Листи до братів-хліборобів/III/Лист 24

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку

24. Нації, як вчить історія, не вічні. Вони мають свій початок, період довшого або коротшого життя, і свою смерть. Як же народжуються нації? Звідки береться на даній території, серед даної пасивної маси, перша активна ґрупа — перша національна аристократія — що кладе перші підвалини власної, окремої державної орґанізації даної нації? І тут, шукаючи відповіді на це питання, — від відносин матеріяльних, що своїми зовні видимими ознаками дають нам можність пізнати невидимі зовні, внутрішні відносини моральні — ми переходимо до далеко більше складних відносин расових. Останні відограють в життю націй ролю не меншу, ніж відносини матеріяльні. І так само тісна взаємозалежність істнує між ними і відносинами громадсько-орґанізацийними, моральними.

Питання початку націй, зокрема початку державних орґанізацій, від якого датується окреме індивідуальне істнування нації, займало з давен давна всіх, хто з тієї чи иншої причини шукав розвязаня основних проблєм громадського життя. Останніми часами в це питання була внесена велика плутанина завдяки тому, що дослідники стали відріжняти націю від держави. До цієї плутанини спричинилось головним чином два факти сучасного життя. Перший: розклад дотеперішніх державно-національних орґанізацій і поява в таких державах побіч »націй пануючих« — »націй поневолених«, які, завдяки розкладові націй пануючих, стали відроджуватись, тоб-то боротись за свою власну, окрему державу, або ж, коли вони ще були внутрі незорґанізовані і безсилі, то за забезпеченя своїх прав »національної меншости« в межах держави чужої. Другий: поява т. зв. інтернаціоналізму з його утопійним змаганням до сотвореня одної світової універсальної держави, в якій би окремі нації задовольнялись безвласнедержавною »культурно-національною« автономією.[1]

Про сучасний інтернаціоналізм, його походженя і кермуючі ним сили, була вже мова в попередніх »Листах«. Тут додам, що утопія одної інтернаціональної держави побудована на вірі в можливість сотвореня на цілім світі однакової матеріяльної техніки духової культури, при помочі якоїсь однопільної інтернаціональної аристократії, яка б у своїй провідній діяльности зустрічала скрізь однакову восприїмчивість серед ріжних місцевих, расово (етнічно) відмінних, пасивних мас. Ця утопія в приложеню до реального життя приймає звичайно дві форми: або якась одна, найвища чи найнизча по своїй техніці нація (коли б напр. взяти сучасні европейські відносини, то це були б Англія і Росія) хоче завоювати під свій вплив всі инші нації і накинути їм свою одну, найвищу в даній добі, чи найнизчу матеріяльну та духову культуру; — або ж пацифістична і миролюбива інтернаціональна інтеліґенція кількох націй, якоїсь одної матеріяльної і духової культури, хоче, обєднавшись в один »всесвітній« союз, потягнути до нього за собою свої та инші нації і сотворити під своїм проводом одну світову інтернаціональну державу.

Але історія вчить, що і в одній і в другій формі ця інтернаціональна утопія нездійснима. В першім випадку поширеня влади якоїсь одної національної аристократії на инші нації, неминуче ослаблює, розкладає і веде до упадку цю аристократію, а разом з нею і її націю — і то тим швидше, чим більше поширена влада такої »над світом пануючої« нації. В випадку другім поучаючим прикладом може служити християнство. Його первісна миролюбивість і пацифізм зникли з хвилиною, коли, забувши про заповідь Христа, воно захотіло стати одною для всіх націй інтернаціональною державною орґанізацією. Розпочавши реально здійснювати оці свої інтернаціональні державно-орґанізацийні хотіння, воно довело до хрестових походів та інквізиції і закінчилось: з одного боку — повним банкроцтвом своїх інтернаціональних державних змаганнь та повним одходом своєї орґанізації »од мира сего« і повним її відреченям од світської державної влади, з другого — зформуванням сучасних західно-европейських, власне національних, а не інтернаціональних держав. Сьогодня же, найвищий розвиток інтернаціональних змаганнь сучасного інтернаціонального демократично-буржуазного масонства та інтернаціонального демократично-інтеліґентського соціялізму привів до найлютіщої світової війни і закінчився: з одного боку масонсько-жидівсько-соціялістично-демократичною пародією світської влади католицької Церкви — т. зв. Ліґою Націй,[2] а з другого — повстанням цілого ряду нових національних держав.

Без своєї власної суверенної державної орґанізації не може бути нації. Власна держава — це синонім влади власної аристократії, і як не може бути нації без своєї власної національної аристократії, так не може бути національної аристократії, а значить і нації, без своєї власної держави. Тільки у власній державі моральні орґанізацийні форми даної нації можуть йти паралєльно і ритмічно з розвитком її матеріяльної техніки та культури. Тільки власною державою може дана нація захистити свою власну матеріяльну і духову культуру од знищеня її чужими націями, однаково, чи ці чужі нації хочуть її знищити силою якоїсь національної, чи »інтернаціональної« держави; иншими словами, чи хочуть вони одірвати дану національну аристократію від її пасивних мас, від тіла її нації, гаслами чужонаціональними та денаціоналізацією, чи гаслами інтернаціональними та інтернаціоналізацією. І тому противоприродний розділ понятть: нація і держава — теоретичне шукання формули практично неможливого мирного співжиття кількох націй в одній державі,[3] безнадійне жування справи всяких »національних меншостей« і т. д. і т. д. — все це новочасна схолястика, породжена тими самими причинами, що і схолястика середневічна. Утопію не можна ніколи словесними теоріями помирити з дійсностю. Нація, чи »національна меншість«, щоб бути нацією, мусить сотворити собі свою власну державу, або загинути. Отже відкидаючи схолястичне одділеня нації від держави — початок нації розглядатиму як початок власної окремої державної орґанізації активних елєментів серед даної пасивної маси на даній, зайнятій цією масою, території.

Величезна більшість соціольоґів, правників та істориків головним фактором повставання державних орґанізацій вважають мандрівку і розселеня більше рухливих та активних людських громад і завойованя ними, в наслідок тих мандрівок і розселеня, громад більше пасивних, інертних.[4] Придержуючись цього усталеного погляду, постараюсь заналізувати ті форми взаємовідношеня, які укладаються, в наслідок процесу розселеня, між зайшлим, більше активним, і місцевим, більше пасивним, елєментом.[5] Форми оцього взаємовідношеня для пізнання форм морального авторітету національної аристократії мають — так само як і матеріяльні фактори — рішаюче значіння. Бо в громадських переконаннях, в способі думаня і відріжнюваня громадського зла від громадського добра, одно слово: в громадській моралі і громадських ділах людей — льоґіка і розум відогравають тільки ролю регулятора. Залежать же ці переконання і діла в першій мірі од нельоґічних, стихійних ірраціональних хотіннь. »Неможливо сполучити настало інтереси людей в їх способі думаня, коли вони не сполучені в реальнім життю« — каже зовсім слушно Stuart Mill. А оце сполученя інтересів в реальнім життю і випливаюче з нього спільне ірраціональне хотіння, од якого знов залежать громадські переконання і діла людей, знаходиться в тіснім звязку не тільки з відносинами матеріяльними, але в рівній, як що не в більшій мірі, з вродженим людям тим чи иншим темпераментом, з одідиченою ними по крови предків, тією чи иншою расою.

Щоб уяснити собі завдання оцього складного аналізу, візьмім з початку приклад теоретичний, абстрактний, в реальному життю неістнуючий. Допустім, що на якомусь плодородному острові, відділеному морем од инших островів, живуть люде такої раси, якої зовнішньою ознакою єсть, скажім, чорна шкіра. Допустім також — чого в реальнім життю ніколи не буває — що це єсть люде чистої раси, тоб то, що всі свої фізичні і духові прикмети вони одідичили тільки самі з себе, од якоїсь одної першої пари своїх предків. Отже весь їх спосіб громадського життя — вся їх матеріяльна техніка і громадська мораль — не були б, як у всіх реально істнуючих націй, твором перемішуваня, рецепції (переймання), наслідуваня і конкуренції, а були б твором, так би сказати, самобутнім. Розуміється, отакий самобутній спосіб їх громадського життя мусів би бути, без зносин з иншими націями, і без всього того ускладненя життя, які родять такі зносини, дуже примітивний. Иншими словами, їхня громадська мораль і паралєльно до неї їхня матеріяльна техніка стояли б на дуже низькій степені розвитку. Завдяки природнім багацтвам свого острова і доброму підсонню, вони в добуванню поживи обходились би власними руками і працювали б якраз стільки, скільки треба на заспокоєня щоденних фізичних потреб. Не маючи тому ніяких збережень праці, не знали б вони установи власности, тоб то індивідуального права на оці збереженя власної праці, і не знали б всіх ускладнень громадського життя та громадської моралі, випливаючих з цього права. Не знали б вони розуміється ані хліборобства, ані машинної техніки, зо всіми тими глибокими пертурбаціями, які ці вищі форми матеріяльного життя вносять в людську громадську орґанізацію і в людську громадську мораль. Перш за все не знали б вони випливаючого неминуче з вищих форм матеріяльної культури поділу праці, і тому всі вони були б рівні, не було б між ними поділу на ріжні, по способу праці, ґрупи (класи), і ніхто не міг би висунутись на чоло громади тому, що він уміє щось краще од инших сотворити, зробити. Тільки даний од природи сильніщий кулак та страх перед кулаком служив би там підставою морального авторітету і одріжняв би тих, кого поважають і слухають, од тих, хто має поважати і слухати.

Допустім далі, що десь на цьому самому океані єсть другий великий острів, чорним невідомий — острів холодний і мало плодородний, на якому, так як це в реальнім життю скрізь і завжди діється, живуть побіч себе ріжні раси. Ці раси, все розростаючись і борючись тяжко за своє істнування з ворожою їм природою і самі між собою, весь час перемішуються, переймають од себе взаємно здобутки техніки, творять все вищі форми громадської орґанізації, і в результаті ряду віків та поколіннь витворюють з себе одну націю і одну расу, якої зовнішньою фізичною ознакою усталилась в кінці кінців, скажім, жовта шкіра. І ось приходить момент, коли ця жовта нація, не можучи вже поміститись на свому острові, кидається шукати нових земель. В цих шуканнях одна її ґрупа прибуває на острів чорних і там висажується.

Посідаючи більшу вроджену активність, володіючи кращою, витвореною в попередніх війнах, військовою технікою і маючи, відповідно до того, кращу, до потреб спільної боротьби приладжену, громадську орґанізацію, вона, чи зразу, чи в протязі довшого часу, заволодіває островом миролюбивих, пасивних, незорґанізованих та розпорошених чорних і намагається завести на цьому острові такий громадський лад, який відповідає її громадській моралі і який необхідний для її громадського істнування. Отже наприклад, коли ця жовта нація посідає ще й вищу од чорних матеріяльну культуру, коли вона знав вже хоч примітивний машиновий промисел і хліборобство, то прибувші на острів чорних жовті починають засівати на якихось участках землі хліб, будувати якісь свої фабрики і щоб чорні не нищили незнаного їм досі посіву, та не розкрадали (в поняттях чорних це зветься просто: взяли) на намиста та амулети блискучих предметів з фабричних машин, ставлять жовті біля них озброєну і дисципліновану сторожу. Далі починають жовті займати ріки, де чорні ловили собі рибу, вирубувати ліси, де вони полювали на звірину, засівати луки, на яких вони збірали собі ягоди і т. д. І чорні, не маючи змоги виселитись, та знайти собі нові пусті і плодородні землі, на яких би вони могли вести далі свій примітивний, ловецько-кочовничий, безфабричний і нехліборобський спосіб життя, а позбавлені вже умов свого попереднього напівзвірячого пасивного істнування, починають, щоб не загинути, переймати од жовтих їх спосіб життя, їх звичаї, їх одежу; починають і собі орати та сіяти, ходити працювати на фабрики і т. д. Одночасно починають вони переймати од жовтих їх поняття про громадську мораль і ті, принесені жовтими форми громадського життя, які необхідні для того, щоб могли істнувати незнані перед тим чорним посіви, щоб могли працювати страшні для них зразу фабрики і т. д.

В результаті ряду літ і поколіннь, острів починає прибірати однакові зверхні форми однієї і тієї самої, як би здавалось, для всіх його мешканців цивілізації. І як би не те, що в цьому випадку ми умисно назвали одну расу чорною, а другу жовтою, і як би всі там мали однакову шкіру, то могло б здаватись, судячи по зовнішньому вигляді, що на цьому острові живе тільки одна раса. В дійсности ж на цьому острові, як і на всіх дійсних національних »островах« нашої земної кулі, єсть в основі дві раси. Одна більше активна, рухлива, більше громадськи моральна і тому краще зорґанізована, сильніща, що прийшовши сюди, дала ті чи инші форми матеріяльної культури та громадської орґанізації; і друга більше пасивна, інертна, більше лінива, менше громадски моральна і тому гірше зорґанізована, слабша, яка ці форми прийняла. Але чи придбали собі оці жовті, що прийшли на землю чорних сильніщі своєю більшою Еродженою їм расовою активностю і стали правити чорними завдяки своїй більшій силі та орґанізованости, також і моральний авторітет в очах чорних? Навіть коли допустити, що ці жовті належали до національної аристократії своєї першої вітчини і що там, звідки вони прийшли, мали вони великий моральний авторітет в очах таких самих жовтих, як і вони, а не чорних ще, як тут, пасивних, місцевих мас.

Розуміється можна зразу на це питання відповісти, що доки жовті будуть для чорних тільки страшними своєю силою завойовниками, доки не вязатиме їх з чорними одна громадська віра і одна громадська мораль, доки вони не обмежать свого творчого пориву степеню восприїмчивости чорних, і доки чорні завдяки цьому не переймуть орґанічно принесених жовтими форм матеріяльної культури і громадської орґанізації — то ніякого морального авторітету активна жовта меншість в очах пасивної чорної більшости мати не буде.

Коли жовті належать до раси вищої матеріяльної культури (що, як побачимо далі, буває не завжди), то прищеплена чорним тільки назверх вища техніка та вища громадська орґанізація, буде для чорних чужа та ненавистна і вони не руйнуватимуть її по-стільки, поскільки вона буде під сильною охороною добре озброєної жовтої державної сили. Панування жовтих, позбавлене морального авторітету, буде для чорних — коли вони позбудуться страху — неморальне, незаконне, ненавистне, і вони ждатимуть тільки відповідної хвилини, щоб це панування жовтих скинути; їхні плуги, фабрики, машини попалити та поторощити, і всю орґанічно їм чужу вищу матеріяльну культуру і громадську орґанізацію, принесену жовтими, знищити. І жовті, які може були творцями вищої техніки і вищої громадської моралі в своїй першій вітчині, які може були національною аристократією серед жовтих, тут, позбавлені морального авторітету в очах чорних, опинились серед них в ролі громадських руїнників. Вони зруйнували своєю силою хоч і полудику, хоч і дуже низьку, але все ж таки якусь живу громадську мораль і громадську орґанізацію чорних, але такої орґанізації, яку би чорні од них орґанічно восприняли і за свою прийняли, вони їм не дали.

При яких же умовах може витворитись на цьому острові пасивних і слабших чорних моральний авторітет активних і сильніщих жовтих творців та правителів? І при яких умовах, під впливом цього морального авторітету, почне орґанічно розвиватись на острові спільна вже і для жовтих і для чорних матеріяльна техніка і так само для них спільна громадська мораль? Одно слово, як з цих двох ріжних рас може витворитись одна, спільною матеріяльною і духовою культурою спаяна нація, без якої жовті правителі, творці і орґанізатори будуть на острові все загроженими в своїм істнуванню і зненавидженими зайдами, а громадським ідеалом чорних буде скинути з себе одежу цивілізації жовтих, запустити на ново предківську чуприну, забути якнайшвидше про плуги та фабрики, визволитись з під примусу державної орґанізації, повернути до »племінної«, чи »комуністичної« доби і, позалазивши знов на дерева, жити »по законам природи«, проводячи час в піснях, танцях і лусканю оріхів доти доки на місце вигнаних слабосильних жовтих, не прийдуть якісь сильніщі та ще більше активні, червоні або білі. Бо крім закону пасивности, інертности та реакції має природа, такий же неумолимий закон боротьби, руху і акції. І як би вперто, ріжними ідейними і неідейними засобами, не боронились чорні на своїй землі од інтензивної праці, од примусу до матеріяльної і громадської творчости — все знайдуться вкінці якісь активні і войовничі нечорні, що своєю більшою матеріяльною і моральною силою їх до цієї праці запряжуть, та їм оцю матеріяльну і громадську творчість в той чи инший спосіб, при помочі тієї чи иншої форми морального авторітету прищеплять.

Відповідь на вище поставлені складні питаня попробуємо знайти, заналізувавши ріжні форми взаємовідносин, в яких можуть знаходитись між собою на даній території дві основні — активна і пасивна — раси. Таких форм може бути безконешно багато: стільки, скільки на землі істнувало та істнує націй. Але всі ці форми зводяться до трьох основних типів, які в протязі віків міняються тільки в скількости, а не в якости: в зверхніх формах цивілізації, а не в суті внутрішніх громадських взаємовідносин — і які відповідають трьом основним методам орґанізації активних, творчих, орґанізуючих елєментів: класократії, демократії, охлократії.


Примітки[ред.]

  1. Про анархізм в його ріжних формах, який теж в теорії одділяє надію від держави, не згадую тут тому, що вплив цієї течії в реальнім життю мінімальний і що на антідержавні, але разом з тим національні анархістичні теорії можуть собі позволяти члени таких націй, які вже мали свої держави і тому поставали націями.
  2. Ця інтернаціональна Ліґа, щоб правити своїми націями, мусить ще проголосити доґму своєї непомильности (це вже почасти зроблено проголошеням безапеляцийности її рішень), сотворити інтернаціональний адміністративний апарат (він єсть вже в зародку в формі жидівських, масонських і соціялістичних орґанізацій найстаршого ІІ-го Інтернаціоналу), найняти якусь збройну силу для виконування своїх постанов (за часів світської влади Пап така збройна сила рекрутувалась з ріжних інтернаціональних кондотієрів), розпочати хрестовий похід проти східної комуністичної схизми, яка одкололась од своїх масонських і соціялістичних батьків з II Інтернаціоналу, та завести врешті інквізицію для всіх національних єретиків і протестантів, які во імя національної влади національних Монархів поборюють інтернаціональну владу новітніх масонсько-жидівсько-соціялістично-демократичних інтернаціональних пап. Але інтернаціональна світська влада була не під силу навіть католицькій Церкві, що вийшла з обявленої Сином Божим Христової реліґії (забувши в своїх світських інтернаціональних змаганнях про заповіт цієї реліґії: Боже — Богові, а Кесарево — Кесареві) і з наймогутніщого в історії лицарського римського універсалізму. Чиж під силу вона всім оцим сучасним нікчемним інтернаціональним орґанізаціям, які зародились в раціоналістичнім, анті-реліґійнім інтеліґентськім інтернаціональнім соціялізмі і в масонсько-жидівськім банковськім, капіталістичнім універсалізмі?
  3. Інтернаціональні схолястики дуже люблять покликуватись на приклад Швейцарії, забуваючи, що коли в Швейцарії мирно можуть жити в одній державі три нації, то тільки тому, що кожна з цих націй має вже десь свою власну державу, і що ці сусідні сильні національні держави, завдяки ріжним історичним причинам, погодились на це, щоб частини їх націй жили собі окремо в забезпечуючій їм їхні культурно-національні права невтральній (тоб то невоюючій) Швейцарії. З життя тепличних рослин (а такою єсть між державами захищена неприродною невтральностю Швейцарія) не можна робити висновків про життя цих рослин в нормальних обставинах суворої і безжалістної боротьби за істнування.
  4. В українській літературі зреферування поглядів ріжних учених на цю справу цікавий читач може знайти в цінній по зібраному в ній матеріялови і баламутній по зроблених з нього виводах, книжці проф. М. Грушевського: Початки Громадянства (ґенетична соціольоґія), Відень 1921. Про висловлені в ній погляди самого Автора буде мова низче.
  5. Як про це буде мова далі, оце розселеня рас може бути двояке: зовнішнє, між ріжними територіями (шляхом зовнішнього оружного чи мирного завойовування) і внутрішнє, в межах одної території (шляхом внутрішньої революції чи еволюції).


Суспільне надбання

Ця робота перебуває у суспільному надбанні у Сполучених Штатах та Україні.


  • Ця робота перебуває у суспільному надбанні у Сполучених Штатах, тому що вона була вперше опублікована в Україні і станом на 1 січня 1996 (дата URAA) перебувала у суспільному надбанні в Україні
  • Термін дії авторських прав на цей твір в Україні закінчився до 1 січня 2001 року, коли почала діяти нова редакція закону України про авторські й суміжні права, що збільшила термін дії копірайту з 50 до 70 років.
  • Автор помер у 1931 році, тому ця робота є у суспільному надбанні у тих країнах, де авторське право діє на протязі життя автора плюс 80 років чи менше. Ця робота може бути у суспільному надбанні також у країнах з довшим терміном дії авторського права, якщо вони застосовують правило коротшого терміну для іноземних робіт.