Мамаїзм ІІІ
Ідеологія картини[ред.]
Ім’я Мамай в назві картини з’являється в середині XYIII століття на картинах, де зображена розправа гайдамаків над ворогами. Мамай — було ім’ям одного з ватажків гайдамаків. [1]. Але в нинішньому культі Мамая його ім’я поширюється на всі картини, починаючи з середини XYII століття.
Деякі історики виводять ім’я Мамай від козака, який 1399 року врятував життя литовському володареві Витовту, і за це отримав титул князя та урочище Глину[2]. Козак Мамай, який став князем Глинським, був нащадком ординського темника Мамая і предком по материнській лінії московського царя Іоана Грозного.
Ярослав Дашкевич зазначає[3], що предок князя Глинського:
«Мамай був темником Золотої орди, якого 1380 року розгромили війська Московського великого князівства на Куликовому полі... Поволзькі татари ще донедавна лякали дітей страшним і жорстоким Мамаєм».
Подібна пам’ять про того Мамая зберігалась і в степовій Україні. Пригадую, як, після німецьких бомбардувань, Запоріжжя добивала радянська авіація. Старші люди, що бачили руїни, з відчаєм говорили: «Боже! Наче Мамай пройшов...»
Ільченко в своєму романі замовчує неоднозначність імені Мамай та еволюцію змісту картини. Та він і не міг на цьому наголошувати, якщо мав завдання створення міфу з політично окресленою ідеологією. Образ Козака Мамая в його інтерпретації не тільки є альтернативним до образу націоналіста. Він контрастує і з образом радянської людини. В радянській міфології герой —нероба був неприпустимий. Образ радянської людини — не легковажно веселий, а щасливий, натхнений або гнівний. Темперамент радянського героя — цілеспрямований і динамічний. Якщо він трудар, то або жне жито, або видобуває вугілля, але з будь яким знаряддям праці він кує народне щастя. Якщо він воїн, то або зі зв’язкою гранат кидається на фашистський танк, або з гвинтівкою — на білогвардійців. Герой радянського міфу з кобзою не знався. Автори дозволяли йому гармошку.
Ільченко відійшов від цих стереотипів і витворив химеру з набором несумісних рис. Мамай мріє про сім’ю, але він гультяй, від щоденної праці, яка б допомогла утримувати дружину і дітей, тікає. Він мріє «в себе вдома» будувати, а свого дому не має й осідати не збирається. Він — бабій і в той же час — монах...Якщо цей міф створювався для українців на той випадок, коли Москва змушена буде надати суверенітет УРСР, то чому саме химера має бути взірцем поведінки і дум нашого народу?
Ідеологічний зміст картини «Козак Мамай» має два шари: перший — закодований в предметах на картині та в порядку їх розташування. Другий шар — тексти на картинах. Дещо прояснює ідеологічний зміст і соціальна група, серед якої була поширена картина: [4]
«...найпоширенішими були картини на полотні, які висіли у багатьох міщанських і козацьких світлицях. Доносять вони образ відважного запорозького лицаря, захисника покривджених, який став невмирущою пам’яттю народу про славні часи Запорозької Січі».
Соціальний запит на картину заперечує тезу про її народність. Не допомагає твердженню про народність картини і велике число її примірників. Бо, наприклад, число портретів Леніна і пам’ятників йому явно перевершує число картин «Козак Мамай». Було складено й чимало віршів та пісень про «вождя світового пролетаріата» . Але чомусь жодний дослідник не запевняє нас, що то все було народною творчістю. А от про народність Мамая його апологети говорять безапеляційно. Чи не тому, що культ Мамая до нині фінансує державний бюджет?
Народ у ХYIII столітті перебував в кріпацтві. А картина «Козак Мамай» зустрічається в оселях вільних людей — козаків, а також міщан, які, мабуть, походять з козаків.
Про козака, як захисника покривджених, не варто говорити, щоб не провокувати заперечень. У козацтва була інша місія, а саме — служива. Служили козаки і російському цареві. І повставали проти нього. А в Полтавській битві більшість їх воювали на боці російського царя.
Авторка цитати в своїй статті наводить текст із п’яти куплетів, що містяться на картині кінця XYIII століття[5]. Ворогами козака в тексті є жиди і ляхи. Бив він татар і турок. А от москалі серед ворогів чомусь не згадані. Хоч до того часу цар московський скоїв геноцид козаків, цариця московська зліквідувала Запорозьку Січ. Та й покріпачення значної частини козаків сталося під владою Москви. Чому ж козак не має люті на москалів? Натомість, він має намір податися на Русь, де «одпоминають попи мою душу». Чи тільки одновірством з москалями можна пояснити русофільство козака? Чи, може, тексти на картинах, як і роман Ільченка, несуть політично орієнтований, зокрема, москвофільський код?
Традиційними атрибутами українського козака є кінь і шабля. Символом духу і призначення запорозького козацтва є козак на коні з шаблею в руці. А от на картині кінь, шабля і спис розташовані на задньому плані. Для коня таке розташування припустиме, якщо козак б’ється стоячи. А от зброя позаду козака викликає питання, бо так вона символізує безпечність героя.
На картинах другої половини XYIII століття безпечність героя можна пояснити тим, що з ліквідацією Запорозької Січі і Гетьманщини козак перестав бути воїном, і тепер віддається журбі за славетними часами. Але реальна ситуація, в тому числі й експансія Москви на Правобережжя, збурювала повстанські рухи. І до зліквідування Запорозької Січі козаки не мали часу на спочинок. То куди ж поділись вороги? Може, вони згинули? Чи, може, герой втік з поля бою? А, може, його вигнали з Січі чи з повстанського загону за якісь провини? Чим пояснити безпечність і розслабленість під час війни дужого, вгодованого, цілого і досить молодого чоловіка?
Головними атрибутами героя, на відміну від традиційного запорожця, стали кобза, штоф і чарка. Кобзу Мамай тримає в руках, а штоф і чарка розташовані так, що Мамай в будь-яку мить легко дістає їх. А от пістоль, мабуть, не актуальний, бо він не тільки лежить зліва від героя, а й повернутий проти нього. Актуальними є перші три з названих предмети. Вони й символізують світогляд і зміст існування героя[6]:
«Козак – душа правдивая, сорочки не має, // Коли не п’є то воші б’є, а все не гуляє».
Констатуємо писемне свідчення, що трапляється на картинах: бодай, для частини Мамаїв ворогами стали не завойовники, не гнобителі, а воші. Та і всі життєві турботи звелися до двох справ: або пиячити, або воші бити. З цього робимо припущення: Козак Мамай — то є або деградований запорожець, або пройдисвіт, що маскується під запорожця.
Якщо так, то стає зрозумілим призначення зброї у типа, який б’ється тільки з вошами. Дивлячись на вгодоване тіло героя, напрошується думка про те, що зброя слугувала для добування їжі, одягу й оковитої. Може, він чумаків грабує, може, корчмарів експропріює[7]:
«Відкіль я та як звали — нічичирк не взнаєш! // Кому ж траплялось хоч раз у степу бувати, // Той може і прізвище моє угадати».
Конспірація розбійника, що не дивно, якщо прийняти версію про походження героя з роду князів Глинських. Далі[8]:
«А якого роду я, то всяк про те знає, // Хто по світу ходить —блукає та долі шукає».
Ходити — блукати в пошуку долі на коні і зі зброєю — то є ремесло розбійника. Хтось може його любити, хтось може його оспівувати, але не треба дурити наївних, що він, буцімто, був захисником скривджених.
Ільченко в публіцистичних вставках свого роману вивів миролюбну розмазню з нездійсненими, як для неприкаяного героя, мріями. На картинах Мамай не мріє «риштувати, мурувати, будувати». Він не переймається проблемами захисту краю і віри. На його обличчі немає співчуття знедоленим. Від пограбував жертву, втік в степ від можливого переслідування, і там віддається мріям про щасливу долю. Для розбійника щастя полягає в безкарності його професії.
- Мамаїзм І — Корекція ідеологічного курсу
- Мамаїзм ІІ — Герой міфу
- Мамаїзм ІІІ — Ідеологія картини
- Мамаїзм ІV — Нова корекція курсу
- Мамаїзм V — Предтеча
- Мамаїзм VІ — Секта Сонячного стрільця
Джерела[ред.]
- ↑ Світлана Орел. Свого не цураймося.//Дзеркало тижня. . — Київ, 2005, 49 (577), 17. — 23 грудня.{ref-ru}}
- ↑ [1] (рос.)
- ↑ Я. Р. Дашкевич. Східні джерела іконографії «Козака Мамая». // Шлях перемоги. — Київ, Львів, Мюнхен, 1992, 7 листопада
- ↑ Олеся Держко. Козацькому роду нема переводу, або ж Історія козака Мамая. // Україна, 1990, № 38
- ↑ Там же
- ↑ Козак Мамай. Художній календар на 1992 рік. — Київ: «Мистецтво». 1991. — С. «лютий»
- ↑ Там же
- ↑ Там же
 | Ця робота є суцільним текстом, будь ласка за можливістю з'єднайте її з Індексом. |