Ко́стур, ра, м. Клюка, посохъ. — Діду Сидоре, собак боюся! — А з костуром, бабко, а з костуром, любко, а з костуром, Пархомівно, сивая голубко. Ном. № 12813. Ум. Костуре́ць. Я собак боюся. — Ой з костурцем, бабко. Грин. III. 659. Ув. Костуря́ка. (Старець) розбігся, опершися на костуряку. Ном. № 13663.
Косту́ра, ри, ж. Ножъ для убиванія животныхъ. Вх. Уг. 246. Ум. Косту́рка.
Косту́ронька, ки, ж. Посошекъ. Дайте мені костуроньки опіратися. Мил. 149.
Костуря́ка, ки, ж. Ув. отъ ко́стур.
Костьо́л, лу, м. = Костел. Бачте, у Вільшаній у костьолі… у титаря. Шевч. 140.
Костьо́льний, а, е = Костельний. К. Досв. 125.
Костю́к, ка́, м. Рогъ (въ загадкѣ). Два костюки, два лопухи, чотирі ходори, дев'ятий Матвій. (Загадка о коровѣ). Ном. стр. 293.
Костю́льки, льок, ж. мн. Назв. растеній. Bromus secalinus L. и B. arvensis L. ЗЮЗО. I. 114.
Костя́к, ка́, м. = Кістяк.
Костяни́й и косцяни́й, а́, е́ = Кістяний. На́ тобі костяного зуба, а мені дай залізного. Рудч. Ск. Баба-Яга — косцяна нога. Ном. № 241.
Костяни́ця, ці, ж. = Камениця 2. ЗЮЗО. I. 134.
Косу́хна, ни, ж. = Кісонька. Живи ти, мой татухна, без мене, без моєї русої косухни. Чуб. IV. 280.
Кось-кось! меж. Зовъ лошади: кось, кось, кось! Ном.
Ко́ська, ки, ж. дѣтск. = Ко́ся.
Ко́ськання, ня, с. Призываніе лошадей крикомъ: ко́сь-ко́сь! Коськання ночліжне парубоче. К. Дз. 214.
Ко́ськати, каю, єш, гл. Призывать лошадь крикомъ: ко́сь-ко́сь!
Косю́рки, мн. Раст. Linaria genistaefloria L. ЗЮЗО. 126.
Ко́ся, сі, ж., дѣтск. Лошадка. Ти до неї: косю-косю! а вона і голову дере. Ном. № 2470.
Кося́к, ка́, м. 1) Острый уголъ, клинъ. 2) Бревно, которое укрѣпляется между двумя столбами (или діагонально одно, или два такимъ образомъ, что вмѣстѣ со столбами составляютъ букву М) и служитъ для укрѣпленія послѣднихъ. Кіев. и Подольск. г. 3) Кусокъ сѣти; изъ шести косяків сшивается бредень. Браун. 39. 4) Канатъ для якоря на днѣпровской лодкѣ. Мнж. 179. 5) Небольшой табунъ лошадей. Було в його трохи коров і волів та по полю пасся косяк чималенький. Сніп. 156.
Косяка́, нар. Наискось, діагонально. То взад, то вбік, то косяка.
Косяти́нець, нця, м. Родъ растенія. Черниг.
Кота́! меж. Крикъ на кота: прочь! А кота! бо тя наздопчу. Ном. № 497.
Кота́ра, ри, ж. Юрта, шалашъ. І вибрав за царя раба свого Давида, з котари його взяв од батьковських овечок. К. Псал. 183.
Кота́рь, ря́, м. = Кіт? Колыбельная пѣсня: Ой ну люлі, котарю, та вимети кошару, а ти, котко рудю, та вимети грубу, а ти, котку волохатий, та й обмети коло хати. Мил. 43.
Коте́л, тла́, м. 1) Котелъ. 2) Литавры. Приїхали (в Січ), вдарили в котли, зібрались козаки. ЗОЮР. I. 168. Ум. Котело́к.
Коте́лка, ки, ж. Окалина мѣди, получаемая при выдѣлкѣ мѣдныхъ котловъ. Вас. 182.
Котело́к, лка́, м. 1) Ум. отъ коте́л. Докопавсь до грошей да й витяг як сили мога котелок хороший. ЗОЮР. II. 88. 2) мн. Раст. Trapa natans L. ЗЮЗО. I. 139.
Котеня́, ня́ти, с. = Кошеня.
Коте́ць, тця́, м. 1) Камышевая загородь въ видѣ почти сомкнутаго круга, стоящая въ водѣ для ловли рыбы. Браун. 15. Пішли на озеро, — там наші кітці стояли, на рибу поставили. Новомоск. у. 2) Родъ пасхальной игры, состоящей въ катаніи яицъ. КС. 1891. V. 207. См. Котючка.
Ко́ти, тів, мн. = Котець. Браун. 15.
Коти́га, ги, ж. Телѣга, на которой возятъ необходимые для пастуховъ овецъ припасы. Левч. Мали вони ще при отарах і котигу… возили харчі, воду і дрова. Стор. II. 182.
Котигоро́шок, шка, м. Сказочный богатырь, мать котораго забеременѣла отъ съѣденной горошинки. Мнж. 30.
Ко́тик, ка, м. 1) Ум. отъ кіт. Був собі котик та півник та спряглися жить. Рудч. Ск. I. 27. 2) Родъ женской шубки. Зап'яті одинаковими хустками, в одинакових котиках, критих ясно-зеленою матерією, вони були ніби однолітки. Левиц. Пов. 21. 3) Щетка (на ногахъ лошади); задній коготь (у собаки). Желех. Вх. Пч. I. 14. 4) Кусокъ дерна, употребляющійся
