ший або менший кусник поля. МУЕ. III. 48.
Загнузда́ти. См. Загнуздувати.
Загну́здувати, дую, єш, сов. в. загнузда́ти, да́ю, єш, гл. Зауздывать, зауздать. Кінську голову на дорозі найди, та й ту загнуздуй. Ном. № 10236. Вона сіла на його, загнуздала його. Рудч. Ск. I. 53.
Загну́ти, ся. См. Загина́ти, ся.
Загнуща́тися, ща́юся, єшся, гл. Пренебречь. Чи батьками отті німці загнущались, що чуприни вражі діти одцурались. Мог. 49.
Заго́ва́, нар. Заранѣе, заблаговременно. Вх. Зн. 18. Желех.
За́говіни, він, ж. мн. Заговѣнье, канунъ поста.
Загові́р, во́ру, м. = Замова.
Загові́ти. См. Загівляти.
Заговори́ти, ся. См. Заговорювати, ся.
Загово́рювати, рюю, єш, сов. в. заговори́ти, рю́, риш, гл. Єв. Мр. XVI. 17. Заговорять всі вороги, що ся любим ми убогі. Чуб. V. 97. Настане суд, заговорять і Дніпро, і гори. Шевч. 212. 2) = Замовляти.
Загово́рюватися, рююся, єшся, сов. в. заговори́тися, рю́ся, ришся, гл. = Замовлятися. Запікайся кров, заговоруйся кров, замовляю тебе. Чуб.
Загоготіти, гочу́, ти́ш, гл. Загудѣть глухо. Загоготів якийсь підземний глас. Греб. 373. В печі загоготіло. Св. Л. 121.
Заго́джувати, джую, єш, сов. в. загоди́ти, джу́, ди́ш, гл. Задабривать, задобрить, располагать, расположить въ свою пользу. Загоджує судців. НВолын. у. Старшина побив мене та загодив справника — півсотні карбованців одвіз. Канев. у. Щоб і ту загодить, і мене не розгнівить. НВолын. у. См. Загаждати.
За́годі, нар. Заранѣе, заблаговременно. Гляди ж, приходь загоді. Черном.
Загодо́вувати, вую, єш, сов. в. загодува́ти, ду́ю, єш, гл. 1) Начинать въ первый разъ что-либо ѣсть. Як що уперве (того року) починають їсти (курча, яблуко, огірок), то перегинають за голову руку і загодовують отак: „нова новина, щоб не болів ні живіт, ні голова“ (і тоді їдять). Грин. I. 253. 2) Начинать откармливать.
За́годя, нар. = Загоді.
Заго́їти, ся. См. Загоювати, ся.
Загойда́ти, да́ю, єш, гл. Закачать, заколыхать.
Загойда́тися, да́юся, єшся, гл. Закачаться. Золоті сережки загойдались. Левиц. Пов. 180.
Загокли́вий, а, е. Заикающійся.
Заго́куватися, куюся, куєшся, гл. Заикаться. Угор.
Заголи́ти, ся. См. Заголювати, ся.
Заголо́вний, а, е. Заглавный.
За́голо́вок, вку, м. 1) Съ удареніемъ на первомъ слогѣ: подушка. Угор. За́головки мурянча́ні. Муравьиныя яйца. Вх. Уг. 253. 2) съ удар. на третьемъ слогѣ: заглавіе. О. 1862. I. 77. Ум. За́голо́вочок.
Заголоси́ти, шу́, сиш, гл. Громко заплакать съ причитаніями. Єв. Мр. IX. 24. Прийшла його мила, китайку одкрила, китайку одкрила та й заголосила. Мет. 104.
Заголубі́ти, бі́ю, єш, гл. Сдѣлаться, стать голубымъ. Зажовтіє, заголубіє і зачервоніє квітами. Стор. М. Пр. 1.
Заго́лювати, люю, єш, сов. в. заголи́ти, лю́, лиш, гл. 1) Обнажать, обнажить. 2) Забривать, забрить. …сина в салдати позаторік заголили. Шевч. 479.
Заго́люватися, лююся, єшся, сов. в. заголи́тися, лю́ся, лишся, гл. Обнажаться, обнажиться снизу, поднять платье вверхъ.
Загомоні́ти, ню́, ни́ш, гл. Заговорить. Ой цюкнув раз перший — вона зашуміла, ой цюкнув раз другий, та й загомоніла. Чуб. V. 710. А ні поспитати, а ні загомоніти до неї. МВ. II. 98. Иногда употребляется въ смыслѣ: прикрикнуть, строго и съ укоромъ заговорить съ кѣмъ. Батько аж загомонів тогді на його: „Та чи довго ти гави тут ловитимеш?“ Г. Барв. 387. Въ прилож. къ толпѣ, значитъ: загалдѣть. То тихо було, а то як загомоніла вся громада, — такого крику!
Заго́нистий, а, е. 1) Требовательный. Він чоловік не загонистий, зайвого не просить, а тільки своє бере. 2) Вспыльчивый. Там такий загонистий, що не можна й слова сказати, так і схопиться на ноги. 3) Увлекающійся.
Заго́нити, ню, ниш, гл. = Заганяти.
Загоню́чка, ки, ж. Родъ игры въ сви́нку (см.), при которой играющій долженъ загнать свинку до извѣстной черты. Ив. 13.
Загорба́тіти, тію, єш, гл. Сдѣлаться горбатымъ. На сій роботі не забагатієш, а загорбатієш. Ном. № 10371.
Загорди́тися, джу́ся, ди́шся, гл. Загордиться. Опат. 9.
