Чотири казки/Звірячий буджет
| ◀ Казка про Добробит | Чотири казки Звірячий буджет |
Історія кожуха ▶ |
|
Не за горами, не за Бескидами, атаки в нашім краю був колись великий та мугучий цар, що звався Лев, а на прозвище Ситий-їсти-не-хоче. Добрий то цар був і справедливий; ніхто на него ніколи не жалувався, а як часом хто хотів пожалуватися, то звичайно ще й не оглянувся, аж уже був небіщик і спочивав у царських зубах. А був він царем над усею звіриною, над усею птицею, і всі його слухали.
А треба вам знати, що в звірячім царстві була вже від давна така конституція; необмеженої власти ніхто не мав, а кождий їв тілько того, кого міг зловити, задушити і обдерти зі шкіри. Перед царем усі були рівноправні; він найсильнійший і мав право кождого зловити, задушити, обдерти і зїсти. Під його рукою були поменші ґубернатори, як от Медведі, Вовки, а із них кождий мав таке саме право над меншим від себе.
Чи довго, чи коротко жили звірі під такою конституцією, сего вам уже не скажу. Досить, що настав такий час, коли вона їм остогидла гірше хріну і вони сказали до царя Льва:
— Найяснійший монархо, скасуй ти тоту собачу конституцію! Коли рівноправність, то нехай уже буде рівноправність. Ти цар і всі ми хочемо бути під твоєю рукою. Ти у нас один — їж кого хочеш, дери кого хочеш — твоя воля. Але коли кождий із твоїх ґубернаторів схоче мати таке саме право і скаже що й він рівноправний, що він “szlachcic na zagrodzie równy wojewodzie”, то нам дрібноті, Вівцям, Курам та Зайцям по просту дихати не можна. Таке приходить, що або гинь, або смерть твоя!
Послухав цар Лев тої мови, а що сам був ситий і добродушний, то й каже:
— Щож, мої вірні піддані, правда ваша! Сам бачу, що вам ні в кут ні в двері, коли кождий Вовк і кождий Шуліка схоче над вами збиткуватися. Буде, дітоньки по вашому. Теперішню конституцію скасую, коли вам допекла, і видам нову таку, що всі ви будете рівні перед правом, а право — то тілько я один. Я один, дітоньки, буду мати до вас право, а решта всі нехай сидять тихо і смирно, і нехай у цілім царстві буде божий супокій! Ніхто не сміє иньших нападати, ані мордувати, ані кривдити, а хто би поважився на таке злодійство, то ви тілько спішіть до мене зі скаргою, а я покараю злодія по всій строгости права!
Велико врадувалися всі звірі, почувши таке ласкаве слово від свого царя і розійшлися по домах. Аж справді, ні стій ні пожди, цар велів по всьому царству трубити і бубнити, щоби ніхто не смів другого мордувати, дерти і їсти і щоби по всьому царству був божий супокій.
Гай, гай, як почули проту нову конституцію Медведі, Вовки і всякі инші драпіжники! От варто було побачити, який переполох між ними вчинився. Не преведи Господи! Такого рику та трубленя наробили по всіх дебрах та ґаврах та печерах!… А далі як знюхались тай гала-драла всі побігли до царя. Обступили його столицю, що твоя чорна хмара і такого гармідеру наробили, що Лев не знав, який у него день і де його голова. А найбільше ті Вовчиці, так і заводили: “А щож наші діточки будуть їсти? Траву будуть пасти? Кору з дерев гризти? Ще якби були ми, надіючись біди тяжкої, хоч капусти понаквашували! Тай то що варта пісна капуста без солонини! Ой, ой-ой, го-ло-о-о-вонько наша бідна, недо-о-о-оленько наша несосвітенна!”
Слухав, слухав цар Лев того крику і заводу, а далі як не розлютуєся, як не клямцне зубами, як не махне хвостом та не рикне своїм здоровенним голосом, то всі звірі трохи зі страху на місці не попадали. Тихо стало так, що хоч мак сій. А Лев до них:
— Мовчіть мені, погані бунтівники! Хто ще раз обізветься, той живий з місця не рушиться. А що то ви собі думаєте? За кого ви мене маєте? Хиба я не всім звірям цар? Чи я тілько овечий опікун, козячий приятель, телячий прихильник, курячий батько? Хиба ви всі Медведі, Вовки, Тигри, Орли та Яструби, не є такі самі або й ще ліпші мої піддані і діти, як тамті? Чи ви гадаєте, що я на те конституцію видав, щоб ви з голоду дохли, а тамта голота щоби без перешкоди множилася? Дурень, хто так думає!
Всі драпіжники аж лекше відітхнули почувши таку царську мову. Дух у них уступив, хоч і незнали ще, як властиво цар міркує з тою конституцією поступити, щоб і Вовки були ситі і Кози цілі. А Лев так далі мовив:
— Слухайтеж, яка моя воля! Перший артикул нової конституції каже: “Всі звірі рівні перед правом, а право — то цар”. Отже від нині я видаю таке право: всі ґубернаторства касуються, і ви всі маєте бути при мні, будете становити мій двір, мою прибічну сторожу і мою армію. А прочі звірі мають достарчати для мене і для мого двора поживи. Уложимо буджет, кілько для всіх вас, для ваших родин потрібно на день стравунку, передамо той буджет звірячій раді, вона ухвалить, і тоді всі ви будете жити собі як у Бога за дверми і побачите, що при новій конституції живеся далеко ліпше, ніж без неї. Бо коли давнійше ви нібито мали право хапати і їсти всякого, кого тілько подужаєте, то все таки ви мусіли бігати, засідатися, ловити, нераз боротися і мучитися, нераз і голоду намлітися. А тепер усему тому конець. Ми ухвалене розложимо на поодинокі громади і вони мусять нам самі все знести і достарчити, так що кождий тілько бери і їж готове. Знаєте тепер, що значить нова конституція?
Драпіжники трохи зо шкіри не повискакували з радости, почувши таке мудре виясненє нової конституції. Справді — подумав собі всякий, — коли звіряча рада ухвалить наш буджет, то тоді всякий скаже: щож, самі ухвалите, самі хочете, то й давайте добровільно. А вже цар на те й є царем, аби звіряча рада ухвалила все те, чого йому треба і чого він зажадає.
І всі почали підскакувати з радости як хто міг найвисше, і вити і ревти і пищати і кричати всіми голосами: “Слава, слава, слава нашому мудрому цареви!” А далі побравшися за передні руки давай виводити перед царським престолом величній національний танець, а хор що найдобірнійших співаків затягнув на двайцять чотири голоси преславну пісню:
“Многая-гая-гая,
Многая-гая-гая
Літа-та-та-та-та-та-та,
Літа-та-та-та-та-та-та,
Многая літа!”
Не треба вам і доповідати того, що все й справді сталося так, як казав Лев, Медведі, Вовки, Рисі, Шуліки, Орли і всякі звірячі драпіжники дуже докладно пообраховували собі, кілько їм і всьому їх родови і приплодови потрібно на рік страви. З тих обрахунків цар звелів своїм міністрам уложити буджет, скликав велику звірячу раду з усеї держави і сказав:
— Ну, дітоньки, маєте, славити Бога, нову конституцію. Щож, до вподоби вам вона?
— До вподоби, ваше царське величество! — закричали всі звірі.
— Добре, дітоньки! Дуже мене се тішить. Тепер же вважайте, що вам скажу. Усі ви обовязані пильнувати її, як ока в голові і в разі потреби все, але то все що маєте, навіть житє своє, посвятити для неї!
— Кождої хвилі готові ми се зробити! — закричали в патріотичнім одушевленю Осли, Воли, Барани і инші звірі.
— Дуже мене тішить ваш патріотизм, — сказав Лев. — Вірте, що я вмію його цінити. Конституція, котру я дав вам і котра по вік віка становити буде славу мого правліня, дорога мені так само як і вам. Щоби стерегти її, зберегати як найвисшу святощ і боронити против усякого нарушеня внішнього і внутрішнього, я не тілько готов сам трудитись день і ніч, не жаліючи поту й крови, але надто установив постійну сторожу, під котрої охороною кождий з вас, навіть найслабший, може супокійно спати.
— Дай тобі Боже много літ прожити, наш мудрий і милостивий царю! — крикнули всі звірі, хоть уже не так радісно, як першим разом. А цар говорив далі:
— Ось вам обрахунок. На удержанє моє і моєї сторожі маєте давати добровільно те, що тут приписано, а я за те ручу вам, що в цілім краю по віки вічні панувати буде божий супокій.
Слуги роздали всім звірячим послам друкований рахунок. Заглянули посли в той рахунок, і аж мороз пішов у кождого по за плечима. Але що вже було робити! Бодай чоловік має чорне на білім, що коли і кому має дати і знає, що більше від него не зажадають.
— Секретарю, — сказав Лев, — відчитай буджет, може хто схоче в тій справі голос забрати!
Тоді піднявся один старенький Осел і сказав:
— Вношу, аби увільнити пана секретаря від читаня. Всі ми прочитали той буджет і знаємо від разу, що без буджету не можна. Всі ми віримо свойому цареви і готові для него на все. Для того вношу, аби рада ухвалила сей буджет без дискусії, від разу. Хто є за тим, нехай встане з місця.
Всі встали. Буджет був принятий. Від того часу в звірячім царстві запанував божий супокій.
|
Ця робота перебуває в суспільному надбанні в усьому світі. Цей твір перебуває в суспільному надбанні в усьому світі, тому що він опублікований до 1 січня 1929 року і автор помер щонайменше 100 років тому. |