За́відь, воді, ж. В выраж.: чо́боти зши́ти під за́відь, т. е. так, что каблук пришит дратвою, образующею рубец сверху над каблуком. Черном.
Завідьмува́ти, му́ю, єш, гл. Околдовать. Дочку завідьмувала якась ледащиця.
Заві́жкати, каю, єш, гл. 1) Завозжать. Завіжкав коні. НВолын. у. *2) Дергать лошадей вожжами. Не завіжкуй-бо коней, як той жид, доїдемо й помалу. Пир. у., Конон.
Заві́з, во́зу, м. 1) Привоз, подвоз зерна на мельницу; также подводы, привезшие зерно, и теснота, ими производимая. Вперше бачу, щоб такий завіз був. НВолын. у. Коло млина вештались люде, зносили з возів мішки млива, пірнали в темноті дверей і знов вертались до возів. Завозу стояло дуже багато. Левиц. I. 373. *2) Множество (длинный ряд) ожидающих чего-либо подвод. Сл. Нік. *3) Переносно: длинная очередь; теснота. Сл. Нік.
Завізне́нько, нар. Ум. от заві́зно.
Заві́зний, а, е. 1) Имеющий много дела, работы. Чи ви завізні? може б мені чоботи пошили? НВолын. у. *2) Имеющий большую очередь подвод. Сл. Нік. *3) Переносно: имеющий большую очередь. Сл. Нік.
Заві́зник, ка, м. Привозящий зерно на мельницу для помола.
Заві́зно, нар. 1) Много привоза зерна в мельницу. На нашому млині так завізно, що не поспішишся молоти. 2) Употребляется также и в значении много работы вообще. Їздили наші коні кувать, та кажуть, — завізно. Мнж. Прийшов пізно, аж завізно. Ном. № 1802. *3) Тесно. Оце, як в хаті завізно, винесім, жінко, верстать у хижу. Пир. у., Конон. Ум. Завізне́нько. Аф.
Заві́й, во́ю, м. 1) Повязка; чалма. *2) Завиток, извив. Якісь червонясті завої напливали від байдаків. Л. Укр.
Заві́йка, ки, ж. = Намі́тка. Гол. Од. 70. В Буковине это также и девичье покрывало. Гол. Од. 71.
Заві́йна, ни, ж. 1) Болезнь: сильная резь в животе. Перша каже: у небоги пристрітні уроки; друга плеще: їй завійна всунулася в боки. Мкр. Н. 4. 2) Мятель. Мнж. 180.
Заві́йниця, ці, ж. = Заві́йна 1. Бодай тебе взяла завійниця! Ном. № 3724. Троянські плакси тут ридали, як на завійницю кричали. Котл. Ен. VI. 43.
Завійтува́тися, ту́юся, єшся, гл. Зазнаться, будучи ві́йтом.
Завікува́ти, ку́ю, єш, гл. Остаться навеки, навсегда, закончить жизнь. Не вернусь уже на свої краї, тут уже десь завікую. В покритках мабуть вона й завікує. Харьк.
Заві́лькуватий, а, е. О дереве: с волнистыми извилинами. Вас. 145.
Заві́рити. См. Завіря́ти.
*За́вірка, ки, ж. Уверение. Я на його завірку не здаюся. Пирят. у.
Заві́рки, рок, ж. мн. Огорожа из колышков или древесных ветвей. Вх. Лем. 414.
Заві́рчування, ня, с. Обвивание, обворачивание, закутывание.
Заві́рчувати, чую, єш, сов. в. заверті́ти, верчу́, ти́ш, гл. 1) Обвивать, обвить тканью, бумагой и пр., заворачивать, завернуть, обертывать, обернуть. Не лізь на колодку, бо заб'єш головку, та буде боліти, нічим завертіти. Макс. (1349), 103. Мені, дівко, та пришиють квітку, тебе, дівко, завертять в намітку. Мет. 15. 2) Завертывать, завертеть, завинчивать, завинтить.
Заві́рчуватися, чуюся, єшся, сов. в. заверті́тися, чу́ся, ти́шся, гл. 1) Обвивать, обвить тканью, обматываться, обмотаться. З гарної дівки гарна і молодиця: гарно (в намітку, напр.) завертиться, любо подивиться. Ном. № 9004. 2) Только сов. в. закружиться, завертеться. Коло сусіди завертівся чоловік якийсь незнайомий. Новомоск. у.
Завірю́ха, хи, ж. Вьюга, мятель. Аж гульк, — зіма впала, свище полем завірюха. Шевч. 84. Завірюха — треба кожуха. Ном. № 626. Ув. Завірю́шище.
Завірю́шливий, а, е. Вьюжный. Желех.
Завіря́ти, ря́ю, єш, сов. в. заві́рити, рю, риш, гл. 1) Уверять, уверить. Мене завірили люде, що тебе нема вже на сім світі. Стор. М. Пр. 54. *2) Удостоверять. Розписку завіряють у волості. Нехай поліція завірить підпис. Крим.
