Сторінка:Грінченко. Словарь української мови (1924). Том 1.djvu/471

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

Допрік, ку, м. Упрекъ, укоръ. Якими допріками палкими, якими гіркими його дорікала. МВ. II. 144.

Допріка́ти, ка́ю, єш, гл. Упрекать.

Допрі́ти. См. Допрівати.

Допрова́джувати, джую, єш, сов. в. допрова́дити, джу, диш, гл. Доводить, довести. К. ЧР. 380.

Допро́шуватися, шуюся, єшся, сов. в. допроси́тися, шу́ся, сишся, гл. Допрашиваться, допроситься. І не допрошуйся до мене в хату, бо не допросишся.

Допряда́ти, да́ю, єш, сов. в. допря́сти, ряду́, де́ш, гл. Допрядывать, допрясть. Ось допряду мички, та й будемо вечеряти. Харьк. у.

Допта́ти, пчу́, чеш, гл. = Топтати. Грин. III. 518. Взулася в черевички та й по хаті допче. Чуб. V. 156. Ми півроку допчемо, нім осьмак найдемо. Гол. I. 128.

Допуска́ти, ка́ю, єш, сов. в. допусти́ти, щу́, стиш, гл. Допускать, допустить. Боже, як прийде час умерти, не допускай довго лежати — кажи прийти смерти. Ном. № 8304. Тільки допусти його до коша, а сам не рад будеш. Ном. № 4840.

Допуска́тися, ка́юся, єшся, гл. Допускаться.

До́пуст, ту, м. Попущеніе, допущеніе. Перш було, як ідуть некрути, а просто їх жид їде: взяли роспрягли коней і віз перевернули й пропало. От який допуст був. Каменец. у.

Допусти́ти. См. Допускати.

До-пуття́, нар. Какъ слѣдуетъ.

Допха́тися, ха́юся, єшся, гл. Дойти съ съ трудомъ, дотащиться. Сяк-так до слобідки хоч з горем допхався. Сніп. 162.

Доп'ясти́, ся. См. Допинати, ся.

Дора́, ри́, ж. = Паска. Шух. I. 106, 251.

Дора́дець, дця, м. Совѣтникъ.

Дора́джувати, джую, єш, сов. в. дора́дити, джу, диш, гл. Совѣтовать, посовѣтовать. Дорадила вража вдова, як жінку забити, — тепер порадь, вража вдово, где єї подіти. Чуб. V. 630.

Дора́дниця, ці, ж. Совѣтница. Мати моя, дорадниця в хаті, дорадила, як жінку карати, тепер дорадь, де її сховати. Чуб.

До́раз, дора́зу, нар. Сразу. Той і стихнув доразу. МВ. I. 133. А мати як ся дознала, дораз на гору біжала. Гол. II. 712.

Доразі́сінько, нар. Вдругъ. Гадка прояснилася мені доразісінько.

Дорахува́тися, ху́юся, єшся, гл. Досчитаться.

Дорва́ти, ся. См. Доривати, ся.

Дорегота́тися, гочу́ся, чешся, гл. Дохохотаться.

Дорека́ння, ня, с. и пр. = Доріка́ння и пр. Занедбали паненята дорекання мого брата. К. Досв. 48.

Доре́чі, нар. Кстати.

Дорива́ння, ня, с. Дорываніе. Богодух. у.

Дорива́ти, ва́ю, єш, сов. в. дорва́ти, ву́, веш, гл. Дорывать, дорвать. Дорву відра (вишень) та й ітиму в хату. Богодух. у.

Дорива́тися, ва́юся, єшся, сов. в. дорва́тися, ву́ся, вешся, гл. Дорываться, дорваться.

Дори́патися. См. Дорипуватися.

Дори́пуватися, пуюся, єшся, сов. в. дори́патися, паюся, єшся, гл. Отворять и затворять дверь до тѣхъ поръ пока… Дорипався, що зовсім вихолодив хату. Харьк. у.

Дорі́бок, ро́бку, м. Заработокъ, прибытокъ. Щоб ти дорібку не мав. Чуб. III. 89.

Дорі́д, ро́ду, м. Урожай.

Дорі́дливий, а, е = Дорідний. Сльози такі дорідливі, як дощ перед грядом. Св. Л. 98.

Дорі́дний, а, е. 1) Урожайный. Хвалить Бога, тепер дорідний год на всячину. Васильк. у. 2) Рослый, крупный. Дорідне жито. Канев. у. 3) Прирожденный, врожденный. Дорідна відьма, а єсть відьми роблені, — мати дочці так поробе, шо вона й відьмою стане. Александрійск. у. Слов. Д. Эварн.

Дорі́женька, дорі́жечка, ки, ж. Ум. отъ доро́га.

Дорі́жка, ки, ж. 1) Ум. отъ доро́га. 2) Родъ узорной рѣзьбы, которой украшается ярмо. Чумак у дорозі, гуляючи, вирізує (на ярмі) складаним ножем то доріжки, то кривульки, то зубчики. Чуб. VII. 406. Также у гончаровъ — узоръ при раскраскѣ мисокъ: трехцвѣтная полоска. Вас. 184.

Дорі́жний, я, є. Дорожный.

Дорі́зати, ся. См. Дорізувати, ся.

Дорі́зування, ня, с. Дорѣзываніе.

Дорі́зувати, зую, єш, сов. в. дорі́зати, рі́жу, жеш, гл. Дорѣзывать, дорѣзать. Сніп.