Вори́на, ни, ж. Жердь, употребляемая для огорожи. Ми взяли ворину таку, як у руку завтовшки, та довгу та рівну. Пирят. у. З усього села ні хатини, ні ворини не зосталося, геть усе до щенту вигоріло. Канев. у.
Во́ріг, рога, м. = Ворог. Поглянь, Марусю, на поріг, то йде дружбонько, воріг твій. Нп.
Ворі́женько, ка, м. Ум. отъ во́рог.
Во́рін, рона, м. Воронъ. Мир. ХРВ. 70. Ум. Воріне́ць. Ой по дівчині отець-мати плаче, а по козаку чорний ворінець кряче. Лис. VI. № 32.
Ворі́ння, ня, с. Жерди для огорожи. Шух. I. 76. См. Вір'я.
Ворі́тенька, ньок, ворі́течка, чок, мн. Ум. отъ воро́та.
Ворі́тка, ток, мн. Ум. отъ ворота.
Ворі́тний, а, е. Воротный. Ворі́тний могори́ч. Обрядовое угощеніе, даваемое мѣстнымъ парнямъ за пропускъ въ ворота невѣсты поѣзда жениха. Мил. 122.
Ворі́тниця, ці, ж. 1) Доска въ воротной створѣ. См. Ворота. Дойшли вони до воріт, Остап осадив сало (що ніс) на ворітницю. О. 1862. I. 35. Иногда во мн. ч.: ворота. Втворіть ворітниці! АД. I. 41. 2) Глуха́ ворі́тниця. Столбъ, къ которому привязаны ворота. Мнж. 135.
Ворі́тонька, ньок, мн. Ум. отъ ворота.
Ворі́ття, тя, с. Мѣсто у воротъ. Перві свати по за воріттю, другі свати з кіньми під сіньми. Нп.
Воріття́, тя́, с. Возвратъ, возвращеніе. Є каяття, та нема воріття. Ном. № 2240. См. Вороття.
Ворітця́, тець, мн. 1) Ум. отъ ворота. 2) Калитка. Зачиняй ворітечка й ворітця, а не пускай Василечка молодця. Рк. Макс.
Ворі́х, ха, м. = Оріх. Желех.
Ворі́шина, ни, ж. 1) Раст. Geranium sanguineum. Вх. Пч. I. 10. 2) = Орішина. Желех.
Ворі́шинка, ки, ж. Раст. Latus corniculatus. Вх. Пч. I. 11.
Ворка, ки, ж. Ворчанье. Випивай, щоб на ворку не оставалось. Ном. № 11555. Ну бо допивай, а то буде чоловіча ворка гнаться. Г. Барв. 39.
Воркі́н, куна́, м. = Воркотун. У запічку да й воркін ворчить. Грин. III. 99.
Воркі́т, кота́, м. Мурлыка. Ой кіт воркіт да на віконечко скік. Макс. (1849). 103.
Воркітня́, ні́, ж. Мурлыканіе.
Во́ркнути, ну, неш, гл. Мурлыкнуть. А ти, сірий, воркни. Мил. 39.
Ворко́та, ти, ж. Мурлыканіе. Ой на кота воркота, на дитину дрімота. Макс. (1849). 102.
Воркота́ння, ня, с. 1) Мурлыканье. 2) Ворчанье. А з свекорком брання — тільки воркотання. Грин. III. 82.
Воркота́ти, чу́, ти́ш, гл. Мурлыкать. Ой кіт буде воркотати. Макс. (1849). 58.
Воркотли́вий, а, е. Ворчливый. Третій клопіт — милий воркотливий. Грин. III. 304.
Воркотня́, ні́, ж. = Воркітня. Воркотня, та не що-дня. Ном. № 2736.
Воркоту́н, на́, м. Ворчунъ.
Воркоту́ха, хи, ж. Ворчунья. Годі тобі, стара воркотухо! Стор. II. 216. Жила Аматина там нянька.... скупа і зла і воркотуха. Котл. Ен. IV. 42.
Ворко́тя, ті, об. Ворчунъ, ворчунья.
Воркува́ти, ку́ю, єш, гл. Ворковать. Чого, серце, як голубка, день і ніч воркує? Шевч. 43. Воркувала горлиця у садку. Гліб. 49.
Ворку́н, на́, м. = Воркотун. А на печі воркун ворчить. О. 1861. XI. Св. 51. Ум. Воркуно́к, воркуно́чок. Ой воркуне та воркуночку, не бий мене та в головочку. Г. Барв. 40.
Воробе́нь, бня́, м. = Воробець. О. 1862. X. 34.
Воробе́ць, бця́, м. 1) = Горобець. Орел не пристає з воробцями. Ном. № 1033. 2) — тростяни́й. Пт. болотный воробей, Emberiza schoeniclus. Вх. Пч. II. 10.
Вороби́ця, ці, ж. Самка воробья. Желех.
Воробня́, ні́, ж. соб. Воробьи. Желех.
Воробчи́ха, хи, ж. = Воробиця. Желех.
Воро́бок, бка, м. = Горобець. Галиц.
Вороб'я́, б'я́ти, с. 1) = Гороб'я. 2) Маленькій ребенокъ (шутливо-ласкательное). Ум. Вороб'я́тко. А старая єго мати на кріселку сидить, маленькоє вороб'ятко на руках держить. Гол. I. 116.
Вороб'я́чка, ки, ж. Воробьиный пометъ. Вх. Зн. 8. Желех.
Во́рог, га, м. Врагъ. В щасті не без
