Твори (Франко, 1956–1962)/14/Панські жарти/V
◀ IV | Твори в 20 томах Том XIV Панські жарти V |
VI ▶ |
|
„Бунтує хтось!“ — Мій Боже милий,
Хто в нас тоді не бунтував!
Урядники панів в'язнили,
Що революцію чинили[1];
Пани знов світу голосили,
Що сам уряд попідкупляв
Хлопів, щоб шляхту мордували.
Одні в жидах вини шукали,
Ті єзуїтів приплели,
А інші знов ширили вісті:
То демократи, комуністи
І емісарії були.
А серед тої колотнечі
Мужик стояв, зігнувши плечі,
Німий, сліпий, а всім грізний.
Бо й як же ж! Після вікової
Тиші, мов ураган страшний,
Зірвавсь, і то без ніякої
Причини, й кровію братів
Країну рідну обагрив.
Ні, це аж надто очевидно,
Що тут якась рука брудна
Навмисне із самого дна
Душі народньої безстидно
Й безбожно вгору підняла
Найдикші страсті, задурила
Народній розум, заглушила
Чуття, і тисла і вела
Нетямні руки до удару.
Хоч від тарнівського пожару[2]
Вже рік минув, хоч дні лічив
Ценґлевич[3] в Куфштайні, Дембовський[4]
Над Вислою в землі десь гнив,
А в Львові голову зложив
На Гицлівській горі Вішньовський[5],
Проте раз-в-раз по краю йшла
Якась холодна дрож, тривога,
Всі ждали вибуху нового,
Щоранку дякували Боґу,
Що ніч без вибуху пройшла.
Немов недужий в лихорадці
Після тяжкої операції,
У сні й на яві все тремтить,
За леда дотиком зриваєсь,
Не знає сам, чого лякаєсь,
Лиш теє чує, що болить, —
Так край наш по різні[6] два літа
Тяжкий настрій переживав.
Так конання старого світа
Важке болючо відчував.
Та й ще одно цікаве діло!
Хоч руський[7] люд в страшні ті дні
Ніде не кидавсь до різні —
(Про Горожану[8] скажу сміло,
Що потерпіли там пани
Найбільше з власної вини,
Що битву почали з хлопами)
А навіть декуди ставав
І сам панів обороняв
Перед мазурськими товпами,
Проте і в нашій стороні
Не ласкавішими очима
Дивився пан на христянина,
Ніж у самій Мазурщині.
Знать думали: що вчора там,
Те нині може статься нам,
Ще й гірш, бо тут ми в чужині.
Тож дикі слухи не втихали
І всіх в напруженню держали
І у роздразненню важкім.
Мов хмари над селом нависли,
І з них от-от ударить грім,
Так нашій шляхті в році тім
Бунт хлопський не сходив із мислі.
От і не диво, що коли
Такий настрій побачив людський
І вчув, що й корчму почали
Минать, горілки не пили —
„То бунт!“ — аж скрикнув пан Мигуцький.
Та хто бунтує? Перебрав
Усіх сміліших, дотепніших,
Що здавна їх на оці мав, —
Та з них ніхто ніщо такого
Підозреного не зробив,
Щоб міг вину звалить на нього.
Питає, чи не проїздив
Який комісар? Чи якого
Письма хто з міста не приніс,
Чи не скликали де громаду,
Не радили таємну раду?
Ніхто не бачив. — «Що за біс?“ —
Міркує пан і сюди й туди,
Серед покою мовчки став,
Аж голову схилив на груди.
З натуги дум аж засвистав.
В тім скочив, затремтів, рукою
Ударивсь двічі по чолі.
„Дурний я!“ — скрикнув. — „Я тут стою
І мучусь, б'юся сам з собою,
Хто люд мені псує в селі,
Із-за десятої границі
Пронюхую бунтівників,
А бунту сущої криниці
Заткати й досі сам не хтів.
Найголовніший емісар
Під боком в мене бунт готує.
O, Sapperment! Warum nicht gar![9]
Та ж це напевно піп бунтує!“
——————
- ↑ Тут автор мав на увазі повстання польської шляхти за самостійну польську державу. Австрійська бюрократія й уряд боролися з цим повстансько-революційним рухом всіма засобами, навіть провокуючи селянство проти панів. Через те в селян була думка, ніби уряд і його урядовий апарат стоїть проти панів в обороні селян.
- ↑ Тарнівський пожар — мазурська різня 1846 р. Польська шляхта готувала повстання. Щоби втягнути в це повстання селянство, демократичні польські емісари почали агітацію серед селян. Щоб паралізувати революційні змагання шляхти, австрійська бюрократія спровокувала селянство, почала грати на соціяльних противенствах панщизняного села і шляхти і 1846 р. устроїла панам велику т. зв. мазурську різню. Польські селяни в тарнівському повіті почали різати панів. (Дивись про це Франкові оповідання „Місія“, „Чума“, „Різуни“)
- ↑ Ценґлевнч — визначний польський повстанець з 1830 року. Обік ненависти до німців, характеризує його ненависть до панщини. Організатор революційних гуртків. Старався він втягнути селянство до боротьби за польську самостійність. Тут прийшлося йому зіткнутися з українськими селянами. Почав писати агітаційні вірші українською мовою:
Пани з нас кафтани, цісарі сорочки друт з добутком ціленьким“. „Ви сьте поляки, наші свояки, билися з цісарями;
Ой, ви ся били, щобисьмо віджили, сталися вам братами.
Ви нас од панів, ви від цісарів хотілисьте відбити,
Ви то панщину, ви здиранину хотілисьте вгубити“. 1837 року його заарештовано за участь в революційній гімназійній організації у Львові, але він втік між народ і ходив аж до грудня 1838 р. Сидів в кріпості до 1848 року; після того став польським шовіністом. „Що пан не зідре, цісар забере нам, сиротам бідненьким. - ↑ Дембовський — один а польських революціонерів.
- ↑ Вішньовський — за повстання у Львові 1848 р. повішений австрійською владою.
- ↑ По мазурській різні 1846 р.
- ↑ Руський — український.
- ↑ Горожана — українське село, де був бунт проти пана.
- ↑ О, чорт! Чому ж би ні.