Словарь української мови (1924)/коса
| ◀ корячок | Словарь української мови К коса |
косак ▶ |
|
Коса́, си́, ж. 1) Коса. От поберуть коси, та й пійдуть ніби-то косить. ЗОЮР. I. 287. Части косы: самая полоса называется полотно́, обухъ ея — прут, носокъ — пи́сок, часть около пи́ску — ко́лос, конецъ острія — жало́, пятка — п'я́тка, въ которой находится пупе́ць, входящій въ я́мку косовища; пятку придерживаетъ на косовищѣ желѣзное кольцо — пе́рстінь, а сверхъ того еще желѣзная за́ківка и деревянный па́склин (клинъ). Шух. I. 169. 2) Коса, сплетенные волосы. Тихо, тихо Дунай воду несе, а ще тихше дівка косу чеше. Нп. 3) Только мн. ч. и въ нѣкоторыхъ мѣстностяхъ: Ко́си. Волосы вообще. О. 1862. VIII. 49. Який він чудний: борода чорна, коси русяві. Радом. 4) Луковая плетеница, вѣнокъ, въ который вплетены луковицы. Вас. 204. 5) Селезенка. Коса свиняча, що коло печінки, довгенька. Ном. № 310. 6) = Косарь 2. Вх. Уг. 246. 7) мн. = Косарь 4. Вх. Лем. 427. 8) Коса́ Богома́терина. Раст. Hypericum numifusum. Черк. у. Ум. Кі́ска, кі́сонька, кі́сочка, ко́ска, ко́сонька. По три копи дівочка, по чотирі кісочка. Маркев. 68. Що суботи ізмивала і в кісоньку заплітала. Ув. Коси́ще. В тих багатих паннів такі здоровецькі косища, неначе в кожної куделя на голові. Левиц. Кож. 22.