Гуме́нія, нії, ж. Игуменья. Зміев. у.
Гуме́нний, ного, м. По образ. прил. Прикащикъ при гумнѣ, надзирающій за работами тамъ; сторожъ при гумнѣ, гуменщикъ. Рудч. Ск. I. 87. Kolb. I. 68.
Гуме́нник, ка, м. = Гуменний. Борз. у.
Гуме́нце, ця, с. 1) Ум. отъ гумно. Чуб. III. 251. 2) Тонзура у католическаго духовенства. 3) — попо́ве. Раст. Taraxacum officinale Wigger. ЗЮЗО. I. 138.
Гумни́ще, ща, с. Мѣсто, на которомъ прежде было гумно, гумнище.
Гумно́, на́, с. Гумно. Гн. II. 60. Грин. III. 19. Густо пшениці на новині, да високі стоги на гумні. Мет. 165. Ум. Гуме́нце.
Гумо́ннява, ви, ж. Говоръ, шумъ. Оттам десь гумоннява, аж сюди чуть. Лебед. у.
Гу́мор, ру, м. Юморъ. Левиц. (Пр. 1868, 474).
Гумористи́чний, а, е. Юмористическій. Швидко почулася і українська мова, навіть між поляками, в гумористичних оповіданнях. Левиц. I. 463.
Гуна́, ни́, ж. = Луна 2. Харьк.
Гуна́ти, на́ю, єш, гл. = Лунати. Харьк.
Гуно́дза, зи, ж. Шишка. Черном.
Гу́нственний, а, е. Бранное: шельмовскій, собачій. Гунственна душа. Рк. Марковича.
Гу́нство, ва, с. Бранное: шельмовство, собачество. Рк. Марковича.
Гуну́ти, ну́, не́ш, гл. 1) Дунуть, загудѣть, зашумѣть, крикнуть. Як гуне, — такий вітер! Зміев. у. Він разом як гуне! 2) Кинуть, броситься. Гуне́м огулом на врага. Мкр. Г. 31. Собаки так і гунули, та вп'ять назад. О. 1861. V. 72.
Гунцво́л, ла, м. Бранное: собачій сынъ, шельма. (См. Гунство). Кажу вам: сідайте гунцволи! Рудч. Ск. II. 204.
Гунцво́т, та, м. 1) = Гунцвол. Утік гунцвот. Ном. № 1173. 2) мн. = Муцик 2. Вх. Лем. 436.
Гуньба́, би́, ж. Раст. Melilotus coerulea Lam. ЗЮЗО. I. 128. См. Буркун.
Гу́нька, ки, ж. 1) = Гуня. Гол. Од. 44, 75. На тім молодці сірая гунька. Гол. II. 59. 2) Гнусящая, говорящая въ носъ женщина. Черк. у.
Гу́ня, ні, ж. Верхняя суконная одежда, сермяга. Гол. Од. 44, 45, 75.
Гуня́вий, а, е = Гугнявий.
Гуня́ти, ня́ю, єш, гл. = Гугнявіти.
Гуп! меж. для выраженія глухого звука отъ паденія и удара, глухого топота. Як стане молотити, то все ціпом гуп, гуп! Рудч. Ск. I. 56. Гуп його кулаком у спину!
Гу́палка, ки, ж. Игрушка: родъ дудки изъ бузины съ вынутою сердцевиною для стрѣльбы (то же, что и пукалка). Васильк. у.
Гу́пало, ла, м. 1) = Гукало. Вх. Пч. II 8. I. 16. 2) — мале́. Пт. Ardea minuta. Вх. Пч. II. 8.
Гу́пати, паю, єш, гл. 1) Топать. 2) Ударять, производя глухой звукъ.
Гу́пнути, ну, неш, гл. Однокр. в. отъ гупати. 1) Топнуть. 2) Ударить съ глухимъ звукомъ. Так і гупнув його кулаком по спині. Як гупне у двері, так вони й розлетілись. Чуб. II. 22.
Гупоті́ти, почу́, ти́ш, гл. То же, что и гупати, но о дѣйствіи учащенномъ. Чи до нас хлопці гупотять? Драг. 34.
Гупо́тнява, ва, с. 1) Топотъ. Чую: гупотнява по дорозі, — думав, що коні біжать. Новомоск. 2) Стукотня (глухими ударами).
Гур-гур, меж. звукоподражаніе грохоту. Гур-гур-гур! щось страшно загуркотіло, (їдучи) по під вікнами й стихло. Левиц. Пов. 317. А тут грім помаленьку: гур-гур-гур. О. 1862. V. 80. У М. Вовчка о разсыпавшихся бусахъ. Як ірвоне з себе коралі дорогі — геть одкинула, — тільки вони гур-гур, роскотилися. МВ. II. 160.
Гу́ра, ри, ж. Масса, гурьба. Печені разної три гури. Котл. Ен. V. 14. Купа й гура і три оберемки. Ном. № 7684.
Гурака́, нар. Поднявъ руки вверхъ (ловить, напр. мячъ, брошенный вертикально вверхъ). Гурака хватає гилку. Радом. у.
Гура́льник, ка, м. Работникъ на винокурнѣ. Левч. 135.
Гура́льня, ні, ж. = Ґуральня. Ном. № 11659.
Гу́рба, би, ж. = Юрба. Вх. Зн. 12.
Гурготі́ти, гочу́, ти́ш, гл. = Гуркотіти. Гурготить, стукотить, штирі коні біжить. (Колесо). Чуб. I. 310.
Гургу́ц, меж. для выраженія звука отъ паденія. Як перескакував уже, гургуц! — каже. Ном. № 13663.
Гурда́, ди́, ж. 1) = Вурда. 1. Сим. 77. 2) = Вурда 2. Вх. Зн. 8.
Гу́ркало, ла, с. 1) = Гуркотій. Вх. Зн. 12. 2) Домовой. Вх. Зн. 12. Желех. 2) Дѣтская игрушка: родъ погремушки на ниткѣ. Мнж. 178. 4) Маленькій водопадъ. Желех.
