Мамаїзм І
Корекція ідеологічного курсу[ред.]
Радянський міф про Козака Мамая не міг бути ефективним без «виправлення» теорії про походження основної фігури однойменної картини. Ярослав Дашкевич, згадуючи дослідників, які з 1913 по 1958 рік бачили в картині східні витоки центрального образу, зазначив дивну поведінку[1] Платона Білецького.
«На багатому компаративістичному матеріалі розглянув цю проблему Платон Білецький (1960), вказуючи на різнопланові аналогії у скіфському мистецтві..., а також у буддійській іконографії... Якось дивно, але цю, без сумніву, оригінальну лінію пошуків, що набирала цілком конкретних форм, Білецький не продовжив. Вона обірвалася немов на першому слові. Пізніше мистецтвознавець почав конструювати іншу, досить непереконливу генеалогію «Козаків Мамаїв», виводячи їх від козацьких портретів, хоча, як відомо, досі не знайдено ні одного старшинського портрету, на якому козацький полковник сидів би у позі Мамая».
На автохтонські позиції перейшли й решта орієнталістських дослідників. Чому так сталося?
Особам старшого віку це зрозуміло. Була лише одна сила, що правила науки і мистецтва — комуністична партія. І хоч вже була хрущовська відлига, і партія вже не втручалась в закони генетики та визнала кібернетику, як корисну для соціалізму науку, але в гуманітарній сфері вона зберігала монополію.
За два роки до публікації праці П. Білецького ««Козак Мамай» — українська народна картина» у світ вийшов химерний роман Олександра Ільченка, в якому головним героєм був Козак Мамай. Свій твір автор присвятив реальним та вигаданим подіям кінця XYII століття. Художній текст роману перемішаний з публіцистикою. В публіцистиці сформульована легенда про походження, героїчні діяння й характеристика героя, зокрема: [2]
«в першій імперіалістичній війні року 1914 бився Козак Мамай з ворогами отчизни...і в війні вітчизняній виникав зненацька в найкрутішій сутузі...допомагає й нині будувати електростанції на Дніпрі, на Волзі чи на Ангарі»
Зусиллями Ільченка Козак Мамай постав як вічний персонаж, що «викликаний до життя в надрах минулих віків силою народної фантазії».... Такі персонажі, зауважує Ільченко, є і в інших народів. Тож негоже нам відставати від них. Мабуть, така настанова, але вже з вуст керівного ідеолога партії, спонукала і письменника, і дослідників повернутися до автохтонних коренів.
Я говорю про втручання ідеологічної служби комуністичної партії в творчий процес Ільченка, бо маю підозру, що письменник не з власної ініціативи писав цей роман. Одним з обґрунтувань підозри є публіцистичні вставки. Щоправда, публіцистичність є характерною особливістю творчості Ільченка, [3], і все ж, якби письменник вилучив публіцистичні вставки, то роман виграв би.
Другим обґрунтуванням підозри є час, коли Ільченко почав писати роман — війна. Максим Рильський піснями та віршами долучився до праці над романом 1944 року[4]. Це був час, коли «головними тематичними напрямками» творчості радянських письменників були: [5]
«Пропаганда ідей радянського патріотизму і дружби народів... звеличення любові й довіри трудящих до керівника і організатора всенародної боротьби — Комуністичної партії, викриття звірячої суті фашизму, таврування його людиноненависницької ідеології, показ підлого єства його прихвоснів і наймитів — українських буржуазних націоналістів...».
Як сталося, що український радянський письменник, спеціальний кореспондент газети «Известия»[6] знехтував обставинами і під час війни перемкнувся на справу, в якій немає тем, що вказані партією? Головний герой — не танкіст, не партизан, не комісар. Він — не комуніст і не комсомолець. Вічно блукає без мети, не має ні сім’ї, ні притулку. За нинішньою термінологією він — бомж, за радянською він — дармоїд, який в ті часи був поза законом. Щоправда, в публіцистичних ставках Мамай допомагає будувати електростанції, але ж в художній частині роману події розгортаються задовго до Дніпрогесу! Художній текст роману наповнений містичними дивами, які творить всюдисущий чи то характерник, чи то сам диявол. І жодним словом не згадана керівна і спрямовуюча сила комуністичної партії. Натомість згаданий добрий московський цар.
Третє обґрунтування підозри — неприпустима, з погляду радянської цензури, героїзація декласованого типа, дива якого, до того ж, несумісні з діалектичним матеріалізмом. В публіцистичних вставках Козак Мамай допомагає творити реальні справи. Але публіцистика не могла обдурити пильних цензорів.
Для радянського письменника подібна творчість закінчувалася трагічно. Щоправда, твір насичений почуттями українсько-російського братерства, в якому роль молодшого брата, звичайно ж, дісталась українцям. І все ж, навіть, таке братерство без керівної ролі комуністичної партії здавалось підозрілим. Бо чи не братаються денікінці з гетьманцями?
Якби Ільченко писав роман з власної ініціативи, то, знаючи сексотські нахили своїх колег, він ховав би твір від людського ока. Але людське око в особі Максима Рильського було присутнє. Та й цензура дозволила видати химерний роман в час безбожництва і монополії соціалістичного реалізму.
Максим Рильський, мабуть, був надійним товаришем в творчій співпраці з автором химерного роману. Він був членом ВКП(б), і партія довіряла йому бути «депутатом Верховної Ради СРСР, членом керівних органів Спілки письменників СРСР і Спілки письменників України». Він був двічі нагороджений Сталінською премією, лауреат Ленінської премії [7]. Коли з письменником співпрацює такий товариш, то цензура, мабуть, не потрібна. Рильський щедро наповнив роман Ільченка віршами різної тематики. Не обійшлося й без радянськи патріотичних[8]:
«Ворогам не дамо // Ми ніколи в ярмо // Ні Москви, ані Києва, браття! // Ми — родина одна, // Кров нас братня єдна... »
В ті часи старшокласникам доводилось вчити дещо крутіше. Цитую з пам’яті:
«Товаришу Сталін, в роботі радієм. // Ми знаєм безсмертне учення твоє».
Строчки з поетичного звернення до Сталіна «від українського народу» наведені, щоб наголосити на образі «в роботі радієм».
Радість в роботі за правління Сталіна викликала сумнів в адекватності трударів, в тому числі й творців міфів. Але якраз позірна неадекватність давала можливість наділеним талантом людям вижити в умовах державного терору. Якою ціною?
Якщо вдова, залишивши діточок під охороною собаки, запрягши свою корівку в плуга, від зорі до зорі орала колгоспну землю... І все. То покріпачений поет, споживаючи хліб, що вирощений підневільною вдовою, служив знаряддям зомбування вцілілих решток народу. Ні, не вдови його читали — в них не вистачало сил. Співці радості в кріпацькій роботі давали дороговказ шкільним вчителям, і з їхньою допомогою зомбували учнів. Наслідки творчості Рильського, як і інших його побратимів з невільницького ідеологічного цеху партії, позначились на інтелекті і наступних поколінь інтелігенції.
Четверте (і найвагоміше) обґрунтування підозри щодо втручання партії в творчий процес Ільченка – свідчення доньки письменника Наталії[9]:
««Козак Мамай» від початку й замислювався як сценарій. Ще в 1945 році Єльченко, на пропозицію київської студії, зробив заявку на казково-героїчну кінокомедію «Козак Мамай». Сценарій же мав назву «Козацькому роду нема переводу». Він подав його на студію, але відповіді так і не дочекався».
Важко сказати, чому київська кіностудія не поставила фільм, але той факт, що Ільченку не повернули його працю, наводить на думку про пильність кіностудійних товаришів. Мало того, що у Ільченка герой не відповідає радянському канону, а більше схожий на фольклорного українця, так ще й автор сценарію є сином ворога народу. Але в партійному ЦК вподобання мабуть, були толерантнішими. Наталія Ільченко згадує[10]:
«А в 1946-му, за рішенням ЦК КП(б), Ільченку запропонували написати кіносценарій за «Петербурзькою осінню». Пригадую, як ми всі переживали, тому що батька відвезли вдосвіта, а привезли тільки пізно ввечері. Мама розповідала, що після цієї поїздки він добу мовчки лежав на канапі, ні з ким не розмовляв, нічого не їв. Потім він зателефонував у ЦК і сказав: «Добре».»
І знову перемогли товариші, тобто, фільм про Тараса Шевченка зробили, але авторство сценарію, визнання і гонорар дістались іншому. Проте, повернімось до Козака Мамая.
- Мамаїзм І — Корекція ідеологічного курсу
- Мамаїзм ІІ — Герой міфу
- Мамаїзм ІІІ — Ідеологія картини
- Мамаїзм ІV — Нова корекція курсу
- Мамаїзм V — Предтеча
- Мамаїзм VІ — Секта Сонячного стрільця
Джерела[ред.]
- ↑ Я. Р. Дашкевич. Східні джерела іконографії «Козака Мамая». // Шлях перемоги. — Київ, Львів, Мюнхен, 1992, 7 листопада.
- ↑ Козацькому роду нема переводу, або ж Мамай і чужа молодиця. — Київ: Видавництво «Дніпро», 1967. — С. 57.
- ↑ Українська літературна енциклопедія. — Київ: «Українська радянська енциклопедія» імені М. П. Бажана, 1990 — Т. 2, С. 309
- ↑ Козацькому роду нема переводу, або ж Мамай і чужа молодиця. — Київ: Видавництво «Дніпро», 1967.
- ↑ Історія Української літератури. — Київ: «Наукова думка», 1971. — Т. 7, С. 133
- ↑ Письменники Радянської України. Бібліографічний довідник. — Київ: Радянський письменник, 1970 —С.167
- ↑ Письменники радянської України. Бібліографічний довідник. — Київ: Радянський письменник, 1970. — С. 366 —367.
- ↑ Козацькому роду нема переводу, або ж Мамай і чужа молодиця. — Київ: Видавництво «Дніпро», 1967. — С. 477.
- ↑ [1]
- ↑ Там же
 | Ця робота є суцільним текстом, будь ласка за можливістю з'єднайте її з Індексом. |