Ви́никнути. См. Виника́ти.
Вини́ти, ню́, ни́ш, гл. Винить. Її і не винять. МВ. (О. 1862. I. 104). Учителю, чи ще ти не смирився і Господа винитимеш устами. К. Іов. 90.
Вини́тися, ню́ся, ни́шся, гл. Виниться.
Ви́нишпорити, рю, риш, гл. 1) Переискать, перешарить по всѣмъ закоулкамъ. Тут же тобі така дітвора, шо все винишпорить. Харьк. у. Слов. Д. Эварн. 2) Разыскать, выискать, найти.
Ви́нищити. См. Винищувати.
Вини́щувати, щую, єш, сов. в. ви́нищити, щу, щиш, гл. Уничтожать, уничтожить (все). Не винищили з його серця того рідного, дорогого. Г. Барв. 490.
Вині́вка, ки, ж. Винная бочка. Вх. Лем. 398.
Виніже́ночка, ки, ж. Нѣженка. Встрѣчено только у МВовчка: Сестричка менша, виніженочка. МВ. III. 61.
I. Ви́нний, а, е. 1) Виновный, виноватый. За єдного винного сто невинних гине. Ном. № 7465. Я цьому не винна. Не винна доля, винна воля. Ном. 2) Долженъ, должный. Так як я вам винний. Ном. № 4053. Вона мені винна карбованця.
II. Ви́нний, а, е. 1) Винный. Камінне серце, а винний смак — чому то так? Ном. стр. 294, № 162. 2) Виноградный. Ой сіяла винні квіти із приполу. Мет. 139.
Ви́нник, ка, м. Винокуръ. Ви, броварники, ви, винники.... Ходіте з нами на долину Черкень погуляти. Лукаш. 37. Ум. Ви́нничок.
Винникі́вна, ни, ж. Дочь винокура.
Винникува́ти, ку́ю, єш, гл. Быть винокуромъ.
Ви́нницький, а, е. Винокуренный.
Ви́нниця, ці, ж. 1) Винокурня. Міждо винниці і між броварниці пробіга. Мет. 414. 2) Виноградникъ. Угор. 3) Мн. Ви́нниці, ць. = Порічки. Шух. I. 109. Ум. Ви́нничка.
Винниче́нко, ка, м. Сынъ винокура.
Ви́нничка, ки, ж. 1) Ум. отъ ви́нниця. Винничка — всьому половинничка, млиночок — усьому віночок. Ном. № 14017. 2) Жена винокура.
Ви́нничок, чка, м. Ум. отъ ви́нник.
Винню́ха, хи, ж. Родъ виннокислыхъ яблокъ. Вх. Зн. 7.
Ви́нняти, йму, меш, гл. = Виняти. Ххе!… виннявши з рота люльку і сплюнувши, мовив Кирило. Мир. Пов. II. 44.
Вино́, на́, с. 1) Вино. На Вкраїні добре жити, мед і вино пити. Ном. № 700. Ніхто не наливає нового вина в старі бурдюки. Єв. Мр. II. 22. 2) Виноградъ. Зелене вино к горі ся вило, к горі ся вило, синє розцвіло. Гол. IV. 547. Зелене вино високо звило, ще й похилило. ХС. VII. 425. 3) Пиковая масть. КС. 1887. VI. 463. Часто во мн. ч. ви́на. Ум. Винце́. Без дірочки, без денця, повна чарочка винця. Ном. стр. 292, № 67.
Винова́т, винова́тий, а, е. 1) Виновный, виноватый. Ні сном, ні духом не виноват. Ном. № 4055. Нехай на себе жалкує виноватий. Ном. № 7067. 2) Должный, должникъ.
Винова́те, того, с. Долгъ. Сей чоловік косе мені не за гроші, а за винувате, — позичав весною. Волч. у.
Винова́тель, ля, м. Обвинитель. Жено, де ж ті винувателі твої? Єв. І. VIII. 10.
Винова́тець, тця, м. 1) Виновникъ. Мнж. 74. Я не крав деревні, а ось я швидко виноватця знайду. Канев. у. Уміє він пізнати виноватця. К. Іов. 24. 2) Должникъ. Оце по виноватцях ходив, щоб повіддавали, хто скільки позичав, так нема — не молотили. Черниг. г.
Винова́тий. См. Виноват.
Винова́тити, чу, тиш, гл. = Винува́ти. Винуватили його архиреї. Єв. Мр. XIV. 3. Ми не виноваті, — тих виноватьте. Грин. III. 447.
Винова́тниця, ці, ж. 1) Виновница. Жадної іскорки жалю ні у кого не було до безщасної виноватниці. О. 1862. II. 57. 2) Должница.
Винова́цтво, ва, с. Виновность. Поверну́ти в винова́цтво. Обвинить. Нехай же хто лихих моїх осудить, напасників поверне в виновацтво. К. Іов. 57.
Вино́вий, а, е. Пиковый.
Винови́й, а́, е́. 1) Винный. Виновий льох. 2) Виноградный. Чуб. VI. 71.
Виногра́д, ду, м. 1) Виноградъ. По садочку хожу, виноград сажу. Нп. Сад-виногра́д. Виноградникъ. Ой у саді, саді-винограді, стояв кінь вороний у наряді. Мет. 98. Ум. Виногра́дочок. Ти мій таточку, мій виноградочку. Мил. 183.
Виногра́довий, а, е. Виноградный.
Виногра́дочок, чку, м. Ум. отъ виногра́д.
Винозо́р, ра, м. Эпитетъ сокола. Дальнозоркій? Пошлімо, громадо, сокола-винозора! найпридатніщий це птах: має він яснії очі і бистрії крила. Драг. 170.
