Сторінка:Грінченко. Словарь української мови (1924). Том 2.djvu/386

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

вать подзатыльниковъ. Ном. № 3855. 2) = Крижівниця. Полт. г.

По́тиль нар. = Поти. Потиль не перестану, покиль не достану. Чуб. V. 225.

Потиля́ка, ки, ж. Ув. отъ потилиця. Мнж. 124. Грин. I. 219.

Потиня́тися, ня́юся, єшся, гл. Побродить, послоняться, пошататься.

Потира́ти, ра́ю, єш, сов. в. поте́рти, тру́, тре́ш, гл. 1) Тереть, потирать, потереть. Ученики його їли колосся, потерши в руках. Єв. Л. VI. 1. Чи не висять рушнички нам потерти ручки? Мет. 190. Не лучче б нам з ляхами… мирно пробувати, аніж пійти лугів потирати, своїм тілом комарів годувати. АД. II. 9. Потира́ти ру́ки об ко́го. Помыкать кѣмъ. Досталося ледачому руки потирати. Чуб. V. 557. Варили воду з нас ледачі дуки і потирали об козацтво руки. К. Бай. 55. 2) Разбить. Буком узяв, потер горці до жука. Гн. I. 53.

Поти́рач, ча, м. Помыкающій кѣмъ. Довелося хазяїну мною руки потирати. Ой потирай, потирачу, коли тобі довелося, а я буду коритися, коли мені горе нялося. Нп. (Г. Барв. 275).

Поти́рити, рю, риш, гл. 1) Потащить. Чуб. II. 541. 2) Швырнуть, бросить. Подають йому. Куди! озьме та так до порога й потире. Драг. 63.

Поти́ритися, рюся, ришся, гл. = Попровадитися. Так і потирився в калюжу, — наче далеко обійти. Харьк. Уже потирились до шинку. Харьк.

Поти́рка, ки, ж. = Потерча? Чуб. I. 21.

Потиска́ти, ка́ю, єш, сов. в. поти́снути, ну, неш, гл. Сжимать, сжать, давить, придавить. Потискає бондарівну за білії пальці. Гол. I. 65. Бере камінь лев у лапи… як потисне, — камінь тріснув. Рудан. I. 76. Потиснув мов Хому Ярема, що й очі вискочили пріч. Котл. Ен. V. 49. Моро́з поти́с. Сильный морозъ. Драг. 276. Мороз… як потиснув. Гн. II. 12. 2) Швырять, швырнуть, бросить. Так і потис мені межи очі. Черк. у. 3) Отправиться, пойти. Шапку в кулак і потис за ворота. Св. Л. 317.

Поти́снутися, нуся, нешся, гл. Потѣсниться.

Потитарюва́ти, рюю, єш, гл. Побыть церковнымъ старостой.

Потихи, нар. = Потиху. Вх. Лем. 454.

Поти́ху, нар. Потихоньку. Мати з сином ходить, потиху говорить. Чуб. III. 153. Ум. Потихе́ньку, потихе́сеньку, потиху́сеньку. Грин. III. 439. Чуб. V. 1134.

Поти́хшати, шаю, єш, гл. Сдѣлаться тише, смирнѣе.

По́тич, нар. Внизъ головою. Який він мені родич? Хиба що летів через тин потич. Посл. Ліз потич додомочку. Гол. II. 463.

Потичити, чу, чиш, гл. Обгородить тичками. Вх. Зн. 69.

Поті́к, то́ку, м. Потокъ, ручей. Каменец. у. Ум. Поті́чок. Дійшов до потічка, став переходити, підкачав штани. Драг. 191.

Потіка́ти, ка́ю, єш, гл. Течь. Аж слинка в роті потікає. Ном. № 5023.

По́тіль, нар. = Потиль. Потіль бить, покіль та щучина кожа облізе. Рудч. Ск. II. 53.

По́тім, нар. 1) Потомъ. Як би той розум поперед, що потім назаді знайдеться. Ном. № 5406. 2) Тѣмъ болѣе, подавно. Алв. 38. Я горілки не п'ю, а чарівної і потім. Котл. МЧ. 453. У Одесі нема землі, а у Чорноморії і потім нема. Черк. у. 3) Впрочемъ. Семен казав, що він наче у Безлюдовій, а потім — хто його зна. Харьк. у.

Потіпа́ка, ки, ж. 1) = Потіпаха 1. Оці ще мені потіпаки! і де їх нечиста мати носила. Харьк. у. 2) Обѣдъ, состоящій изъ одного только борща. Борз. у.

Потіпа́ти, па́ю, єш, гл. Потрепать. На́ тобі круг прядіва: щоб ти його пом'яла, потіпала. Рудч. Ск. II. 44. Потіпати за бороду. ХС. IV. 23.

Потіпа́ха, хи, ж. 1) Бродяга. 2) Потаскуха. Се чеснії, не потіпахи, були тендітні при людях. Котл. Ен. III. 49.

Потіпа́ч, ча́, м. Трепальщикъ. Ой ти, ткачу-потіпачу, не махай руками. Чуб. III. 162.

По́тісний, а, е. Тѣсноватый.

По́тісно, нар. Тѣсновато.

Поті́ха, хи, ж. Радость, утѣха. Мкр. Н. 9. Ох, Боже ти мій єдиний, ти — моя потіха! Потіш мене нещасную, вибав з сього лиха. Чуб. V. 480. Вітцеві мати з тебе потіху. Kolb. I. 102. Ум. Поті́шка. ЕЗ. V. 125. Поті́шечка. Чуб. V. 1088. Грин. III. 467.

Поті́чок, чка, м. Ум. отъ потік.

Потіша́ти, ша́ю, єш, сов. в. поті́шити, шу, шиш, гл. Радовать, обрадовать, утѣшать, утѣшить. Кого Бог засмутить, того і потішить. Ном. № 46. Нехай Ірод марно погибає, наш Бог предвічний всіх нас потішає. Чуб. III. 328. Подобно сь ти,