Перейти до вмісту

Сторінка:Грінченко. Словарь української мови (1924). Том 2.djvu/424

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

Призвича́юватися, ча́ююся, єшся, сов. в. призвича́їтися, ча́юся, їшся, гл. Привыкать, привыкнуть. До того, бач, треба призвичаїтись. Левиц. I. 108.

Призвича́яння, ня, с. Привычка, навыкъ. Чуб. I. 286.

При́звід, воду, м. Примѣръ, руководство. Вони б (діти) не шкодили, та ти призвід даєш. Лубен. у. Та майстер на лихі призводи. Полт. у.

Призві́сливий, призві́сний, а, е. Предвѣщающій. Павлогр. у. Сич — се призвісне. Волч. у.

Призвісти́ти. См. Призвіщати.

При́звістка, ки, ж. Предвѣстіе, предзнаменованіе. Павлогр. у.

Призві́шкувати, кую, єш, гл. — кого́. Давать кому прозваніе. Шух. I. 72.

Призвіща́ти, ща́ю, єш, сов. в. призвісти́ти, щу́, сти́ш, гл. Предвѣщать, предвѣстить. Павлогр. у.

Призво́дити, джу, диш, сов. в. призвести́, веду́, де́ш, гл. Устраивать, устроить такъ, что бы желаемое сдѣлалось, доводить, довесть кого понужденіями, подстрекательствами и пр. до того, чтобы онъ совершилъ извѣстное дѣяніе. Не сам же я жінку брав: батько мене неволив, а матір призвела, щоб нас парочка була. Чуб. V. 681. Він сам такого не зробив, — се його той призвів. Харьк. На добрий ум призводили, — ти не возлюбив. КС. 1883. II, 471.

Призволе́ння, ня, с. Позволеніе; соизволеніе.

Призво́лити, ся. См. Призволяти, ся.

Призволя́ти, ля́ю, єш, сов. в. призво́лити, лю, лиш, гл. Позволять, позволить; соизволять, соизволить. Молода призволила вінчати? К. Бай. 34.

Призволя́тися, ля́юся, єшся, сов. в. призво́литися, люся, лишся, гл. Ѣсть, кушать, покушать. Їжте бо, призволяйтесь до борщу.

Призволя́ще, щого, с. Воля, усмотрѣніе. Я вам на призволяще даю — як хочете, так і робіть. Зміев. у.

При́здрі́ння, ня, с. Подозрѣніе. Він у нас у приздрінні. Харьк. г.

Призелений, а, е. Зеленоватый. Вх. Зн. 55.

При́зеленкуватий, а, е. Зеленоватый. Желех.

Призе́мкуватий, а, е. 1) У самой земли растущій, низкій. 2) Приземистый (о человѣкѣ). Чоловік плечистий, приземкуватий. МВ. II. 182. 3) О человѣкѣ: не имѣющій возвышеннаго духа. Чим вони рівня приземкуватим людям? К. ХП. 130.

Призе́мний, а, е = Приземкуватий 1. Низенька приземна травиця. Мир. ХРВ. 50.

При́земок, мка, м. Малышъ, приземистый. Ще хлоп'ям був, приземком, а всі вже зілля знав. МВ. II. 8.

Призира́тися, ра́юся, єшся, сов. в. призрі́тися, рю́ся, ри́шся, гл. Присматриваться, присмотрѣться. Г. Барв. 435. А він дивиться — призирається. Федьк. Мати ся призріла на скриньку і на писмо.... познала. Гн. I. 123.

Призі́р, зо́ру, м. 1) Сглазъ. Маркев. 89. 2) Для призо́ру. Для виду. Там і масла того поклала в кашу — для призору. Міусск. окр.

Призірний, а, е. Причиненный сглазомъ. Чуб. I. 119.

Признава́тися, наю́ся, є́шся, сов. в. призна́тися, зна́юся, єшся, гл. 1) Признаваться; признаться; сознаваться, сознаться. А тепер я признатися мушу: люблю, люблю козаченька так, як свою душу. Чуб. V. 219. 2) — до чо́го. Признавать, признать что своимъ. Василь признався до того ножа. НВолын. у. 3) — до ко́го. Давать, дать себя узнать. Мир. Пов. II. 49. Ой як вийдеш на улицю, — до мене признайся. Чуб. V. 85.

Призна́ка, ки, ж. Знакъ, признакъ, примѣта. Мнж. 32. Будем ми тернове віття, верхи стинати і будем тобі, найменшому брату, пішій пішаниці, на признаку покидати, щоб знав з тяжкої неволі… куди утікати. АД. I. 108. І признаки навіть нема теперки, що був став. Каменец. у.

Признако́митися, млюся, мишся, гл. Познакомиться. Я таки вам радитиму з Меласею признакомитися, бо вона розумна дівчинка. МВ. III. 136.

Призна́тися. См. Признаватися.

Призна́тний, а, е. Выдающійся, замѣтный. Попова хата у селі признатна. Павлогр. у.

Признача́ти, ча́ю, єш, сов. в. призна́чити, чу, чиш, гл. 1) Замѣчать, замѣтить. Вони такі маленькі, що їх і не призначиш. Харьк. у. 2) Назначать, назначить. Ном. № 9033. П'ять овечат, що їй призначали. Г. Барв. 466-467. Половина літ минає, я щастя не маю, — так то мені Бог призначив. Чуб. V. 360.

Призна́чіння, ня, с. 1) Назначеніе.