Мамаїзм V

Мамаїзм V

Предтеча

Особлива мова піде про Григорія Сковороду. В дослідженні науковців інституту соціології він не потрапив в десятку Великих. А от Шустер возвеличив його до рівня Тараса Шевченка, Івана Франка та Лесі Українки. Наскільки це правомірно?

Простежимо, що говорили і говорять біографи Сковороди^[1]:

«В. І. Ленін спрямував радянських учених на всебічне дослідження і популяризацію творчої спадщини Г. С. Сковороди. «Коли прийде час ставити пам’ятник Сковороді,  — говорив він В. Д. Бонч-Бруєвичу,  — то Ви повинні виступити і з’ясувати народові, хто був Сковорода, яке значення він має для російського і українського народів»».

Отже, до Леніна українці нічого не знали про значення Сковороди. А от Рада Народних Комісарів РРФСР на чолі з Леніним знала і «затвердила список «пам’ятників видатних діячів соціалізму, революції та ін.». Першим у цьому списку серед філософів і вчених...значився Григорій Сковорода»^[2].

Дивна історія. Літо 1918 року. Російська імперія розвалена. Бракує коштів для держави і продуктів харчування для населення. По всій Росії гуляють контра і епідемії. Звідусюди насуваються імперіалісти. А в цей час керівник Росії переймається пам’ятником українцеві. Що, він не мав важливішої справи? Чи, може, то і була стратегічна справа?

Коли в Москві ухвалювали рішення про спорудження пам’ятника Сковороді, Україна була під окупацією військ союзників. В Києві гетьман Скоропадський творив державу. Виникала реальна загроза остаточного відриву України від Росії, а відтак і остаточного розвалу імперії. Агенти Скоропадського наводили контакти з Денікіним, тож виникала загроза і червоному режимові в Росії. В такій ситуації збожеволіти можна.

Мабуть, у Леніна не було жодного інструменту впливу на Україну. І він хапається за соломинку — пам’ятник Сковороді, щоб повернути на свій бік симпатії освічених малоросів. І деякі повернули. Потім їхні імена увійдуть до списку розстріляного відродження. Але то буде через два десятиріччя...

Через 90 років після ініціативи Леніна, навесні 2008 в Україні поки що спокій. Олігархічні структури, використовуючи напівзруйновану владу, гризуться за вцілілі рештки державного майна та за землю. Президент стукає в двері НАТО, шукаючи захисту від Росії. Прем’єр-міністр відкриває українську територію для російського монополіста «Газпром» і готується споруджувати міст з Росії на острів Тузла, — туди, куди москалів уряд не пустив 2003 року. Москва, користаючись безпорадністю влади в Києві, заявляє, що Україна — навіть не держава — і погрожує воєнною силою. А в цей тривожний час на екрані телевізора щасливі Савік Шустер і його партнерка. Урочисто лунають імена «Великих українців». В першу десятку увійшов Григорій Сковорода.

То, може, справді Сковорода має велич, яку ми не розгледіли, але перед якою схилилися навіть Ленін і Шустер? Можливо, їх полонив класовий світогляд філософа^[3]:

«Він виступив як виразник ідей гуманізму та селянського просвітительства, різко засуджуючи хижацькі інтереси панівних класів феодально-кріпосницького ладу: їх злочинність і аморальність, жорстокість і зажерливість, паразитизм і пихатість. Водночас його вчення є виразом протесту проти ранніх буржуазних відносин, споживацьких приватних інтересів та влади матеріальних речей над людиною».

Думається, що й така оцінка творчості Сковороди гріла безбожницькі душі народних комісарів^[4]:

«... крок за кроком викриваючи суперечність (а то й безглуздість) біблійних тверджень, Сковорода висміював служителів культу, церкву, іронізував над біблією».

Далеко не всі дослідники погоджуються з такою оцінкою, але ж російський уряд приймав рішення влітку 1918 року, коли, як кажуть, на безриб’ї і рак був рибою.

Маємо інші погляди на творчість Сковороди, зокрема^[5]:

«Серед загальної атмосфери кволого духу української нації XVIII століття яскравим зблиском стало життя будителя нації, філософа і поета Григорія Савича Сковороди».

Якби ж московські наркоми знали, що Григорій Сковорода — ще й український націоналіст, тобто, будитель нації, то ми не мали б клопоту з розгадуванням таємниці їхніх і Шустера симпатій до нашого філософа. А втім, щоб виконувати високу місію будителя, треба мати ще й відповідні якості спілкування. З українцями, мається на увазі.

Автор щойно наведеної цитати знаходить у Сковороди «простий і образний стрій думок, доступність вчення»^[6].

Інші філологи про «доступність» вчення Сковороди мають таку думку^[7]:

«... стиль Сковороди зовсім не простий. Складність його випливала насамперед з того, що між окремими реченнями у Сковороди нерідко ослаблені або затемнені логічні зв’язки... Дуже ускладнює стиль Сковороди перенасичення творів біблійними фразеологізмами, часто поданими уривками, у вигляді натяків, до кінця зрозумілих лише глибоким знавцям «Біблії»»

А ось висновок іншого радянського дослідника^[8]:

«Шевченко писав: «А Бернс усе ж поет народний і великий. І наш Сковорода був би таким, якби на нього не мала впливу латинь». Справді, більшість філософських трактатів, листів, поезій Сковороди написані латиною».

Очевидно, що латинь і ускладнений стиль викладу думок не давав змоги філософу стати доступним народові. Його творчість знали освічені люди, але на тлі неписьменної покріпаченої маси вони траплялись не часто.

Біографи Сковороди розповідають про конфлікти, що виникали між ним і керівниками навчальних закладів, в яких він викладав. За їхнім твердженням, причиною були ідеологічні розбіжності. На цьому наголошує й біограф Ковалінський^[9]. Однак, думається, що не останню роль в непорозумінні зіграв снобізм філософа, що вплинув і на його стиль повчань. Може, це викликало й не розуміння його учнями, за що, до речі, поплатилися діти^[10]:

«Першу байку Г. С. Сковорода написав віршем 1760 року в Харкові. Причиною написання байки, як твердить сам автор, було те, що «багато хто з учнів, нітрохи для цього не народжені, навчалися». Сказана...гірка правда мала свою дію — єпископ Іосаф Миткевич більш як 40 «недорослів» звільнив під непосильного для них труда».

Про філософію нашого героя та сама авторка пише, що Сковорода посідає почесне місце в історії прогресивної української і світової культури. Наголошую: почесне місце не у всій, а лише в прогресивній культурі. Якщо згадати, що в комуністичній шкалі оцінок прогресивною культурою була пролетарська, тоді стає зрозумілим один з мотивів радянського культу Сковороди. Тепер поговоримо про соціальний мотив любові Леніна (і Шустера) до Сковороди. Друг і біограф філософа Ковалінський свідчить^[11]:

«За різних обставин мешкав він у багатьох …власного ж житла він не мав ніде, сприймаючи себе як прибульця на землі в усьому розумінні цього слова».

І ще одне свідчення того самого автора ^[12]

«Дух його віддаляв його від всяких прив’язаностей і, роблячи його прибульцем, мандрівником, творив у ньому серце громадянина всесвітнього…».

Для комуністичних вождів не важливим було соціальне походження кумира для освічених малоросів. Міг бути й прибулець з неба, аби тільки його погляди відповідали завданням революції. І все ж, для вождя світового пролетаріату не могло бути вищого філософа, ніж Карл Маркс. Навіть автор «Діалектики природи» був лише соратником автора «Капіталу». Чому ж Сковорода посів перше місце в ленінському списку видатних філософів? І чому, в супереч науковому дослідженню, він опинився в першій десятці списку Шустера?

Соціальний мотив прихильності Леніна і Шустера до Сковороди, схоже на те, прихований не стільки в соціальному статусі філософа, скільки в ідеях космополітизму та аскетизму для українців.

Космополітизм є світоглядним знаряддям глобалізації, яка, своєю чергою вимагає повалення національних аристократій і заміни їх компрадорською елітою (в разі Шустера — заміна героїки й жертовності цінностями кар’єрного успіху). А аскетизм освячує хронічну бідність населення, а тому для панівного класу в суспільстві, що побудоване на визиску, має економічний інтерес. Окрім економічного зиску для політичної еліти, аскетизм, як і бідність населення, є ефективним способом гальмування інтелектуального розвитку поневолених.

Цитований вище автор чомусь знехтував свідченнями Ковалінського і говорить інше про філософа^[13]:

«Одержимий ідеєю духовного відродження української нації, мудрець виношує у своїй ментальності образ справжнього громадянина своєї держави».

Про чию «свою державу» можна було говорити після поразки гетьмана Мазепи? І в якому творі Сковороди йдеться про «відродження української нації?». Якби Сковорода був націоналістом, то не тільки Ленін не згадав би його, а й Шустер «забув» би так, як він «забув» Миколу Міхновського та теоретиків націоналізму.

Велич українця вимірюється його впливом на свідомість або на долю народу. Шевченко, Франко і Українка розбудили українців. Вони розкріпачували їхні душі. Вони прилучились до відродження національної свідомості, і тим зумовили пасіонарність кращих синів і дочок нації протягом ХХ століття. В цьому їхня велич.

Сковорода не будив і не розкріпачував душі. Моралізаторством, повчаннями, що відірвані від бездержавної і кріпацької реальності, цього не зробити. Він не вчив українців бути вільними від іноземного гніту. Він вчив їх тікати від соціальної реальності.

Теза, що зустрічається й до нині, про втечу Сковороди до природи, не є коректною. Людина також є видом природи. Її природний обов’язок — продовжувати рід. Сковорода не мав сім’ї, і не бажав її створювати. Він тікав від природного обов’язку. По суті, він шукав не свободу. Він прагнув спокою збентеженій душі. Психологічний стан Сковороди описується поняттям ескапізм — прагненням особистості втекти від дійсності у світ ілюзій,

Ілюзіями Сковороди в самітності, безпритульності й безрідності були навіяні самим собі гармонія, веселість і месіанство. Можливо, що він справді вірив в ілюзії, можливо, що він був щасливий. Але ескапізм не може бути взірцем повноцінного життя. Втеча від реальності не була і не може бути національною ідеєю. Відлюдництво, втеча від природного обов’язку не може ні пробудити, ні сконсолідувати націю. Ескапізм соціально і національно безплідний в своїй основі.

У Григорія Сковороди і Козака Мамая в інтерпретації Ільченка є спільні риси: Мандрівний філософ; Безпритульний; Тікає від суспільства і від природного обов’язку (не має сім’ї і не прагне її створити); Апологет аскетизму; Безтурботний; Веселий. Чи випадкова спільність?

Думається, що ні, адже Ільченко, створюючи міф, мав би шукати прототип. На прототипа краще, ніж Сковорода, знайти важко. Тим паче, що реальний мандрівний філософ возведений Леніним в ранг видатних філософів.

• Мамаїзм

• Мамаїзм І  — Корекція ідеологічного курсу

• Мамаїзм ІІ  — Герой міфу

• Мамаїзм ІІІ  — Ідеологія картини

• Мамаїзм ІV  — Нова корекція курсу

• Мамаїзм V  — Предтеча

• Мамаїзм VІ  — Секта Сонячного стрільця

Джерела

1. Надія Батюк. Поетичне втілення мудрості народної. // Григорій Сковорода. Байки харківські. — Харків: «Прапор», 1972.  — стор.19
2. Там же
3. В. Шинкарук, І. Іваньо. Григорій Сковорода. [1]
4. [2]
5. [3]
6. Там же
7. Історія української літератури. — Київ: «Наукова думка», 1967. — Т. 2, С. 117
8. Василь Яременко. На позвах із сучасністю. // Григорій Сковорода. Сад пісень.  — Київ: «Веселка», 1968. — С. 18
9. [4]
10. Надія Батюк. Поетичне втілення мудрості народної. // Григорій Сковорода. Байки харківські. — Харків: «Прапор»,1972. — стор.13
11. [5]
12. Там же.
13. [6]