Ніч. Халіфу знов не спиться,
Все Бассім наяву сниться;
«Що то робить неборак?
Як там смакувала кара?»
Ось він кличе Джіафара
І до нього мовить так:
«Як міркуєш, Джіафаре,
У якім настро́ю варе
Є тепер наш друг Бассім?»
Джіафар «Пане, у такім настро́ю,
Що такого б я порою
Не бажав собакам всім.
«Вранці сорому наївся,
В п'яти здорово нагрівся,
Шо ще й досі десь пече;
А тепер чуприну чуха,
В тьмі сидить і тільки слуха,
Як помалу час тече.
«Мисль одна у нього старша:
В животі кишки тнуть марша,
Горло страшно пересхло.
Там то десь бурчить та лає,
Нам на голови бажає
Трясцю, гризь і всяке зло!»
Халіф «Справді, так воно достоту!
Аж збудив ти в мні охоту
Ще й цю ніч до нього йти:
Цьо́го тура у берлозі,
В такій прикрості й тривозі,
Хоч разок підстерегти!»
Джіафар «О володарю всіх вірних!
Хай тобі з скарбниць безмірних
Все добро дає аллах!
Та прошу тебе з сльозами:
Не йди більш до тої ями!
Не наводь на мене страх!
«Бо коли цей розбишака,
Грубіян і забіяка
У добрі таке нам товк,
То чого ж від нього ждати,
Коли буде злий, завзятий
І голодний, наче вовк?»
Халіф «Все це так, візире любий,
Та я не боюся згуби,
А бажання не дріма,
Ну-ко, все зладь до дороги,
Це тобі наказ мій строгий,
Сперечатися дарма».
Джіафар «То бодай, мій світлий царю,
Нині не ходім без дару.
Адже тямиш, вчора він
Нас як скупарів неславив.
Варто взяти дещо страви
Й занести там на поклін».
Месрур «Страви! Цьому ненажері!
Радше вислать до вечері
Його самого к чортам,
Таж три ночі він давився,
Їв, і пив, і веселився,
А не дав ні крихти нам!»
Халіф «Добре, Джіафаре милий.
Гей, Месруре! Йди в цій хвилі
В нашу кухню й набери
Щонайліпших страв і м'яса.
А вважай набрати маса,
Щоб наїлись хлопи три».
За годинку по тім слові
Страви вже були готові,
А халіф, і Джіафар,
І Месрур знов перебрались
За купців і поспішались
В темне місто на базар.
А з базару далі жваво
Вуличками вліво, вправо
Аж туди, де жив Бассім.
Бачать здалека, і зирять,
І очам своїм не вірять:
Тьху! освітлений весь дім!
Наближаються на волос —
Го, Бассімів любий голос
Аж лунає: «Я Бассім!
Там на небі честь Аллаху,
На землі не маю страху,
Дулі тичу в ніс усім!»
Став халіф. «Що за причина?
Цей поганий пиячина
Чи собі жартує з нас?
Я халіф — і бачте диво!
Моїй владі неможливо
Прикрутить його на час!
«Слухай, любий Джіафаре,
Я дізнатись мушу варе,
Де він гроші нині взяв?
Бач, потвора та безбожна!
Як співа! Сказитись можна!
Взір для всіх таких роззяв!»
Джіафар не рад тій вісті:
До ведмедя в ґавру лізти
Й до Бассіма — все одно.
Та перечитись — не платно.
Він застукав делікатно
У Бассімове вікно.
«Хто там? — чути крізь віконце
Грубий голос. — Щоб вам сонце
Не світило ні на п'ядь!
Певно, знов ті дамасценці —
Трясця їх поганій неньці! —
Лізуть ніч мені псувать!»
Джіафар «Ні, Бассіме, любий друже!
Ти на нас не сердься дуже,
Не ганьби нас і не гудь!
Завтра вже нам в путь збираться,
І прийшли ми попрощаться, —
Тож впусти нас, ласкав будь».
Бассім «Відколи я друг ваш любий?
От ідіть до чорта в зуби,
Ще й візьміть прощання те:
Хай вам голови облізуть,
Пси по смерті марша ріжуть,
Двір будяччям заросте!»
Джіафар «О Бассіме, чи ж не сором
Нас прощать таким докором?
Ми ж по щирості прийшли
На розмову на миленьку
Й невеличку й немаленьку
Ми вечерю принесли»,
Бассім «Ви вечерю? Як рак чихав!
Щоб ти по тій правді дихав!
Десь би в лісі вовк іздох!
А втім, що мені до того!
В мене нині доста сво̀го,
Накормив би ще зо двох».
Джіафар «Ні, Бассіме, даром Божим
Так помітувать не можем:
Що для тебе принесли,
Того нам назад не брати,
Це вже мусиш ти прийняти,
Щоб задармо ми не йшли.
«А не хочеш нас впустити,
Зволь лиш шнур з вікна спустити,
Ми тобі прив'яжем кіш».
Ну, пристав Бассім, цікавий,
Що приносять ці роззяви!
Певно, огірків за гріш.
Шнур спустив — і тягне живо.
В кіш заглянув: що за диво!
Там фазани, орябки,
Куропатви, мармеляди,
Конфітури для принади,
І горіхи, і сливки.
«Що, — гукнув він, — за помана?
Певно, де в якогось пана
Кухню обікрали ви!
Бо платить за все те гроші,
Це вам, скупарі хороші,
Не прийшло до голови».
Джіафар «Ні, Бассіме! Коб здорові,
Ми є люди гонорові.
Як прийняв наш хліб та сіль,
Гріх би був тобі незмитий
Нас до хати не впустити
І прогнати геть відсіль».
Цим Бассім наш удобрухавсь.
Трохи ще бурчав і чухавсь,
Далі двері він відпер,
Го̀стей запросив до хати,
При столі просив сідати.
«Ну, погостимось тепер!
«Бачте, — мовив, — любі гості:
Й пес не йде на голі кості;
Суха ложка рот дере.
Як до мене ви голіруч,
Я вам тим же, ще й обіруч,
Сиплю мокре за сире.
«А як я сьогодні бачу
Преподобну вашу вдачу,
Що ви люди людяні,
То вже й дурень теє знає:
Сама честь тут вимагає
Бути чемним і мені.
«Прошу, сядьте, пийте, їжте!
Щось веселого повіджте,
Бо я нині дуже рад.
Випить хочеться в компанії,
Заспівати пісні п'янії…
Ну-ко, шулем! Бий вас град!
«Знаєте, сьогодні в мене
Був деньок… Ой рідна нене!
Як живу, в такім не був. —
Як кобеля та за возом,
Я трепався, тратив розум,
Думав: Бог мене забув.
«Та проте Аллах великий
Весь той глум і клопіт дикий
Повернув на благодать.
Головна річ, щоб держаться,
Лихові не піддаваться,
Туск до голови не брать.
«Знаєте, сьогодні в суді
Був я у такій паскуді!..
В п'яти били… фе, скандал!..
Бачилось: згорю зо стиду!
Бачилось: не вка́жу виду,
Десь запа́дусь у провал.
«А проте — тут б'ють, кров бризка,
А в вуха́х, мов муха зблизька,
Пісенька одна дзвенить:
Гарна пісенька, жартлива,
Мов віщує, що ця злива
Зміниться, мине за мить.
«І ця пісня, злота муха,
Не вступається з-над вуха
І дзвенить, бринить весь день.
Прошу, їжте! Я ж, як знаю,
Вам цю пісню заспіваю,
Ось послухайте лишень!»
|
