Злуча́ти, ча́ю, єш, сов. в. злучи́ти, чу́, чиш, гл. Соединять, соединить. Левиц. (Правда, 1868, 497). Лежить мертвий, що-м його любила, не злучили нас, то злучить могила. Чуб. V. 117. Що Бог злучив, чоловік нехай не розлучає. Єв. Мр. X. 9.
Злуча́тися, ча́юся, єшся, сов. в. злучи́тися, чу́ся, чишся, гл. Соединяться, соединиться. Горить що небудь тільки через те, що кислорід з їм случається. Дещо, 80.
Злуче́ння, ня, с. Соединеніе. Злучення України з Москвою. Левиц. (Правда, 1868, 448).
Злучи́ти, ся. См. Злучати, ся.
Злу́щити. См. Злущувати.
Злу́щувати, щую, єш, сов. в. злу́щити, щу, щиш, гл. Сдирать, содрать, счистить.
Злю́бини, бин, ж. мн. Названіе обряда сватовства въ нѣкоторыхъ мѣстностяхъ (напр. въ Кобринскомъ у.) Чуб. IV. 658. См. Дівошлюби.
Злюби́ти, блю́, биш, гл. 1) Полюбить. Його козаки злюбили. ЗОЮР. I. 216. Бодай тебе мій миленький инша не злюбила. Мет. 64. Голубонька вбив, голубку злюбив. Лавр. 81. 2) Він злюби́в, вона́ злюби́ла. Ему, ей понравилось. Дали Христу ім'я Петро, — Божа Мати не злюбила. Гол. IV. 549. Не злюбив собі місця. Ном. № 10248.
Злюби́тися, блю́ся, бишся, гл. 1) Полюбить (взаимно). Злюбилася дівчинонька з другим козаком. Чуб. V. 204. 2) Понравиться. А більш за те їй не злюбився, що, бачиш, в Трої народився. Котл. Ен. II. 10.
Злюдні́ти, ні́ю, єш, гл. Обезлюдѣть. Він житиме на хуторі, поки є люде на степу, а як злюдніє, то він утече. Міус. окр.
Злю́ка, ки, об. Злой человѣкъ. К. Іов. 50. Гліб. 116. Чи він добрий, чи він злюка, ой що вам до того. Макс. (1834), 79. Ум. злю́чка.
Злю́лятися, ляюся, єшся, гл. Напиться пьянымъ. На радощах так злюлявся, аж очі заплющив. Подольск. г.
Злю́патися, паюся, єшся, гл. Разсвирѣпѣть, сильно разсердиться. Драг. 100.
Злю́чий, злю́щий, а, е. Ув. отъ злий 1. Очень злой. Злючих собак держала. Хата, 99. Дізнає злющий злої муки. К. Псал. 8.
Злю́чка, ки, об. Ум. отъ злю́ка.
Злю́щий. См. Злючий.
Зля́ганий, а, е. Слегшійся. Як зляганий сніг, то вітер не вдере. НВолын. у.
Зляга́ння, ня, с. Совокупленіе, сношенія половыя. Харьк. у.
Зляга́ти, га́ю, єш, сов. в. злягти́, жу, жеш, гл. 1) Склоняться, склониться на что либо, опереться на что либо. Зліг на лісу, постояв. О. 1861. VIII. 20. (Пані) сунула з горниці, злягаючи на руки двох хороше зодягнених дівок. Мир. ХРВ. 104. 2) Разрѣшаться, разрѣшиться отъ бремени. Уже Дарина злягла. Жінка злягла. КС. 1893. VII. 74. Одному чоловікові злягла вночі жінка. Федьк.
Зляга́тися, га́юся, єшся, сов. в. злягти́ся, зля́жуся, жешся, гл. Совокупляться, вступать, вступить въ связь любовную. А та, чи зляглась, чи не зляглась з ужакою, — вже й завагоніла. ЗОЮР. II. 33. Ходив чоловік у чумацьтво, а жінка тим часом із салдатом зляглась. Мнж. 95. Злігся свекор з невісткою. НВолын. у.
Злягчи́, зля́жу, жеш, гл. = Злягти. Желех.
Зляка́ти, ка́ю, єш, гл. Испугать. Не вір, то звір, хоч не вкусе, то зляка. Ном. № 4309. Запитала вона зляканим голосом. Мир. ХРВ. 17.
Зляка́тися, ка́юся, єшся, гл. Испугаться. Жінка, злякавшись, упала перед ним. Єв. Мр. V. 33. Еней, пожар такий уздрівши, злякався, побілів як сніг. Котл. Ен. II. 30. Злякався хлопчик, аж поблід. Гліб. 56.
Злякну́ти(ся), кну́(ся), не́ш(ся), гл. = Злякатися. Вона злякнулася його. Павлогр. у. Ти, Ляше, злякнеш і з коня впадеш, сам присиплешся землею. Мет. 400.
Зля́ку, нар. Съ испугу. Не втямиш зляку, де б сховався.
Зля́пати, паю, єш, гл. Сдѣлать неаккуратно, неумѣло. Іх (великі млини) німці будувать уміють, а вже не зляпає наш брат. Греб. 384.
Зля́патися, паюся, єшся, гл. Забрызгаться грязью. Вх. Лем. 420.
Злячи́, жу, жеш, гл. = Злягти. Желех.
Зля́шити, шу, шиш, гл. Ополячить.
Зляші́ти, ші́ю, єш, гл. Ополячиться. Була вона звичайна Прісьма… за літ скільки запаніла, зляшіла і стала зватися… Фрузиною. Св. Л. 65.
Зма́га, ги, ж. Споръ, препирательство. НВолын. у. Іди, сину, пріч од мене: через
