потугою своєю. К. Дз. 166. 2) Военная сила, войско. Та підтягай, малий джуро, та попруги стуга, бо буде ж нам, малий джуро, велика потуга. Мет. 401. А я (Богд. Хмельн.) ляхів не боюся і гадки не маю, за собою великую потугу я знаю, іще й орду татарськую веду за собою. Гол. I. 4. 2) Поту́гу чу́ти. Предчувствовать бѣду (отъ какой либо силы). Не лай мене, — каже кінь, — як мені не вбиваться (в землю), коли я потугу чую. — Яку ж ти потугу чуєш? — пита хлопець. — А таку: як насипле мати тобі борщу, то ти не їж та за вікно вилий, бо як попоїси, то більш тобі не жить. Грин. I. 150. Ум. Поту́гонька. Десь на свою головоньку потугоньку чую. Рудч. Чп. 185.
Потугі́шати, шаю, єш, гл. Сдѣлаться туже.
Поту́гонька, ки, ж. Ум. отъ потуга.
Поту́гувати, гую, єш, гл. Мучиться въ родахъ. Роди були тяжко трудні: потугувала наша Мотря два дні и дві ночі. Мир. ХРВ. 22.
Потужа́віти, вію, єш, гл. Сдѣлаться тверже (напр. о кочняхъ капусты, о землѣ высыхающей послѣ дождя).
Потужи́ти, жу́, жиш, гл. 1) Поплакать, поголосить. 2) Стянуть, натянуть туго, туже. Вх. Уг. 262. Ніжки йому зав'язали, ручки потужили, ой так Штолу молодого заболіли жили. ЕЗ. V. 34.
Поту́жний, а, е. Могучій, мощный, сильный. Поскидав потужних з престолів. Єв. Л. I. 52. Потужна вода йшла. Кролев. у. Учора раб, сьогодні царь потужний. К. ЦН. 293.
Поту́жник, ка, м. Союзникъ, помощникъ, доставляющій помощь своею силою К. Кр. 21. К. ПС. 13. Редшіде й Кантеміре… ви зорями ясними засияли, Ісламові потужниками стали. К. МБ. 152.
Поту́жно, нар. Сильно, мощно, могущественно. Одна струна дзвенить потужно в мене, мов те перо орлине против бурі. К. Бай. 11. Як потужно, як безмірно можно любити. Г. Барв. 496.
Потума́нити, ню, ниш, гл. Одурачить (многихъ).
Потумані́ти, ні́ю, єш, гл. 1) Покрыться туманомъ, затуманиться. 2) Одурѣть. З ляхами потуманіли й ми. К. ПС. 28.
Поту́пати, паю, єш, гл. 1) Пойти, пойти стуча ногами. Потупали діти. МВ. (О. 1862. I. 91). 2) — що. Оставить слѣды на чемъ, ходя. Ступенці на пісочку знати: русалочки потупали. Г. Барв. 351.
Потупи́ти, плю́, ниш, гл. Иступить (во множествѣ). Обидва ножі потупили, — тепер чим хоч, тим і криши. Черниг. у.
Потупоті́ти, чу́, чеш, гл. Затопать, побѣжавъ.
По́тур, ру, м. Поблажка, потворство. Потуру дітям не даю, навчаю. Г. Барв. 437. Потуру не давав Василеві, щоб ще гірш з того чого не вийшло. Г. Барв. 387.
Потура́ння, ня, с. Потворствованіе.
Потура́ти, ра́ю, єш, гл. 1) Потворствовать, поблажать, мирволить. Ей, не потурай дитині змалечку, бо на старість з його не буде людей. Канев. у. Не потурай, дівчинонько, моїй розмовонці. Мет. 83. 2) Обращать вниманіе. У петрівку не можна всіх пісень співати, а ми не потураємо на те, співаємо всіх. Уман. у.
Потурби́тися, блю́ся, би́шся, гл. = Потурбуватися. А я оженився, не довго нажився, тілько потурбився. Грин. III. 396.
Потурбува́ти, бу́ю, єш, гл. Побезпокоить. Дід потурбує свою старість. О. 1861. X. 56.
Потурбува́тися, бу́юся, єшся, гл. Побезпокоиться.
Потурготі́ти, гочу́, ти́ш, гл. Погремѣть, постучать.
Потури́ти, рю́, ри́ш, гл. = Потурлити. Ном. № 12822.
Поту́ркати, каю, єш, гл. 1) Поворковать. 2) Поговорить нѣкоторое время одно и то-же, не переставая.
Потуркота́ти, кочу́, чеш, гл. 1) и 2) = Потуркати. 3) Постучать; побарабанить.
Потуркоті́ти, кочу́, ти́ш, гл. = Потуркотати.
Потурли́ти, лю́, ли́ш, гл. Погнать. Мерщій потурлив барана на ярмарок. Грин. II. 276.
Потурля́ти, ля́ю, єш, гл. Растолкать, потолкать (многихъ); разогнать. Потурляв він їх. Павлогр. у.
Потурна́к, ка́, м. Ренегатъ (отуречившійся). Желех.
Потурна́цтво, ва, с. 1) Ренегатство, принятіе турецкой національности и ислама. 2) соб. Ренегаты (отуречившіеся). Обманював… сонне потурнацтво над Босфором. К. Дз. 75.
Потурна́чка, ки, ж. Ренегатка (отуречившаяся).
Потурну́тися, ну́ся, не́шся, гл. По-
