закордонними діячами національно-украінського, і здебільше соціалистичного напрямку. Доноси сипались на ёго, як з решета, поки в 1875 р. министр Дм. Толстой не позбавив ёго посади. Драгоманов перебрався в Женеву і тутечки видавав «Громаду». Після 15 літ життя в Женеві він заполучив службу в Софійськім університеті, де читав перше по россійськи, а потім, підучившись, болгарською мовою і щиро працював в болгарських наукових часописях, найбільш в «Сборн. за нар. умотворенія».

Залишаючи на боці численні праці Драгоманова публицистичні, политичні і історічні, — з декотрими з іх я далеко не згоджуюсь, особливо з ёго задарма гострими і несправедливими випадами против таких шановних працёвників, як Огоновський, Чубинський, — треба зазначить, що украінській етнографіі він проложив деякі широкі і нові шляхи і багато придбав в скарбницю наукового украінознавства.

Головні праци Драгоманова по етнографіи:

1) Историческія пѣсни малорусскаго народа, съ обьясненіями Вл. Антоновича и Драгоманова, Киівъ, І, 1874, II, 1875. 2) Малорусскія народныя преданія и разсказы, К. 1876. 3) Нові украінські пісні про громадські справи (1764—1880), Женева, 1881. 4) Политичні пісні украінського народа, Ж., І, 1883, II 1885. 5) Матеріали для історіі віршів, в «Життя і Слово», 1894, І. 6) Турецькі анекдоти в украінській народній словесністи, в «Кіев. Стар.», XIII. 7) Украінські пісні про волю, ib. XIV. 8) Шолудивий Буняка в укр. сказаннях, ib. XVIII. 9) Відгук лицарськоі поезіі (Пісні про Королевича). 10) Корделій Замурза. 11) Два украінських фабльо. 12) Псовання украінських народних пісень.

Знайдется ще десятки зо два таких праць, де Драгоманов трактуе більше-меньше на теми украінського фольклора, напр., в ёго розлогих працях в болгарськім «Сборник за народни умотворенія»[25].

«Историческія пѣсни малор. народа» досі зостаються дуже цінною працею, і нема кращоі над неі, хоч чимало зібрано нового, та воно здебільша порозкидано і не мало досить наукового огляду. В першій часті збірника йдуть пісні вікт княжеського та дружинного (це сама хитка і слаба частина в праці), далі думи і пісні про боротьбу козаків з татарами та турками, в другім томі думи і вірши про боротьбу з поляками. Деякі історичні пояснення вельми просторі, про Байду, Олексія Поповича, Самійла Кішку. Видавці цитують не тільки руських, але і польських і инш. літопісців, широко користуються чужеземними науковими працями, рівняють де треба украінські пісні до пісень инших народів, викидають деякі фальшиві пісні з розвідками про іх невдалість.

Збірник Антоновича і Драгоманова звернув на себе увагу тямущих критиків як в Россіі, так і по за іі кордонами. Ягич висловився, что збірник der Anfang einer musterhaften, kritisch — historisch beleuchteten Ausgabe, Пипин «що збірник стане виходним пунктом для дальших дослідів». Більш-меньш прихильні рецензіі знайшли собі місце в «Вѣст. Евр.» (1874, XII, Костомарова), в «Стар. и Нов. Россія» (1875, III, Ор. Миллера), в «Revue des deux mondes» (ст. Рамбо)[25].

Після збірника «Историческія пѣсни малор. нар.» найбільшу наукову вагу мае збірник «Політичні пісні украінського народа», видання 1883 і 1885 р.р. в 2 частинах за кордоном в Женеві, як продовження першого. Коли Драгоманов потяг за кордон, то він умовився з Антоновичем, що він видасть пісні про руйновання Січи і инші XVIII—XIX віків, а Антонович — пісні про гетьманщину та гайдамачину. Политичні пісні видани з дуже просторими історичними увагами. В хронологіі е чимало помилок і натяжок[26]. Драгоманов, між иншим, вказуе на велике достоінство украінського народу, що він не опустився цілком під тягарем неволі і заховав пісні про свою боротьбу з ворогами. В другім місці Драгоманов зазначив, що украінці зберегли своі найкращі почуття і вільні думки більш, ніж поляки і великоросси через те, що пізнійш, в XVIII ст., підпали під гніт крепацтва.

В книжці про нові пісні про громадські справи більш публицистичного, ніж наукового етнографичного змісту. Між иншим автор тут грунтовно жалкуе, що украінці, дякуючи чужим державам і чужим школам, загубили націанальне обличчя і націанальні почуття. «Инакше було б, каже Д., коли б освічені люде на Украіні признали себе украінцями.... та думали б, говорили і писали найбільш поукраінському, робили б перш усёго для Украіни, піднімали б украінський народ перш усёго для нёго самого і для ёго Украіни».

Треба сказать, що збірник «Малорусскія народныя преданія и разсказы» 1876 р., котрий мае до 500 прозових казок, анекдотів, приказок, мае вагу і в своі часи ёго ухвалили Костомаров в «Русск. Стар.» і Рамбо в «Revue d. deux Mondes». Розвідок автора тут нема, але зміст і ёго систематика досить багаті і значні, так що в украінській етнографіі це видання було гарним здобудком.

Після смерти Драгоманова Наукове Товариство імени Шевченка видало в 1900 р. збірку розвідок небіжчика в двох томах. Сюди увійшло всёго 23 праці, з яких найбільшу наукову вагу мають статі про Корделію-Замурзу, про украінські інтермедіі XVII в., про Шолудивого Боняка, про пісні, про волю, про фатальню вдову.

В цей збірник не ввійшли дуже цінні збірки фольклорного матеріалу — «Историчні пісні малоруського народа», дуже цінна праця, яка оброблена в 1875 р. вкупі з проф. В. Б. Антоновичем; продовження цёго збірника — «Політичні пісні украінського народа», яке вийшло пізнійш за кордоном, праця цілком Драгоманова великоі науковоі ваги, користний киівський збірник «Малорусскія народныя преданія и разсказы», закордоння праця про нові украінські співи про громадські справи. Окидаючи усі розвідки і збірки Драгоманова одним поглядом, треба одвести ему почесне місце в украінськім фольклору, маючи на оці, що він гаряче збірав матеріали і, збіраючи іх, давав ім просторі пояснення в розлогих міжнародних порівняннях, шукаючи в них старих джерел славьянських пісень і казок. В велику послугу Драгоманова треба залічить, що деякі досліди і збірки він написав гарною украінською мовою, наприклад, популярні брошюри про рай і поступ і про татарськи шкоди.

26. Житецький Пав. (род. 1836 р.), заслужений украінський діяч, здавна живе в Киіві і працюе найбільш в киівських наукових виданнях. Житецький належить до невеликого гуртка щиро украінських вчених, що здебільша працюють над украінським фольклорним і филологичним матеріалом, звязуючи его дрібні шматки і зводячи іх до загальних наукових поглядів. З-за поважних наукових праць Житецькому було місце в університеті, але він прожив свій вік в скромній долі гимназіального вчителя, далеко не так замітно, як то повинно було буть по его наукових послугах. Найкращими роботами Житецького зьявляются ось які: «Очеркъ звуковой исторіи малорусскаго нарѣчія» 1876 р. Небіжчик Потебня дав велику рецензію на цю працю. Далі, «Очеркъ литературной исторіи малорусскаго нарѣчія въ XVII и XVII вѣкахъ» в Кіевск. Стар. 1888 р., «Мысли о народныхъ малорусскихъ думахъ» 1893 р. і «Энеида Котляревскаго и древнѣйшій ея списокъ въ связи съ обзоромъ малор. литературы XVIII в.» 1900 р. Моя рецензія на «Мысли о народ. малор. думахъ» і одповідь Житецького були надруковані в «Этнографическомъ Обозрѣніи». Найкращі праці лінгвистичні, особливо «Очеркь исторіи малор. нарѣч. въ XVII и XVIII вѣкахъ», книжка багатого змісту, з розвідками на ріжні нові наукові теми, що вперш зачипаються.

27. Франко належить до головних діячів сучасного украінознавства взагалі. Ёго наукові праці, досліди, видання мають велику вагу. Про життя Франка е дещо у 2 кн. моеі «Соврем. малорус. этногр.» і в «Энциклоп. Словарѣ» Брокгауза ат Ефрона. Син простого галицького коваля, Франко родився в 1856 р., багато бідував, але як людина дуже талановита вибився в велику науку і в 1908 році в пошануй ёго обрано харьківським університетом «почетнымъ докторомъ». На жаль він зломився під вагою тяжкоі праці і теперішнім часом тяжко хоріе. Не займаючи тут численних писаннів літературних і історичних, саме на ниві украінського фольклора Франкові належить багато розвідок надзвичайноі науковоі ваги, найбільш надрукованих в Записках Наук. Товар. ім. Шевченка. В першу головну чергу треба зазначить: Студіі над народніми піснями, Галицько-руські приповідки (в «Етногр. Збірнику» томи XI, XVI, XXII, XXVI, XXVII), Жіноча неволя в народних піснях, Наливайко в мідянім биці, Пісня про Правду і Неправду, Притча про сліпця і хромця, Козак Плахта. Одночасно Ф. видавав «Життя і Слово», вістник літератури, історіі і фольклору; вийшло 4 томи, в яких разом зібрано значне число народних пісень і казок. Було чимало цікавих етнографичних розвідок Франка в померлих часописах — Кіевск. Старині і Wisla, між иншим — цікава розвідка про казки і жартовливі приповідки про жидівську війну. В «Наук. Збірнику М. Грушевського» 1906 р. е користні розвідки «Наливайко в мідянім биці» і «Причинки до украінськоі ономастики». Докладну біографію Франка написав Кримський в «Энцик. Слов.» Брокгауза і Ефрона. Просторий показчик наукових праць Франка вийшов в 1903 р. в пошану ёго 25-ти літ. юбилея.

28. Гнатюк (Володимір), з найкращих, найбільш працёвитих і талановитих теперішніх галицьких етнографів. Ёму належить великий збірник етнографичних матеріалів з Угорськоі Руси (в Етногр. Збірниках, духовні вірші, казки, легенди і инчі), Пісенні новотвори в укр. народ. слов. (в Зап. Наук. Товар. Шевч. 1908 р. і в Матер. до етнолог. X), Опис весілля в Керестурі і в Мшанці (ib.), ст. про Русинів Пряшіва і іх говори, ст. про віршовану легенду про лицаря і смерть. Не лічимо тут великого числа бібліографичних статей, розкиданих на сторінках Запис. Наук. Товар. Шевченка. Велику наукову вагу мають галицько-руські анекдоти, зібрані Гнатюком в VI т. Етнограф. Збірника, галицько-руські народні легенды в XII і XIII томах Етнограф. Збірника, знадоби до галицько-руськоі демонологіі (ib., т. XV), збірник галицько-руських коломіёк (ib. XVIIXIX) — усі видання з науковими бібліографичними показчиками. В 1909 р. Гнатюк в XII т. «Матер. до укр. етнологіі» видання Наук. Тов. Шевч. дав вельми цінний з наукового боку збірник галицьких гаівок, з докладними вказівками на раніш надруковаві, з додатком нот, з поясненнями музичними Ф. Коллеси про ритмику гаівок, з бібліографичними вказівками. Гаівки — це ті веснянки, які лунають по селах Галичини на Великоднях Святах. Усіх пісень у Гн. 184, з них 47 з іграми. Багато тут жартів дівчат на хлопців і навпаки. Одночасно на сторінках Запис. Наук. Товар. Шевченка Гнатюк умістив 27 пісень украінських і польських з старого рукописного збірника XVIII в. В німецькій часописі Крауса «Антропофетія» в 1909 р. Гнатюк надруковав дві цікавих статі — про весільну комору, де зібрав 100 пісень перезви і Дав коротеньку розвідку про еротичну украінську пісню XVIII в. «Ой під горою під перевозом стояла дівчина з своім обозом».

29. Манжура, украінський талановитий поет і наздвичайно користний етнограф, в житті своему був самою бідолашною людиною, і навдивовиж, як він на своім недовгім віку і при тяжкій своій хворобі, зрідка виходячи з перейнятих од батька горільчаних парів, зібрав такі величезні здобудки казок і пісень, що Драгоманов цілком грунтовно зміг висловитись, що ёго здобудки — «найбільша праця в збиранні етнографичних матеріалів, яку коли-небудь зробив в Россіі один чоловік»[27]. Манжура родився в Харькові в 1851 р., помер в Катеринославі в 1893 р. в земській лікарні, захований тамечки, без сліда, і навіть нема ёго портрета. Хоч по науці він не далеко пішов, не кінчив гимназіі, але людина була досить освічена і дуже талановита, як про те свідчать ёго етнографичні зібрання і ёго поезіі. Життя було цілком бідалашне; тинявся по селах та по людях без тривкого притулка, пробував найбільш по пасіках та по заімках, де зустрічався з усякими людьми, постерегав іх звичаі, повірья, записував пісні і байки. Записи Манжури надзвичайно цінні по численності і точності, по добрій і докладній передачі зміста безпосередно з народних уст. Не лічачи дуже багатих поодиноких етнографичних заміток в «Кіевск. Старинѣ», зазначимо, що з ёго прозових записів зложено великий і цінний збірник казок і байок, виданий Харьківським історико-филологичним товариством в 1890 р. Виданий раніш (1876 р.) Драгомановим збірник казок і переказів зложено теж здебільша з записів Манжури. Багато пісень, записаних Манжурою, ввійшло в збірники Антоновича і Драгоманова, і велика купа іх лежить досі в харьківськім історічнім архиві. Цікавий збірник соромних цінічних казок і пісень загублено. Дуже цінний словарь в 585 слов ввійшов у Збірник Харьк. Истор. Фил. Общ. 1900 р. Взагалі Манжура — один з великих украінських етнографичних діячів і дуже визначна людина в фольклорі XIX віка. Багато вчених, украінських і західно-европейських, користовались і користуються его збірниками, і безсуперечно імення цёго бідолахи повинно буть заховано на Украіні на довгі віки в великій шанобі[28].

30. Грінченко. род. в 1863 р. поблизу Харькова, був учителем в Сумському повіті, потім довго проживав в Киіві, щиро працюючи в різних украінських виданнях, Италіі. Велику вагу мають его три величезних томи «Этнографическихъ матеріаловъ», з піснями, казками, дуже численними до них бібліографічними вказівками. В кінці 3-го тому е доладу зроблений показчик 318 книжок і часописів, які мають в собі украінські пісні. Цей цінний збірник мае йти поруч з найкращими збірниками Чубинського і Головацького. В просторій статі про Грінченка в «Южн. Краѣ» № 8969 я висе казав, що Грінченко «отнесся къ своей собирательной и редакционной задачѣ въ высшей степени серіозно: онъ проштудировалъ предыдущіе сборники, разыскалъ неизданные рукописные сборники пѣсенъ и сказокъ, въ томъ числѣ остатки старыхъ записей Заблоцкаго и Лукашевича, снабдилъ пѣсни и сказки библиографическими указаніями, приложилъ справочные указатели». З наукового боку користна відозва Грінченка про збірник Малинки, котра надрукована в «Отчетъ о первомъ присужденіи премій имени Н. В. Гоголя» 1907 г. (і окремо). На 64 сторінках розібрано докладно хиби і дано багато библіографичних вказівок на казки. Не малу вагу мае «Література украінського фольклора» (1777—1900), користний показчик книжок по украінознавству. Найбільшоі ціни «Словарь украинскаго языка», зложений Грінченком в 4 томах в 1907 р., з гарною передмовою, де зьясовано, які раніш були украінські лексикони і як помалу з допомогою великого числа украінських діячів складався Словарь украінськоі мові. Ця праця мае чималий інтерес для етнографів, напр., в поясненнях слів: жаба, голубець, голова, живець і т. Грінченко помер в 1910 р. Некрологи в «Южн. Кр.», № 9972 і в «Раді» № 94.

31. Милорадович належить до найкращих збірачів і развідачів украінського фольклора, працюе вже здавна і пильно. Він дав нові матеріали і одночасно пильнував про наукове іх оброблення. Родився М. в 1845 р. в Полтавщині, вчився в Харьк. універс., був мировим суддею в Лубенщині до 1890 р. і зажив у селян пошану і подяку. Етнографичні праці М. надруковано почасти в «Кіевск. Стар.», почасти в Сборн. Харьк. Ист. Фил. Общ. В Кіев. Стар. багато ёго развідок про Лубенщину, про тамошні весільні пісні, різдвяні звичаі, відём, народні ліки і инші. Найбільша праця «Житье-бытье лубенскаго крестьянина» 1904 р. мае 310 сторінок і містить в собі цінні розвідки про будівлі, харчі, одежу, садовину, огородину, бжільництво, жнива, худобу, про сімью. Поруч з новими записами з уст народа йдуть наукові розвідки по порівняючому методу. Вставлено багато казок і пісень. В X т. Сборн. Хар. И. Ф. О. Милорадович надруковав збірник пісень з Лубенщини. В V кн. Кіев. Стар. 1902 М. надруковав цікаву ст. «Малор. народ. повѣрья о пятницѣ». Окромі того в Кіевск. Стар. 1900 е цікава розвідка М. про народну медицину в Лубенщині.

32. Еварницький зібрав і видав просторий збірник етнографичних матеріалів, котрими і сам немало користовався в своіх працях по історіі Запоріжья. Д. Е., родом з Харьківщини, учився в харьк. університеті, був гимназіальним учителем в Харькові і в Петербурсі, прив.-доцентом в Москві і зараз мае домівку в Катеринославі і посаду директора місцёвого етнографичного музея. Е. чимало вештався по Харьківщині і особливо по Катеринославщіні, як етнограф, збіраючи пісні і оповідання і як археолог, раскопуючи могили. Багатий етнографичний матеріал він вніс в свою простору працю «Запорожье», ще більший в книжку «По слѣдамъ запорожцевъ»; нарешті в 1906 р. видав просторий збірник пісень записаних ім здебільша в катериносл. губ. з уст селян між 1878 і 1905 роками. В збірнику 772 сторінки, на котрих вміщено 830 пісень, більш ліричні про кохання і сімейне життя, е і історичні. Докладні критики Гнатюка в Зап. Наук. Товар. Шевченка 1907 I і Данилова.

33. Новицький родився в Катеринославщині в 1847 р. в панській сімьі, учився в повітовій школі, був вчителем в народній школі, добре придивився до селян і здавна почав записувать з народних уст пісні і оповідання. Частина іх надрукована в катеринославських старих часописах «Днѣпръ», «Степь» і «Екатер. Губ. Вѣд.», почасти в Кіев. Стар., в Сбор. Екатериносл. Научн. Общ. 1905 р. і Сборн. Харьк. ист. фил. общ. В VI т. Сборника Харьков. Истор. Фил. Общ. надруковано дуже цінний збірвник украінських історичних пісень, зібраних Новицьким в межах старого Запоріжья. Поміж ними е немало нових і цікавих, напр., цікаві варіанти пісень про Овраменка, про кн. Голіцина, про те, як люде утікали в Слобожанщину. В «Губ. Вѣд.» і «Днѣпрѣ» було надруковано багато історічних згадок про запорожців, про Семена Палія, про руйновання Січи. В останні роки Н. в «Адресъ Календарѣ» Александровська і окремо видав такі цікаві збірнички: «Малорусская и запорожская старина» (1907 р.), «Малорусскія народныя преданія, повѣрія и разсказы» (1907), «Запорожскіе и гайдамацкіе клады» (1908), «Народная память объ урочищахъ и историческихъ лицахъ Запорожья» (1909). Одночасно в 1909 Н. знов видав той збірник пісень, який раніш було надруковано в Сборн. Харьк. Ист. Фил. Общ.

34. Горленко († 1907) зоставив декілька користних розвідок і пильно записаних їм етнографічних матеріалів, як от «Двѣ малор. думы» (Этногр. Обозр. XI, XV), «Кобзари и лирники» (Кіевск. Стар. 1884 І, XII), «Бандуристъ Крюковскій» (ib. 1882 XII), «Пѣсня о правдѣ» (ib. 1883 VIII)», 107 лѣтъ малор. этнографіи» (ib. 1884 III). В «Южн. Краѣ» № 9084 знаходиться моя простора статя про Горленка, як письменника і етнографа. «Статьи Горленка о кобзаряхъ и лирникахъ, писав я тут, заслуживаютъ полнаго признанія со стороны любителей и почитателей украинской литературной старины. Между прочимъ, Горленко издалъ новую замѣчательную народную пѣсню о похожденіи бѣди, вродѣ Повѣсти о Горѣ-Злочастіи, далъ подробное описаніе лиры и, главное, статьи его проникнуты любовью къ народному слову и народнымъ пѣвцамъ. Проф. Сперанскій въ соч. «О малор. пѣснѣ» (1904) относитъ Горленка къ числу «энергичныхъ собирателей думъ».

35. Перетц, профессор киівського університету, належить до тих нечисленних сучасних вчених, які посувають наперед науку украінознавства. Головна его праця «Изслѣдованія и матеріалы» 1900—1902 р. мае важне значіння в справі висліджування украінськоі народноі словесности, найбільш впливів староі школи. По своіх наукових поглядах Перетц йде за Житецьким, йде одним з ним шляхом наукового досліда пісень по старих рукописях. Найбільша послуга Перетца, що він звернув увагу на старі (XVIII в.) рукописні збірники пісень, псальм і кантів і докладно іх описав, таким родом поширив межі украінознавства і почасти звязав стару украінську письменність з народними піснями пізнійших записів. Декотрі одділи мають самостійне значіння, напр., розвідка про «Богогласник», як він зложився і який вплив мав на народну словесність (І, 334—394), про украінські пісні в великоруських переробах XVIII в. (II 161—191), про розмір старих вірш, поезій Шевченка і народних пісень (III, 344—370). В історіі висліджування украінськоі народноі поезіі праці Перетца йдуть поруч з працями Потебни, Халанського й Неймана і подекуди іх переважують з-за багацтва нових матеріалів. В «Изв. Акад. Наукъ» 1903, І, і 1907, І, знаходяться користні матеріали і розвідки Перетца про стару украінську лірику (XVIII в.), а в 2 кн. «Зап. Укр. Наук. Товар. в Киіві» 1908 р. простора розвідка про Житецького.

36. Сперанський, профессор московського університету, в останні часи зацікавився украінськими піснями і, між иншим, дав про них дві користних розвідки, — 1) «Южнорусская пісня и современные ея носители», 1904 р. (найбільш про кобзаря Пархоменка і ёго пісні; рецензія Франка в Зап. Н. Тов. Шевченка 1904, III:), і 2) «Малорусская пісня въ старинныхъ русскихъ печатныхъ пѣсенникахъ» (Этногр. Обозр. 1909, № 2—3), теж користна праця поруч з розвідками на цю тему проф. Перетца.

37. Нейман, користний польський діяч по украінознавству, виправив «Materyały etnograficzne» L. D. в VIII т. Zbiór Wiadom., де знаходяться пісні чумацькі, історичні, баладні, казки з Киівщини[29]. Головна праця Неймана, — «Куплетныя формы народ. малор. пісни» въ Кіевск. Стар. 1883 р., № 8, написана під впливом Потебни. В Кіев. Стар. 1883, V, знаходиться невеличка ст. Н. про пісні «Объ украинской злополучницѣ» і в 1884, V, «Малор. пѣсенникъ XVIII в.».

38. Ящуржинський, род. в 1842 р., вчився в киівськ. і варшав. університетах, теперішнім часом учителюе в Одессі. В 1880 р. надруковав в «Русск. Филолог. Вѣстн.» користну працю «Лирическія малорусскія пѣсни, преимущественно свадебныя, сравнительно съ великорусскими». В Кіевск. Стар. розкидано значне число ёго невеличких цікавих етнографічних розвідок — «Причитанія надъ умершими» (1888, І, XI), «Гаданія 30 ноября» (1888, XI), «Хороводы и веснянки» (1889, V, VI), «Остатки языческ. обрядовъ въ малор. погребеніяхъ» (1890, I), «Праздникъ муч. Маккавеевъ» (1889, VIII), «Купало» (1890, XI), «Колядки» (ib. XII), «О превращеніяхъ въ малорос. сказкахъ» (1891, III, IV), «Малор. свадьба, какъ религ. драма» (ib. 1896), «Рождеств. интермедія Коза» (ib. 1898).

39. Іванов (Петро), сучасний етнограф, колись був в купянському повіті інспектором народних шкіл і досі мае тут свою домівку. Родився Іванов в 1837 р. в Чугуеві, і перш почав працювать, як натуралист, збіраючи та студіюючи різних шкодливих комах, а потім зацікавився життям народа і почав збірать звичаі і пісні, з допомогою сільських учителів і вчителёк. Величезні матеріали, які зібрав Іванов, надруковано в Сбор. Харьк. истор. фил. Общ., в Кіевск. Стар., в Этнограф. Обозрѣніі. Збірач сам упорядкував своі матеріали. Усі ёго збірники означені повністю і новиною зміста. В 1885 р. Іванов надруковав в Кіев. Стар. статю про знахурів і замови, а далі — мало ни що року йдуть нові збірнички, нові розвідки, про вовкулаків, про погляди на душу, збірнички повірьів належачих до хати, до батьківських і материнських проклёнів, про скарби, дітські грашки, про украінських відём і упирів, оповідання про долю. Найбільш просторі й користні з наукового погляду збірник Іванова про украінські легенди, надрукований в Этногр. Сбор. 1890 і 1891 р., і збірник календарних повірьів і казок селян купянського повіту, виданий Харьк. Іст. Филол. Товар. в 1907 р. Хоч Іванов ніколи не писав укр. мовою і, здается, не дуже іі тяме, але, працюючи весь свій вік на ниві украінознавства, збіраючи, наче бежола, народні пісні, повірья, звичаі і все таке, він зробив чималу послугу украінознавству і мае право на пошану.

40. Іванов (Василь), займав в 80-х роках посаду секретеря Харьк. Статист. Комит., пильно збірав етнографічні записи і написав декілька коротеньких етнографичних розвідок в «Статист. Листку» і в «Харьк. Сбор.». В 1898 р. під ёго проводом в додатку до «Харьковск. Календаря» вийшов І т. величезного збірника «Жизнь и творчество крестьянъ Харьк. губ. Очеркъ по этнографіи края». На 1012 сторінках дано описи 50 сел старобільського повіту — побуту, страви, одежи, казок, пісень, звичаів і т. ин. В. Стат. Листку 1883 р. Ів. надруковав коротенькі статі про невлів (кобзарську мову), про церковне уживання артоса, в Харьк. Сборн. № 7 (1893) про сучасне украінське село.

41. Данилов, Влад., гимназіальний учитель, належить до нечисленних сучасних наукових дослідовачів украінського фольклора. Найбільш ёго зацікавили похоронні звичаі і пісни, як видно на трёх ёго невеличких, користних працях в «Кіевск. Стар.» 1905 і 1907 р.р. В одній статі дани вказівки на порівняння весілля й смерти, в другій про давність похоронного голосіння; тут автор нагадуе про одно голосіння в «Сказаніи о св. Борисѣ и Глѣбѣ» і про різні форми тавтологіі в голосіннях, як то: проста тавтологія, синонимична тавтологія, повторення одноі думки. В третій статі Д. вказуе на звязки голосіннів з иншими ліричними піснями. В четвертій статі зьясовано, що звичай голосіння заховано жінками. В старовину наймали плачок, як згадуе про те колишній польський поет Клёнович въ Roxolania, на те ж ще натяка народне оповіданнячко, де плачка каже «тужу, тужу за решето бобу; чи дадуть, чи ни дадуть, так моі слёзи дурно пропадуть». Д. висловив думку, що украінські голосіння не виробили собі такі міцні форми, як голосіння російські і сербські[30]. Гнатюк, рецензуючи розвідки Д., дав кілька вказівок, що в Гуцульщині і в Поділлі ще заховано подекуди звичай наймати плачок[31]. Д. в 1904 р. видав збірник «Пѣсни села Андреевки Нѣжинскаго уѣзда» (в Сборн. Ист. Фил. Общ. при Инст. кн. Безбородко і окремо). Усіх пісень 323, не лічучи варіантів. Між ними е досить цікаві, напр., про вбивство пана Саливона. Здебільша пісні ліричні про кохання; е невеличка купа пісень рекрутських, салдатських, злодійських, жартів. В кінці пісень пороблено багато вказівок на ранійш друковані варіанти. В передмові вказано на мову пісень, відносини народа до пісень, позички у великоруссів, деякі впливи украінськоі й россійськоі літератури. Взагалі збірнік Д. мае вагу, як показчик сучасного становища украінськоі народноі поезіі в Чернігівщині[32]. Окромі того, Д. належать цікаві статі про музей Поля, про збірник Еварницького, про листи Максимовича; особливо корисна й цікава статя Д. про ненародні пісні в украінськім фольклорі в XVIII т. Сборн. Харьк. Истор. Филол. Общ. 1909 р.

42. Мартинович, талановитий украінський художник (ёго гарні картини були на виставі в Полтаві, коли одкривали памьятник Котляревському), на протязі багатёх літ збірав від кобзорів та лірників думи, пісні, казки, легенди, і цей великий скарб знайшов місце в Кіевск. Стар. 1904 р. На жаль ця збірка зосталась якось незакінченою, не мала окремого видання і пішла незабаром на забуття. Невеличка рецензія Франка в Записк. Наук. Тов. Шевч. LXX. Усі записи М. — тільки матеріал, без системи і без наукового розбору.

43. Лисенко, найкращий теперішний музика етнограф, уродивсь в Полтавщині в с. Гріньках Кременчуцького повіту в 40-х роках минулого віку, в панській родині. Мати ёго була талановита пьяністка. Л. вчився в Харькові, у 2 гимназіі і далі в університеті, потім перевівся в киівський ун., який і скинчав в 1864 р., був мировим посередником, потім за кордоном в Липську 2 роки студіював фортепіано і, вернувшись до Киіва, йде цілком шляхом музичного діяча. Він багато зробив перекладів на музику народних пісень і творів Шевченка і на цім грунті славиться вже здавна. Етнографичні праці своі Лисенко почав ще за часів студентства: літніми вакаціями на селі у себе і по околицях теж записував од народа побутові, обрядові, історичні пісні, а зімою в Киіві гармонізував іх. Перший зшиток у 40 нумерів — «Збірник украінських пісень», вийшов в Липському, де і далі став Л. друковать своі видання. Усіх зшитків вийшло 6, в кожному по 40 пісень. В Киіві Лисенко почав видавати пісні в хоровому роскладі десятками, по 10 пісень в зшитку. Таких зшитків досі вийшло 12. Одночасно видано в Петербурсі збірник танців і веснянок під назвою «Молодощі» — 13 №№, пізніш вийшли 5 зшитків обрядових пісень: веснянки, купальські, колядки і весільні. В 1908 р. Лисенко видав в 5 частинах «Збірку укр. народ. пісень, пристосованих для учнів». Одночасно в своій музично-драматичній школі він завів украінський одділ, між инчим клас гри на бандурі. Взагалі Лисенко одіграв велику ролю в охороні і росповсюдженні украінських народних мелодій. В Кіевск. Стар. 1903 р., XII, знаходиться гарна розвідка Русова в пошану Лисенка «Значеніе Н. В. Лисенка для малорус. народа».

44. Вовк (Хведір), він же Волков, Кондратович (псевд.) род. в 1847 р., був одного часу вигнанцем і прожив чимало за кордоном, тепер проф. петербургського університету. До украінського фольклора належать такі цікаві розвідки Вовка: 1) «Отличит. черты малорус. народ. орнаментики» в «Труд. 3 Археол. Съѣзда» в Киіві, 2) La fraternisation en Ukraine в «Melusine», 1891, № 8, 3) «Voyages et Voyageurs en Ukraine» a Revue d. tradit. populaires, 1891, XI, 4) «Rites et usages nuptiaux en Ukraine» в Antropologie 1892, і окремо книжкою на 150 сторінок, розвідка цікава і користна, 5) «Задунайская Сѣчъ» в Кіевск. Старині 1883, кн. 1, 2 і 4, 6) Le traіneau dans les rites funeraires de l'Ukraine, 1895, 7) «Украінське рибальство в Добруджі» (в Зап. Наук. Товар. ім. Шевченка).

45. Малинка, з ніжинського повіту, род. в 1865 р., вчився в Ніжині в филологичному інституті, гимназіальний вчитель в Киіві, з допомогою своеі матери і своіх учнів зібрав чималий етнографичний матеріал, котрий частинами обробляв і видавав в різних наукових часописах. Головні праці: «Кобзари и лирники» (Земск. Сборн. Черниг. губ. 1903, № 4), «Кобзарь Дубъ» (Этн. Обозр. кн. XII), «Родины и крестины» (Кіев. Стар. 1898, № 5), «Малор. свадьба» (Этн. Обозр. кн. 34, 37, 39), «Сборникъ матеріаловъ по малорус. фольклору», 1902. Цікава рецензія на цей збірник Грінченка в Зап. Н. Товар. Шевченка, 1902, II.

46. Доманицький, талановитий сучасний етнограф і історик літератури, нажаль дуже хворий і, мабуть, через те він дав не багато розвідок. Наукову вагу мае гарна статя «Балада про Бондарівну» (Кіевск. Стар., 1905, III), книжка про киівських лірників і бандуристів 1904 р., розвідка про пісні про Нечая (Кіев. Стар., 1905 р.), з новими варіантами і показчиком літератури, і користна, простора розвідка «Піонер укр. етнографіі — Доленга-Ходаковський».

47. Кузела, видатний теперішній галицько-руський етнограф, род. в 1882 р., проходив філологичні науки сперш у львівськім університеті, потім в віденськім під проводом Ягича і Іречка, зараз мае посаду в Чернівцях в бібліотеці університету. В подорожі по Галичині й Угорщині зібрав велику купу нових етнографичних матеріалів. Одночасно Кузела працюе по украінській бібліографи. Ему належить до 90 бібліографічних рецензій, найбільш по украінському фольклору, надрукованих здебільша в Записк. Наук. Товар. Шевченка. З наукових праць по украінському фольклору важнійші: «Дитина в звичаях і віруваннях укр. нар.» (Матер. до укр. етнолог. VIII і IX); «Балади на тему передягання хлопця» (Науков. Збірн. в пошану М. Грушевського); «Бойківське весіля» (Матер. до украін. етн. X); «Угорск. король Матв. Корвін в слав. устн. словесн.» (Зап. Наук. Тов. Шевч. 1905 р.); «Причинки до народ. вірувань» (Зап. 1907 р.).

48—49. Ефименко, Петро (1835—1908) і ёго дружина Олександра (род. в 1848 р.), він щирий украінець, вона россіянка з архангельські губ. — обое пильно працювали по украінській історіі і етнографіі, особливо про старі суди та про володіння землею в старі часи. П. Ефименкові належить «Сборникъ малорусскихъ заклинаній» в «Чтен. Моск. Общ. Ист. и древн.» 1873 р., який і досі чималу наукову вагу О. Ефименковій, не лічачи іі Історіі Украіни, належить ст. «Южнорусск. братства» (Слово, 1881), «Малорос. дворянство» (Вісти. Евр., 1891), «Турбаевская катастрофа» (Кіев. Стар.). II. Еф. дав в Кіевск. Стар. декілька коротеньких етнографичних розвідок про упирів (1883, VI), відём (1883, XI, XII), чари (1884, III, VI).

50. Ястребов (1855—1898), археолог і етнограф, був учителем в Елисаветі в реальній школі, помер молодим. З ёго етнографичних праць мають вагу «Матеріали по этногр. новорос. края» (1904 р.), де зібрано багато казок, легенд і звичаів, істнуючих поміж селянами в Херсонщині; невеличка, але досить цінна статя — «Малорус. прозвища Херсон. губ. »(1903 р.), теж дуже невеличка статя про украінські короваі (Кіев. Стар. 1897, VII, XI) і декілька маленьких етнографичних розвідок про гайдамацькі пісні, в Кіевск. Стар. 1885 р., XII, і 1886 X, і про пісню про серба 1884, VII. Некрологи Ястребова в Кіевск. Стар. 1899, V, і в Зап. Н. Т. Шевч. 1899, III.

51. Дикарев, самоук, з пильністю працював по фольклору і лінгвистиці, та, не маючи наукових підвалив, занедбав усякі наукові методи, і надзвичайно переборщив в порівняннях і в миѳологичності. Проф. Жданов висловився, що розвідки Д. не мають ніякоі науковоі ваги. Але Наук. Товар. Шевченка в 1903 р. видало посмертні писання Д. з поля фольклора, і Франко в передмові грунтовно висловився, що де-які зібрані Д. матеріали можна зауважить, як користні праці, напр., ёго «Знадоби до укр. народ. ботаники», «Гуторки про св. Миколу 1895 р.», але тільки без хибних миѳичних порівняннів. Більшоі ваги зложений Дикаревим «Воронежскій Этнографич. Сборникъ» з прислівьями російськими (7219 №№) і украінськими (492 №№). Рецензія в Этнограф. Обозрѣн. XIII.

52. Яворський (Юліан), працёвитий знавець украінського фольклора, учителюе тепер в киівській гимназіі, галичанин. Невеличкі ёго праци по темах і по багатому вмісту цікаві й користні з наукового боку. Такі: «О громовыхъ стрѣлкахь», «О малорус. упыряхъ», «Мужъ, жена и работникъ (притворная глухота), «Покаяніе разбойника», «Къ исторіи галицко-русскихъ колядокъ», «Легенда о панщинѣ», «Духов. стихъ о грѣшной дѣвѣ», «Изъ карпато-русскаго фольклора», «Сказанія и повѣрія о яйцѣ» (omne vivum ex ovo), «Два карпато-русскихъ сборника XVIII в.» (13 пѣсень и 8 апокриф. сказаній). Статі з бібліографичними вказівками.

53. Василенко, полтавський статистик, дав цікавий «Опытъ толковаго словаря народной технической терминологіи Полтав. губ.» (Сборн. Харьк. Ист. Филол. Общ. 1902, XIII), статю про словарь народн. терминологіі (ib.), коротеньку заміточку про звичай понеділкування (Кіев. Стар. 1887, І).

54. Бабенко, вчитель салтовськоі народноі школи харьк. губ., з автодідактів, цікавиться археологіею і етнографіею. До останнёі належить его «Этнографич. очерки народ. быта Екатериносл. края» 1905. Гнатюк в Зап. Наук. Тов. Шевченка 1908. II, висловився, що «план добрий, просторий і інтересний, але виконання занадто загальне, побіжне і недокладне». Послуга Бабенка, як етнографа, лежить на другім боці его діяльности, в тім, що він пильно допомогав в збіранні матеріалів для харьківського і катеринославського етнограф. музеів, і в останні часи для петербургського.

55. Коперницький (1825—1891), в становищі редактора польського наукового видання — Zbiór wiadomości do antrop. krajowej, дав багато місця статям по украінознавству, часом іх впорядковував і самостайно написав дві статі про галицько-руськихъ горян (в VIII т. Zbiór Wiadom), взагалі був прихильний до украінців і украінознавства[33].

56. Косач (Олена Пчілка), сестра Драгоманова, працюе в украінському письменстві і в етнографіі, видае часопис Рідний Край. Зауважимо тутечкі іі розвідку про колядки в Кіевск. Стар. 1903 р. і видання украінськіх узорів — «Украинскій народный орнаментъ» (1867 р.). Автобіографія О. П. въ галицкій «Зорі» 1888, № 1 і 3.

57. Литвинова, з Чернігівщини, недавно вмерла вже старенькою, в Кіевск. Стар. умістила три коротеньких цікавих етнографичних записи про Криницю — «богиню плодородія сѣверянъ» (1884, VI,), як ій здавалось, про вбивання старих людей (1885, VI), про те, як землянці втеряли свою волю (1886, VI). Головна праця Литвиновоі «Южно-русскій народный орнаментъ Черниг. губ.» въ 2 частинах, з гарними малюнками мережок, ляхівок, клинців, писанок і т. ин., особливо гарно видана 2 ч. XII «Археол. Съѣздомъ» въ 1902 р. з передмовою проф. Редина і з цікавими поясненнями самоі Литвиновоі.

58. Мошинська в Zbiór Wiadom. do antrop. krajow — II, 1878, дала збірник—«Zwyczaje, obrędy і piesni weselne ludu ukraińskiego і в V т. Zbiór Wiadom. 1881, Kupajlo — цікавий збірник купалових пісень. Збірники Мошинськоі хоч і невеличкі, але мають немалу вагу, особливо по казках здебільша нового цікавого змісту (Докладно я розібрав збірники М. в «Соврем. малорус. этногр.» II, 63—66).

59. Рокоссовська в VII і XIII томах Zbiór Wiadomości do antrop. krajow. дала два досить великих збірники украінських пісень і звичаів, істнуючих на Волині. В VII т. зібрано пісні весільні (75 №№) і побутові (коло 300, багато попсованих), в XIII т. описи родин, весілля, похорон, Різдва, Великодня, про відём і упирів, загадки, про хвороби і т. ин.[34].

60. Янчук, доглядач московського етнографичного музею, працёвитий співробитник «Этнограф. Обозрѣнія», в 1886 видав користну наукову працю «Малорусская свадьба в Корниц. приходѣ Конст. у. Сѣдлец. губ.», з просторими науковими вказівками, з нотами. Ввесь матеріал для книжки зібрав сам Янчук. Почасти до укр. фольклора торкается невеличка ёго праця «Къ исторіи женскихъ типовъ» (въ Юбил. Сборн. в пошану Вс. Миллера). Помилково тут до дум пристосована штучна пісня про кобзаря-княгиню. Рец. Франка в Зап. Н. Т. Шевч. 1901. IV. Янчук зібрав дещо з укр. музики (І т. Трудовъ Комис. по изуч. народ. пѣсни). Можна ще тут згадать невеличку користну брошуру Янчука «Къ вопросу объ отраженіи апокрифовъ въ народномъ творчествѣ» 1907 р.

61. Коробка, сучасний украінський етнограф, з петербургських гимназіальних вчителів, останніми часами дав розвідку про колядки (Извѣст. Акад. Наукъ 1902. III), невеличкий (103 №№) збірничок колядок з Волині (Живая Стар. 1901), розвідку «Весенняя игра Воротарь и пѣсни о князѣ Романѣ» (Извѣст. Акад. Наукъ 1899, II). Рецензія на ці праці в Зап. Наук. Товар. Шевченка 1900, VI, 1902, XI. Коробка йде шляхами Потебни і О. Веселовського, і, на думку рецензента Гнатюка, праці его не мають великоі науковоі вартости.

62. Чернявська одночасно з Ястребовим працювала в Херсонщині. Вона зібрала чималий збірник народних пісень, який надруковано в V. т. Харьк. Сборн. И. Ф. Общ. 1893 р. Сюда ввійшли невеличкий календарь, 10 історичних пісень, 112 весільних, деякі баладні, чумацькі і инші.

63. Русов, род. 1847 р., був гимназіальним вчителем, потім статистиком в Харькові, Петербурсі, Чернігові, тепер в киівськім комерційнім інституті. Багато вештався по Украіні, багато дечого бачив, чимало записував, та фольклорні записи зникли, окромі невеличкоі користноі розвідки про кобзаря Остапа Вересая і ёго пісні, які цілком тут і зібрані — в 1 т. «Записокъ Юго-Зап. Отд. Геогр. Общ.». Про ритмику дум і пісень Остапа Вересая була там же розвідка Лисенка і пізніш К—ського в Кіевск. Стар. 1882, VIII. В Кіевск. Стар. 1903, XII, Русов надруковав статю про значіння Лисенка для украінців.

64. Ржегорж Франц, чех, писав по чеськи і в чеських виданнях тільки про Галичину. Невеличкі статі Р. мають соціально-економичне значіння, як показчик життя галицьких украінців, іх хазяінування. Цікаві статі про ліки галичан в Časop. čes. Mus. 1891, LXV, і про галицьких жидів в Osveta 1892 р.[35]

65. Поповський в VIII т. Zbiór Wiadomości надруковав збірничок украінських пісень, 176 №№, між ними де-кілька історичних — про Нечая, про Гавриленка, де-кілька баладних і апокрифичних — про кровозмішку брата з сестрою, про увод козаком дівчини (на кшталт староі вірування пісні про козака Плахту), про сварку чоловіка й жінки[36].

66. Подберезський в VI т. Zbiór Wiadom. do antrop. krajow. 1880 p. дав на 80 сторінках цікаві «Materyały do demonologii ludu ukrainskego». Зібрані вони в Киівщині в чигиринськ. пов. В збірнику найшли місце про відём, упирів, замови від різних хвороб і ин.[37].

67. Колесса, один з найкращих знавців украінськоі музики, в Зап. Наук. Товар. Шевченка (LXIX—LXXIV) надруковав простору ст. «Ритміка укр. народ. пісень» (і окремо), де, між иншим, розгляда питання про кобзарські співи і про звязки дум з старими памьятниками письменности.

68—69. Грушевські брати, Мих. і Ол. Мих. Гр., славнозвістний украінський історик і публицист, зрідка торкается украінського фольклора, найбільш старого, як в розвідці про «Спірні питання староруськоі етнографіі». Другий том ёго Історіі Руси-Украіни містить, між иншим, пісні з початку XVIII в. Чималу вагу мають ёго талановиті писання про сучасні обставини украінського життя. Меньший его брат Олександр в «Извѣст. И. Ак. Наукъ» 1909 р., II, дав цікаву ст. «Изъ исторіи укр. этнографіи», де розглядів етнографичні теми староі укр. літератури.

70. Роздольський, сучасний працёвитий галицько-руський етнограф, зібрав велику купу галицьких казок (надрук. з передмовою Франка в VII томах Етногр. Збірника); велику купу пісень (№№ 731) з нотами (XXI т. Етногр. Збірн. 1903 р.).

71. Шухевич, проф., дав дуже просторий і докладний опис гуцулів в «Гуцульщина», у 2 т. Матер. до укр. рус. етнологіі 1899 р.; зібрані матеріали про число гуцулів, одежу іх, харчі, родини, весілля, похорон, демонологію, ремесла, в VII т. Матеріалів 1904 року про празникові звичаі, пісні, найбільш колядки, яких зібрано багато, про великодні свята, писанки. Книжки мають багато малюнків гуцульського побуту. Цілком розвідка мае велику фольклорну вагу.

72. Кайндль. Кайндлю належить багато коротеньких розвідок в галицьких виданнях, найбільш про гуцулів, в Bukovine Rundschau 1887 р., про гадання на Андрія «Die Ruthenen in der Bukovina 1890 (I—II), про ворожбитів в Галичині (Buchenvald 1893, V, Mitteilung. der А. Geselsch in Wien, m. 37, № 10, Globus 1896 m. 59 № 24), про будівлі гуцулів (Mitteilung 1896 m. 26), Фольклорні матеріали (Етногр. Збірн. V), 12), Казки гуцульські (Zeitsh d. Ver z. Volksk 1899 II), Душа після смерти (Globus m. 67, № 23). Рец. на праці К. в Kwart. historicz. 1897 і в Зап. H. Т. Шевч. 1898, XXI.

73. Науменко, род. в 1852 р., вчився в киівськім універсітеті, вчитель гимназіальний, писав чимало по історіі і етнографіі Украіни, найбільш в Кіевск. Стар., котру редактував з 1893 р. Головні статі — «Происхожденіе думы про Самійлу Кишку» (Кіев. Стар. 1883, май), «Н. И. Костомаровъ, какъ этнографъ» (ib. 1885, май), «Новелла Боккачіо въ южнорус. пересказѣ» (ib VI). Н. знайшов збірник пісень Ходаковського.

74. Пипин (1833—1903), славнозвістний россійський вчений, не займався ніколи самостайно украінознавством, але, як людина дуже освічена і працевита, вельми цікавився украінським фольклором і в «Вѣстн. Европы» одгуковався на усі ёго головні зьявища. Згодом, на старість, він зібрав позвязував своі наукові праці. Таким робом народилась ёго «Исторія русской этнографіи» в 4 томах, з котрих третій вийшов в 1891 році; на 425 сторонках він мае просторий фактичний огляд украінськоі етнографіі. Найбільшу вагу тут мають розвідки вченого академика про Максимовича, Срезневського, Костомарова, Куліша.

75. Кримський (род. в 1871 р.), талоновитий украінський поет, профессор арабськоі мови в «Московск. Лазаревск. Инст. восточн. языковъ», знавець украінськоі мови. Ёму належать цікаві розвідки — «Погодинская гипотеза», «Древне-кіевскій говоръ» (Извѣст. Акад. Наукъ 1906, III, 395), Украинская грамматика 1908 р., невеличка розвідка про легенди (Кіев. Стар., 1896, X), простора біографія Франка в Энцикл. слов. Брокгауза і Ефрона. Про Крим. див. в слов. Брокгауза (3 додат.) і в Тридцатил. Лазар. Инст. 1903 р. 76. Халанський (1857—1910), профессор харьківського університету; з наукових ёго праць до українства належать і мають чималу вагу «Малорусская дума про Байду» (XV т. Сборн. Хар. Истор. Фил. Общ.), «Малорус. преданія о Маркѣ Проклятомъ» (в диссертаціі про Марка Кралевича 1893 р.) і «Размѣры малорус. историч. пѣсенъ» (в цій же книзі).

77. Сумцов. До українського фольклора належать: 1) О народной медицинѣ (часоп. «Харьковъ» 1879 р., №№311—312), 2) Программа для собиранія этнографическихъ свѣдѣній (в Харьковскомъ Сборникѣ 1900 года, невеличка: нею користовався В. В. Іванов в збірнику пісень і зничаів в Староб. повіті), 3) О родинныхъ обрядахъ (в Журн. Минист. Народн. Просв. 1880, CCXII), 4) О вредныхъ свадебн. обычаяхъ (Харьков. Вѣдом. 1891, № 125), 5) О свадебныхъ обрядахъ (диссертація 1881 р.), 6) Отношеніе укр. женщины къ кабаку (Южн. Кр. 1882, № 415), 7) Къ исторіи малорос. свадеб. обычаевъ (Кіев. Стар. 1883, XI), 8) Шпиталь въ Боромлѣ (ib. X), 8) О чумакахъ (ib. 1884, III), 9) Малор. фамильныя прозвища (ib. 1885, II, і окремо, передрук. в «Ватрі» укр. мовою), 10) Дума про Олексія Поповича (ib. 1885, І). 11) Пѣсни о Журилѣ (ib. VII). 12) Хлѣбъ въ обрядахъ и пѣсняхъ (диссерт. 1885), 13) Губернскія Вѣдомости въ этногр. отношеніи (Кіевская Старина 1885, II), 14) Религ.-миѳич. значеніе малор. свадьбы (ib. III). 15) Коломійки (ib. 1885, IV), 16) Малор. пьяницк. пѣсни (ib. VI), 17) Мѣстныя названія въ украинск. народн. словесн. (ib. X), 18) Малор. географ. номенклатура (ib. VII), 19) Изученіе колядокъ (ib. II). 20) Досвѣтки (ib. III), 21) О вліяніи греко-римскаго ритуала на малорусскую свадьбу (ib. і окремо). 22) Къ исторіи малор. ремеслен. издѣлій (ib. XII), 23) Очерки исторіи малор. апокрифич. сказаній (ib. 1887, X—XII, і окремо), 24) Къ исторіи пословицъ (ib. VI), 25) Туръ въ народной словесности (ib. І), 26) Мнѣніе Шухарта о Крачунѣ (ib. І), 27) Библіографія малор. дѣтск. игръ (Сборн. Харьк. Истор. Фил. Общ. II), 28) Программа для собиранія свѣдѣній о писанкахъ (Харьк. Вѣд. 1889, № 76, і 1891, № 70), 29) Культурныя переживанія (200 розвідок в Кіевск. Стар. 1889 і 1900 років і окремо), 30) Воронъ въ народ. словесн. (Этногр. Обозрѣн. 1890, I) 31) Сказанія объ искусномъ стрѣлкѣ (ib. II), 33) Starodawne sposoby przyrządziania chleba (Wisla 1891, III, IV), 33) 3аяцъ въ народн. словесн. (Этногр. Обозр. 1891, III), 34) Мышь въ нар. слов. (ib. VIII), 35) Колдуны, вѣдьми и упыри (Сборн. Харьк. Ист. Фил. Общ. 1891. IV), 36) Мертвая рука (Кіев. Стар, 1891, VI), 37) Писанки (ib. V— VI), 38) Къ «Вію» Гоголя (ib. III), 39) О Долѣ (Этн. Об. 1892, IV), 39) Заговоры (библіогр. въ Сборн. X. И. Ф. Об. 1892), 40) Изъ пѣсенъ о галицкой эмиграціи (Слав. Обозр. 1893, X), 41) Сходство Слова о Полку Игоревѣ съ югослав. пѣснями (Кіевск. Стар. 1893, VII), 42) Сказанія о пчелахъ (Этногр. Обозр. 1893 II), 43) Пѣсни о смерти солдата (Этногр. Обозр. 1893, XVI—XVI), 44) Легенды о грѣшной матери (Кіевск. Стар. 1893. V, і окр.), 45) Пісни о змѣиномъ ядѣ (ib. XI і окр.), 46) Современная малорусская этнографія (Кіевск. Стар. 1893, 1895 і 1896 р.р. і окремо в 2 частинах), 47) Квитка, какъ етнографъ (ib. 1893, VII), 48) Памяти И. И. Манжуры (ib. X), 39) Деревенскія вершины (кн. Недѣли 1893, IX), 50) Дума про Олексія Поповича (Кіев, Стар. 1894, I, і окр.), 51) Легенда о благочестивомъ живописцѣ (ib. X), 52) Пѣсни и сказки о живомъ мертвецѣ (ib. III), 53) Малор. сказки по сборникамъ Кольберга и Мошинской (Этногр. Обозр. 1894, XXII), 54) Сказки и легенды о Маркѣ богатомъ (ib І і дод. XXI), 55) Разборъ Бѣлор. сборн. Романова (Отч. о присужд. въ 1893 г. премій им. м. Макарія і окр.). 56) О малор. думахъ (Этногр. Обозр. 1895, І), 57) Легенды о покаяніи ангела (Сбор. Хар. Ист. Фил. Общ. 1895, IX), 58) Къ библіографіи малор. религ. сказаній (ib. VШ), 59) Къ исторіи малор. пословицъ (ib. IX), 60) Пожеланія и проклятія (ib. IX), 61) Сказанія о провалѣ городовъ (ib. VIII), 62) Жаба въ народ. словесн. (ib. 1897, IX), 63) Пѣсни о Травинѣ (ib. X), 64) Обереги отъ сглаза (ib. IX), 65) Ломаніе скарлупы яицъ (Кіевск. Стар. 1897, XII), 66) Утилитарная этнографія (Харьк. Вѣд. 1897, № 234), 67) О «Політичних піснях» Драгоманова (Изв. Акад. Н. 1899, т. IV, кн. 3), 68) Розысканія въ области анекдотической литературы (Сбор. Хар. Ист. Фил. Общ. 1899, XI, і окр.), 69) Повѣсть о томъ, какъ чортъ разссорилъ супруговъ (Юбилейн. Сборн. Вс. Миллера 1900), 70) Археологическая этнографія (Южн. Кр. 1900, № 6697), 71) Къ Харьк. этнограф. выставкѣ (ib. № 6682), 72) Очерки народнаго быта (Сбор. Харьк. Ист. Фил. Общ. 1902, XIII і окр.), 73) Поезія и проза сельской жизни (Южн. Кр. 1902, №№ 7549—7550), 74) Современная городская колонизація (ib. №№ 7559—7561), 75) Университ. этногр. музей (ib. 1903, № 7639), 76) Пятидесятилѣтіе Сборника Метлинскаго (Изв. Ак. Н. 1904, III), 76) Этнограф. изученіе Екатериносл. губ. (вид. Екатерин. губ. земства къ XIII Арх. Съѣзду), 77) Переживанія (в Энцикл. Словарѣ Брокгауза і Ефрона), 78) Превращенія (ib.), 79) Разбойничьи пѣсни (ib.), 80) Сказки (ib.), 81) О покровительствѣ кобзарямъ (Труды XII Арх. Съѣзда т. III), 82) Исторія и этнографія Малороссіи въ Харьк. университетѣ (Южн. Кр. 1906, № 8800), 83) И. Я. Франко (ib. № 8867), 84) Изъ аграрной несправедливости (ib. № 8887), 85) Б. Д. Гринченко (ib. № 8969), 86) Старые отзывы объ украинцахъ (Кіев. Стар. 1904, II), 87) В. П. Горленко (Южн. Кр. 1907, № 9084), 88) Богданъ Хмельницкій въ пѣсняхъ (ib. № 9165), 89) Заговоры инкантаціи (Труды XIII Арх. Съѣзда, т. II), 90), Бандуристъ Кучеренко (Южн. Кр. 1907, № 9258), 91) П. В. Ивановъ (ib. № 9261), 92) Небесний вогонь (Літерат. Наук. Вістн. 1908, І), 93) Малор. языкъ въ нар. школѣ (Южн. Кр. 1908, № 9400), 94) «Благотворительна» роспуста (Літерат. Науков. Вістн. 1909, І), 95) Изъ Украинской Старины 1902 (про етнограф. вагу І. Котляревського, Квітки, Шевченка), 96) Сказанія о Вильгельмѣ Теллѣ (з украін. варіант. в Этногр. Обозр. і Энц. Слов. Брокг., 64), 97) Сказки (Энцикл. Слов. Брокг., 59), 98) Пѣсни о Терентіи (укр. варіанти, в Этногр. Обозр. 1892, I, 1893, XVII), 99) Сказанія о займѣ дней (Рус. Фил. Вѣстн. 1891, III) і 100) Малюнки з життя нар. слова, 1910.



  1. Калиновскій, Харьк. Сборн., прилож. къ Харьк. Календарю, 1889 г.
  2. Доманицький, в Зап. Наук. товар. Шевч. 1905 III, 1—41.
  3. Пыпинъ, Ист. руск. этногр. III, 14.
  4. А. Грушевскій, въ Извѣст. И. Акад. Н., 1906, І.
  5. Драгоманов. Розвідка, І, 56.
  6. Найбільші ст. про М., окромі згаданоі вище Ол. Грушевського, ще Пипина в «Ист. рус. этногр.» III и Огоновского в «Зорі» 1893 р., 235, 258, 296.
  7. Метлинській, Твори, Льв. 1906, 41.
  8. Де-Пуле, въ «Вѣстн. Европы 1874, І, 103.
  9. Доклад. див. в моій праці в «Извѣст. Акад. Наук» 1904, 3.
  10. Пыпинъ, Ист. рус. этногр. III, 346.
  11. Огоновскій, Ист. литер. руск., в Зорі 1894, № 6.
  12. Науменко, в Кіевск. Стар.» 1885, V, 41.
  13. Горленко, в Кіевск. Стар. 1886, І, 118.
  14. Драгоманов, Громада, II, 241. Н. И. Костомаров, як етнограф, розвідка Науменка в Кіевск. Стар. 1885, V.
  15. Пыпинъ, Ист. рус. этногр. III 196.
  16. Потебня, Изъ Запис. по теоріи словесн. 128—138.
  17. Веселовскій, Отч. о XXII присужд. наградъ гр. Уварова, 230. Там же і реценз. Срезневського.
  18. Драгомановъ, Вѣсти. Евр., 1877, мартъ.
  19. Огоновський, Ист. литер. рус., в «Зорі», 1894.
  20. Про Гол. див. у Огоновського в «Зорі» 1893 р., стор. 336, 355, 375, 395, 436 і згад. вище рец. Потебні
  21. Сумцовъ, Соврем. малор. этногр. II, 46—52.
  22. Про Кольберга дивись у Неймана в Киівск. Стар. 1884, IV, V; Янчука в Этногр. Обозр. 1889 II, V; Пыпина, Ист. русск. этногр. III, 289.
  23. Докладніше див. у 2 часті моеі праці „Современ. малор. этнографія“.
  24. Докладніше див. в моій Соврем. малор. этногр., І.
  25. 25,0 25,1 Огоновській, в Зорі. 1894, 343.
  26. Про це докладно в моій ст. в „Извѣст. И. Акад. Наукъ“.
  27. Драгоманов, Розвідки, II, 198.
  28. Про Манжуру докладно в моій книжці «Изъ Украинской Старины».
  29. Докладно див. Сумцовъ, Соврем. малор. этногр., II, 69—74.
  30. Кіевск. Стар. 1895, III, IV, XI—XII, 1907, VI.
  31. Зап. Н. Товар. Шевч. 1906, VI, 229.
  32. Доманицький, в коротенькій рецензіі на цей збірник в Записк. Н. Т. Шевч. 1904, II, 27, додав цікавий показчик новочасних збірників укр. пісень.
  33. Антоновичъ, В., в Кіевск. Стар. 1891, XI.
  34. Сумцовъ, Соврем. малор. этногр. II, 66.
  35. Докладно в моій «Соврем. малор. этногр.» 168.
  36. Сумцовъ, Совр. малор. этногр. II, 56.
  37. Сумцовъ, Соврем. малор. этногр. II, 61.
Суспільне надбання

Цей твір знаходиться в суспільному надбанні в Україні та в США оскільки він був опублікований до 7 листопада 1917 року (за новим стилем) на території Російської імперії.


За винятком територій Великого князівства Фінляндського і Царства Польського, і не був опублікований на території Радянської України або інших держав протягом 30 днів після дати першої публікації. Не дивлячись на історичну спадкоємність, юридично Україна (СРСР), не є повним правонаслідувачем Російської імперії. Оскільки Російська імперія не була учасницею міжнародних угод в області авторського права, загальний міжнародний захист цього твору також не здійснюється.

Россия