Злосло́вити, влю, виш, гл. Злословить. І хто твоє ім'я злословить. К. Псал. 155.
Зло́сник, ка, м. Недругъ, недоброжелатель. Бо вже мої всі злосники взяли мене на язики. Мл. л. сб. 260.
Злосопроти́вний, а, е. Враждебный; о вѣтрѣ, волнѣ: противный. Злосопротивна… хвиля вставає, судна козацькі-молодецькі на три части розбиває. АД. I. 177.
Злости́тися, щу́ся, сти́шся, гл. = Злостувати. Він на мене злостився. НВолын. у.
Злостува́ти, ту́ю, єш, гл. Злиться, сердиться. Злостує та й злостує жінка моя цілісінький ранок. Канев. у. Ще дужче злостує. НВолын. у.
Злот, та, м. Монета въ 15 коп.
Злота́рник, ка, м. Золотыхъ дѣлъ мастеръ. Виламала гіллячку з самого вершечку, понесла її до злотарників: „ой, злотарники, мої братіки, іскуйте мені золотого перстника“. Чуб. III. 404.
Зло́течко, ка, с. Ум. отъ зло́то.
Зло́тий, ого, м. = Злот. Сто злотих не гроші, а мужик не брат. Ном. № 1278. А той чоловік дав йому злотого грошей. Рудч. Ск. II. 154.
Злоти́стий, а, е. Золотой. Моя квітка злотиста. Грин. III. 507.
Злоти́ти, чу, тиш, гл. Золотить. Грин. III. 48. Ширинку шила, золотом злотила. Гол. IV. 535.
Злоткі́вець, вця, м. = Злот. Здурили ж ми попа: дали йому два злотківці, а він думав, що червінці. Чуб. IV. 278.
Зло́тник, ка, м. 1) = Злотарник. КС. 1882. IV. 93. А злотнику-голубоньку, зроби мені золотий килих. Чуб. III. 471. 2) Свѣтлякъ, Ивановъ червячокъ.
Зло́то, та, с. 1) Золото. Привезе мені віночок з чистого злота. Чуб. V. 207. А в чім теє дитя? — У сріблі та в злоті. Чуб. III. 39. 2) Ласкательное названіе любимаго человѣка. Ой вийду я за ворота, — нема мого злота, тільки стоїть той нескреба, що мені не треба. Мет. 38. Ум. Злі́тце, зло́течко. Грин. III. 13. Зробив ворітця із щирого злітця. Чуб. III. 295.
Злотогла́в, ву, м. Парча, глазетъ, матерія, тканая или шитая серебромъ или золотомъ. Пани та князі в жупанах-златоглавах. Чуб. V. 847.
Злотогла́вий, а, е. Парчевой, глазетный.
Злотокри́лий, а, е. Съ золотыми или золотистыми крыльями. Бжілка злотокрила. Федьк. I. 25.
Злототка́ний, а, е. Тканый золотомъ. А ті кирви злототкані всю світлицю укривають. Федьк. I. 125.
Злочести́вий, а, е. Злочестивый. К. ЦН. 276.
Злочи́н, ну, м. = Злочинство. Желех.
Злочи́нець, нця, м. Злодѣй, преступникъ. Мир. ХРВ. 55. Мкр. Г. 5. Злочинцеві всі дні сповняє туга. К. Іов. 33.
Злочи́нний, а, е. Злодѣйскій, преступный.
Злочи́нство, ва, с. Злодѣяніе, злодѣйство, преступленіе.
Злува́ти, злу́ю, єш, гл. Быть злымъ, сердиться. На кого ж ти, мій миленький, злуєш, що мою білу постіль гайнуєш? Чуб. V. 553.
Злу́знути, зну, неш, гл. Исчезнуть.
Злу́знутися, нуся, нешся, гл. Слущиться. Удряпнув — дак оце присохло та трохи злузнулось.
Злу́ка, ки, ж. Соединеніе.
Злука́вити, влю, виш, гл. Слукавить, схитрить. Тобі єдиному згрішив я, перед тобою я злукавив. К. Псал. 120.
Злука́віти, вію, єш, гл. Сдѣлаться лукавымъ, хитрымъ. Запаніє, злукавіє, то все одно що і вмерла. Св. Л. 63.
Злука́внувати, ную, єш, гл. = Злукавити. Не можна було йому злукавнувати. Кв. I. 72.
Злу́ктечко, ка, с. Ум. отъ злу́кто.
Злу́кто, та, с. = Жлукто. На паличку спіткнулася, на злуктечко впала. Мет. 14.
Злупа́ти, па́ю, єш, гл. 1) Грабить. Церков злупали, Христа взяли. Чуб. III. 349. 2) Сковырять, сколоть, снять слой. Сяде на спід крохмаль, а він його злупа, наллє води та змиє. Лебед. у.
Злупи́ти, плю́, пиш, гл. Содрать, слупить, ободрать. Тільки в тебе худобоньки, що сива кобила: тую злупив, жупан купив. Чуб. III. 161. Та він би з рідного батька злупив. Ном. № 4828.
Злупи́тися, плю́ся, пишся, гл. Содраться, слущиться. Я ж думала, що нагаєчка шуточка, як ударе, то злупиться шкурочка. Чуб. V. 598.
Злу́пок, пка, м. 1) Отрубокъ дерева, изъ котораго выдѣлывается курительная трубка. Вас. 148. 2) У гребенщиковъ: пористая масса подъ периферіей рога. Вас. 163.
Злу́скати, каю, єш, гл. Слущить, сгрызть (о сѣмячкахъ, орѣхахъ).
