Сколіни́читися, чуся, чишся, гл. Ослабѣть на ноги. Угор. Вх. Зн. 64.
Сколінкува́тіти, тію, єш, гл. = Сколіничитися. Вх. Зн. 64.
Сколо́ти. См. Сколювати.
Сколо́тина, ни, ж. Чаще во мн. ч. Пахтанье, жидкость, остающаяся послѣ сбивки масла. Полт. Херс. г.г. Шух. I. 109. VII. 438.
Сколо́тися, лю́ся, лешся, гл. Заколоться. Нехай твій батько сколеться. Ном. № 3759.
Сколоти́ти, чу́, тиш, гл. 1) Возмутить. Налетіли гуси з броду, склотили мені воду. Чуб. V. 90. 2) Взболтать. Котл. Ен. VI. 73. 3) Сбить (масло и пр.). 4) Встревожить, смутить. Побіг Сава попереду, а сколотив всю череду. Чуб. III. 376.
Сколоти́тися, чу́ся, тишся, гл. 1) Возмутиться, помутиться. 2) Взболтаться. 3) Сбиться (о маслѣ и пр.) 4) Встревожиться, смутиться. 5) Произойти, случиться неожиданно. І що се лихо таке сколотилось несподівано. МВ. II. 99.
Сколо́тчиний, а, е. Изъ плахтанья (сколотин) приготовленный. Сколотчиний куліш. Чуб. VII. 439.
Сколо́тяник, ка, м. Лепешка (корж) на пахтаньѣ (сколотинах). Лохв. у.
Сколо́шкати, каю, єш, гл. Вспугнуть.
Сколупа́ти, па́ю, єш, гл. Исковырять. КС. 1883. II. 389.
Ско́лювати, люю, єш, сов. в. сколо́ти, лю́, леш, гл. Уколоть, заколоть, проколоть. Сколює кожну житину шилом. Мнж. 145. Ой ходила молода дівчина по лісочку да сколола білую ніжку на трісочку. Чуб. V. 303. Тупу-тупу ногами, сколю тебе рогами. Рудч. Ск. I. 45. Котрий котрого да на стрілочку сколе. Чуб. V. 1079. Вони сами скололи того гайдамаку. ЗОЮР. I. 241.
Скома́ндувати, дую, єш, гл. Скомандовать. Я скомандую, щоб річка перейшла через вас. Рудч. Ск. II. 186.
Скомези́тися, жу́ся, зи́шся, гл. Закапризничать, заупрямиться. О. 1861. XI. Кух. 12. Чи він справді скомезився. Полт. г.
Скомпонува́ти, ну́ю, єш, гл. Составить, сочинить. Мене за сю не лайте мову, — не я її скомпонував. Котл. Ен. IV. 6. (Товариство) скомпонувало собі статут. К. ХП. 27.
Скомта́ти, та́ю, єш, гл. Зудѣть. Угор.
Скомши́ти, шу́, ши́ш, гл. Скомкать, измять.
Скомши́тися, шу́ся, ши́шся, гл. Сбиться въ комокъ. Як повстка борода скомшилась. Котл. Ен. III. 31.
Ско́мина, ни, ж. Оскомина. Угор.
Скона́ння, ня, с. Кончина.
Скона́ти, на́ю, єш, гл. Скончаться, умереть. Бодай тії не сконали, що нас розлучили. Чуб. V. 250. Гриць сконає, нім когут запіє. Гол. I. 202.
Скончи́ти, чу́, чи́ш, гл. = Скінчити. Розступися, синє море, в своїй широкості, — нехай же я життя скончу в твоїй глибокості. Чуб. V. 295.
Скончи́тися, чу́ся, чи́шся, гл. = Скінчитися. Постой, милий, не женися, ще я не скончилась. Чуб. V. 459.
Скоп, па, м. Кладеный баранъ. Вх. Пч. II. 6.
Скопа́, пи́, ж. Родъ морской птицы. (На морі) ізверху риба грає; шумить скопа; шубовсь… хватає — і вгору мчить якесь звено. Мкр. Г. 42.
Скопа́ти. См. Скопувати.
Скоперди́н, на́, м. Родъ игры.
Скопе́ць, пця́, м. 1) = Скоп. НВолын. у. 2) Дойникъ, родъ лоханки, кадочки. Шух. I. 251. 3) = Копець 1. Конотоп. у.
Скопи́лити, лю, лиш, гл. = Закопилити. Скопилити ніс, губу. Ніс скопилив мов ґринджоли. Г. Арт. (О. 1861. III. 107).
Скопи́литися, люся, лишся, гл. О дѣвушкѣ: родить дитя. Скопилилася дівка. Вх. Зн. 64.
Ско́пич, ча, м. ? Скопичу луста, погоничу луста, а малому дитяті скоринка. Нп.
Ско́пище, ща, с. Мѣсто, гдѣ стояли копны или стоги. (Залюб.).
Скопкови́й, а́, е́. ? Як дружко ж нести попові здумав перепієць, то Тарас сунув на його скопковий червінець. Мкр. Н. 37.
Скопоти́ти, чу́, ти́ш, гл. Взбить, поднять (пыль). Вірли крильма землю збили, порохами скопотили. Гол. I. 38.
Ско́пувати, пую, єш, сов. в. скопа́ти, па́ю, єш, гл. 1) Вскапывать, вскопать. Цілий тиждень скопували той город. (Залюб.). Дорожку скопала, руту посіяла. Чуб. V. 422. 2) Изрывать, изрыть. Цілу хату скопали, — шукали грошей, та нічого не знайшли. Рудч. Ск. I. 188.
Ско́р, ско́рий, а, е. Скорый. Бог хоч не скор, та влучен. Ном. № 47. Скорий сам набіжить, а на плохого Бог нашле.
