Перейти до вмісту

Сторінка:Грінченко. Словарь української мови (1924). Том 2.djvu/745

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

щемъ выраженіи: откидав сурелі, — т. е. протянулъ ноги, лежитъ. Ном. № 10879.

Суре́мка, ки, ж. Ум. отъ сурма.

Су́ржик, ка, м. Смѣшанный зерновой хлѣбъ или мука изъ него, напр. пшеница съ рожью, рожь съ ячменемъ, ячмень съ овсомъ и пр. Всюди лежні, перепійці і шишки самії не із суржику ліпили, — суще пуховії, із пшениці. Мкр. Н. 33. 2) Человѣкъ смѣшанной расы. Се суржик: батько був циган, а мати дівка з нашого села. Черк. у.

Сурі́пиця, ці, ж. Раст. Brassica Napus L. ЗЮЗО. I. 114.

Сурма́, ми́, ж. Труба (музык. инструм.). АД. I. 159. А всі дзвони задзвонили, а всі сурми засурмили, як Серпягу молодого та у Каневі положили. Дума. Ум. Суре́мка, су́рмонька, су́рмочка. Гол. I. 14. Козаки стояли, на суремки гарно грали. Мкр. II. 34. Голос як сурмонька, т' але ж чортова думонька. Ном. № 2984.

Сурма́ч, ча, м. Трубачъ. К. ЧР. 427. Грин. III. 629. Господарь колись був у охочих козаках у Шрама сурмачем. К. ЧР. 65.

Сурми́ти, млю́, ми́ш, гл. Трубить, играть на трубѣ. Рудч. Ск. II. 5. А тут кричать та в труби сурмлять. Котл. Ен. V. 63. Три дні сурмили смутно сурми. К. ЧР. 105.

Сурмови́й, а́, е́. Трубный. Сурмова́ сопі́лка. Боевая труба. Козацькі коні голосно заржали, заголосили сурмові сопілки. К. МБ. II. 139.

Суро́вий, а, е. Небѣленый. Держить хусточку да суровую. Рк. Макс.

Суро́пиця, ці, суро́пка, ки, ж. = Суржик 1. Міус. окр. Харьк.

Суса́к, ка́, м. Раст. Butomus umbellatus L. ЗЮЗО. I. 115.

Су́сел, су́сла, м. = Суслик 1.

Сусі́д, да, м. Сосѣдъ. Ой піду я до сусіда воза позичати. Мет. 12.

Сусі́да, ди, м. 1) = Сусід. То десь узявся близький сусіда матку стареньку із землі підіймає. ЗОЮР. I. 21. 2) = Підсусідок. Буде оце в чоловіка хата порожня і він пустить в її кого жить, то вже і сусіда його, хоч би та хата була геть де-небудь од його, хоч би за селом або і другому селі. Сим. 195, Хата, 175. Козаки ж живуть своїми хуторами, а хто не має свого ґрунта, то живе у сусідах у заможнішого. О. 1861. VIII. 93. 3) ж. Сосѣдка. Сусідо мила, сусідо близенька, красна, хороша і невеличенька. Чуб. V. 89. Ум. Сусі́донько, сусі́донька, сусі́дочка.

Сусі́дин, на, не. Сосѣдовъ, сосѣдкинъ. Оце, каже, попова хата, це — Трохимова, а це кумова, а це сусідина. Рудч. Ск. I. 174.

Сусі́дитися, джуся, дишся, гл. Сосѣдиться, присосѣживаться. Кожен свійський птах сусідивсь до людей в солом'яній хатині. К. Дз. 137.

Сусі́дка, ки, ж. 1) Сосѣдка. Посидь, сусідко, ще трохи видко. Ном. № 10887. 2) Пт. Alauda cristata. Драг. 6. Ум. Сусі́донька, сусі́дочка.

Сусі́дній, я, є. Сосѣдній. Дівчата оце з сусідніх сіл. Рудч. Ск. I. 131.

Сусі́донька, сусі́дочка, ки, ж. Ум. отъ сусідка.

Сусі́дство, ва, с. 1) Сосѣдство. Жив у сусідстві молоденький легінь хорошого зросту. Федьк. 2) Жизнь въ положеніи сусіда 2, підсусідка. Охочо було йдуть в сусідство. Сим. 195. 3) Соб. сосѣди. Вмів краще од сина пригорнути до себе не дуже просвічене сусідство. Левиц. Пов. 237.

Сусі́дський, а, е. 1) Сосѣдскій. Вела невеличкого сусідського хлопчика. Левиц. I. 288. 2) Принадлежащій сусід'у 2. Достаточок був гарненький: сусідських хат зо три, чи з чотирі, клунька, комірки. Сим. 227.

Сусі́дчин, на, не. Сосѣдкинъ. У сусідчиному садочку щось шепоче. МВ. I. 124.

Сусі́к, ка, м. Закромъ. Вх. Зн. 68.

Сусі́ль! меж., выражающее внезапное появленіе. Котл. Ен. VI. 28. Могила тріснула, і те дитя, що ждали, на божий світ сусіль. Греб. 372.

Сусі́чниця, ці, ж. Мѣсто въ овинѣ, гдѣ складываютъ сѣно. Вх. Зн. 68.

Су́слик, ка, м. 1) Сусликъ. 2) Сортъ баранковъ. Ум. Су́сличок. Суслички-бублички. Мнж. 125.

Су́спиця, ці, ж. = Суржик 1 = Суропиця. Вас. 204. Сей год я посіяв жита на три упруги да овса — на два, да ще суспиці усякої на упруг, — не більше. Нѣжин. у.

Су́спіль, нар. 1) Вмѣстѣ, рядомъ. Кумова хата стоїть суспіль з моєю. Волч. у.