сей дерна. 2) Доска. Ой і казав пан Каньовський дерниць накупити, молодої Бондарівні домовину збити. Чуб. V. 428.
*Дерно́вання, ня, с. Выстилка дерном. Сл. Дубр.
Дерно́вий, а, е. Выложенный дерном.
Дернува́ти, ну́ю, єш, гл. Обшивать дерном, выкладывать дерном. Рк. Левиц.
Дерну́ти, ну́, не́ш, гл. Одн. в. от де́рти. 1) Рвануть. 2) Взять лишнее. Мусили вдаватись до сусідських попів. А чужий панотець, як чужий пан, як дерне, то аж пальці знати. Св. Л. 126. 3) Сильно побежать. Насилу живий вирвався! Як дерне!.. Рудч. Ск. I. 3.
*Де́рнюг, га, м. = Де́рен. Возили пісок, дерево та дернюги до нової фортеці. Лепкий.
Дерню́ка, ки, ж. = Дерни́на. НВолын. у.
Дерня́, ні́, ж. = Дерни́на.
Дерону́ти, ну́, не́ш, гл. = Дерну́ти. Як схоплю борону, та за ним дерону. Харьк. г.
Дерри́на, ни, ж. В Херсонской и Екатеринославской губ. выражение для означения кустарников, состоящих из терновника, боярышника, шиповника и ежевики. Закр.
Де́рти, деру́, ре́ш (*Западн.: дру, дреш), гл. 1) Разрывать на части, драть. Так дере одежу, що страх. Харьк. у. 2) Сдирать, срывать. З одного вола двох шкур не деруть. Ном. № 7472. 3) Грабить. Гайдамаки дерли народ років, може, з десять, аж мандебурія стала. ЗОЮР. 135. 4) Требовать лишнее; брать взятки. У поліції деруть і тепер так, як дерли і перше. 5) Драть, царапать. Проханий кусок горло дере. Ном. 6) Де́рти горобці́в, ластовеня́т и пр. Разорять гнезда воробьев, ласточек и пр. А ти-б хотів, щоб інститутки горобців дерли та учились мужичих казок? Левиц. Пов. 151. 7) Де́рти го́рло. Сильно кричать. 8) Де́рти крупи́. а) Превращать зерно в крупу посредством жерновов. б) Рождественская игра. О. 1862. IV. 87. 9) Дерка́ч дере́. Коростель кричит. 10) Де́рти о́чі. Лезть в глаза. Як сниться хто з померших, то треба на часточку дати, щоб очей не дерло. Ном. № 287. 11) Де́рти пі́р'я. Обрывать бородки перьев. Усю зіму пір'я дерла — так надокучило, за те подушки м'які будуть. Васильк. у. 12) Обдирать кору деревьев. Лика дерти. Ой як підемо у щирі бори да берестоньку дерти. Мет. 466. 13) Де́рти го́лову. Задирать, поднимать голову. (Кінь) дере вгору головоньку. Нп. 14) — во́вну. Чесать шерсть щеткой с проволочными крючками. Вас. 152. 15) — мур. Приходить в отчаяние. Мати мур дере, в землю вбивається: «Утопила я й твою, й свою головоньку». Г. Барв. 264. 16) Бежать сильно. Я берегом деру. Г. Барв. 314.
*Де́ртий, а, е. Рваный, разорванный. Дертий папір. Рваная бумага.
Де́ртися, деру́ся, ре́шся, гл. 1) Разрываться на части, рваться, драться. У матері пазуха дереться дітям ховаючи, а в дітей пазуха дереться од матері ховаючи. Ном. № 9225. *Де-кілька собак на припоні дерлися, заздрівши чужого чоловіка, аж вили. Лепкий. 2) Карабкаться. Дереться на стіну. Васильк. у. Дратися на гору. Мет. 167. *— в пани́. Лезть в баре. 3) О кошке: царапаться. Кішка на мішок дереться — на вітер. Грин. I. 11.
Де́рти́ця, ці, ж. 1) = Драни́ця. 2) = Те́ртиця.
Дерти́чний, а, е. 1) Из драницы. 2) Дощаной.
*Дертки́й, а, е. Дерущий. Піп дертким голосом співає. Г. Журба. «Життя».
Дерть, ти, ж. Крупно смолотая мука для корма скота. Мнж. 166. Сіль дають у нас вівцям весною раннєю, мішають з борошном, або дертю з ярого жита, а як нема, то й озиме жито годиться. О. 1862. V. Кух. 35.
Дертя́ний, а, е. Из дертʼи.
Деру́н, на́, м. 1) Грабитель. Піп-дерун дере і з живого, і з мертвого. Чуб. То такий дерун, що з Христа зняв би. Ном. № 7409. 2) Взяточник. 3) Чесальщик шерсти. Вас. 152. Ум. Деруне́ць. Чуб. V. 1164.
Деручки́й, а́, е́. Умеющий ловко вскарабкиваться. Константиногр. у.
