Проща до Кевляру.
1. В вікні стояла мати,
В постелі син лежав.
„Ідуть прочане з церкви,
Ти б подивитись встав!“
— Не маю сили, мамо,
Не бачу світу я,
Бо вмерла люба Гретхен,
Дівчи́нонька моя.
„Вставай, підемо в Кевляр,
Помолимось собі,
Там Божа мати силу
І втіху дасть тобі.“
Святі коро́гви мають,
І дзвони всі гудуть, —
То з Кельна в Кевляр люде
В процесіі ідуть.
В гурті і мати сина
Недужого вела;
Співали всі: „Маріє,
Хвала тобі, хвала!“
2. Кевлярьська Божа мати
У шатах дорогих
Дає всім людям щастя
І гоіть всіх слабих.
І жертвенні дарунки
Несуть усі слабі, —
Воскові руки й ноги, —
Що хто зробив собі.
Хто руку дав воскову, —
Рука вже не болить;
Хто дав воскову ногу, —
Той зразу став ходить.
Хто не ходив без милиць, —
Танцює та співа;
Хто був зовсім без пальців, —
На скрипці виграва.
І мати сину серце
Восковеє дає:
„Неси, молися й горе
Забудеш ти своє“.
Взяв серце син; зітхнувши,
До образа поніс;
З очей лилися слёзи,
З душі слова лились:
„Свята, благословенна,
Царице в небесах,
Мій сум-журбу послухай,
Молюсь тобі в слёзах!
„Я з матіррю моєю
У Кельні досі жив,
Там єсть церкви й богато
Святих монастирів.
„Жила у Кельні й Гретхен,
Вона тепер в труні.
Маріє! сум забути
Дай силоньку мені!
„Утіш, я — в день і ніччю,
Як землю вкриє мла,
Співатиму: Маріє,
Хвала тобі, хвала!“
3. Недужий син ліг спати,
І мати теж лягла;
В кімнату Божа мати
Тихесенько прийшла.
Схилилась над недужим
І руку простягла
До хворого серде́нька,
До блідого чола.
А мати спала й чудо
Все бачила у сні;
Брехав собака й ранком
Збудив од сна іі.
На ліжку тихо-тихо
Померший син лежав,
Червоний промінь сонця
На личку грав-сіяв.
В нестямі мати руки
До неба підвела,
Співаючи: „Маріє,
Хвала тобі, хвала!“
|
