Сторінка:Грінченко Б. Словник української мови. Том I. А-Ж. 1937.djvu/434

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

удлинять. Старе, старе, що само й з міста не зведеться, а ще йому бог віку довжить. Черном. 2) До́вжити. Проходить ра́лом по ниве в длину ее. Нежин. у. НВолын. у. Чуб. VII. 400.

Довжни́к, ка́, м. 1) Должник. Єв. Л. VII. 41. Довжник весело бере, а смутно віддає. Ном. № 10623. 2) Раст. Euphrasia officinalis. Лв. 98.

Довжо́к, жку́, м. Ум. от довг.

Довива́ти, ва́ю, єш, сов. в. дови́ти, в'ю́, в'є́ш, гл. Довивать, довить, окончить вить, свивать. Ой прошу вас, дружечки, до хати моїй донечці віночок довивати. Грин. III. 458.

I. До́від, воду, м. 1) Доказательство, довод. Доводами доведений. Що казати перед громадою, які доводи давати. Мир. Пов. I. 160. Тиха Кирилова мова, щира та тепла порада, розсудливі доводи не раз спиняли гіркі батькові скорботи. Мир. Пов. II. 42. 2) До́від да́ти чому. Управиться, сладить. Не дав доводу ділові. Черк. у. Він готовому доводу не дав, а то щоб придбав ще. Черк. у.

II. До́від, ду, м. = Довідки. Поїхав на довід. НВолын. у. Та й пустивсь слідком за нею на розгляд і довід. Мкр. Н. 11.

Дові́дати, ся. См. Довідувати, ся.

Дові́джуватися, джуюся, єшся, гл. = Довідуватися 1. Вже я довіджуюся, прочуваю, добродію мій! Якесь хороше та веселе діло маємо. МВ. (О. 1862. I. 94).

До́відки, док, ж. мн. Разведки. Піду на довідки, що там вони роблять. Харьк. г. Оце саме під чергу на Чорноморію йти. Піду туди на довідки: роздивлюся, розбачусь, як там. Черк. у. Прийшов же я на довідки, чи дівчина дома. Мил. 102.

Дові́дне. См. Довідно.

Дові́дний, а, е. Доказательный.

Дові́дно, дові́дне, нар. Наверное. Довідно ніхто не скаже, що дав йому. Каменец. у.

Дові́дувати, дую, єш, сов. в. дові́дати, даю, єш, гл. Навещать, навестить, проведывать, проведать. Зайшов гостей довідать. Шевч.

Дові́дуватися, дуюся, єшся, сов. в. дові́датися, даюся, єшся, гл. 1) Узнавать, узнать, разузнавать, разузнать. Рудч. Ск. II. 12. Ой питається, довідується від батька. Лукаш. Піди ти до тієї хати та довідайся, хто там живе. Чуб. Тепер же я довідалась, яке мені горе. Довідавшись, що довгий час нездужає, рече. Єв. І. V. 6. 2) — до чо́го. Наведываться, наведаться, приходить, прийти, узнавать, узнать. Мир. ХРВ. 9. Тілько ік Спасу там, чи що, довідується до меду, аж йому пчоли наносили ще менше. ЗОЮР. II. 41. 3) Наведываться, наведаться, навещать, навестить. До сусід я не вчащаю і до мене одна Катря частіш довідується. МВ. А довідаюсь до Химки — чи жива вона? Рудч. Ск. I. 57.

Дові́ку, нар. Повек. См. До.

Довікува́ти, ку́ю, єш, гл. Дожить. Не довікуєш ти так віку. Хата. 165.

Дові́льний, а, е. 1) Довольный. Я довільний вашим словом, кохані судці. НВолын. у. 2) Доступный для пользования каждому. — «Чи можна з цієї криниці коня напоїти?» — Чому ж не можна: вода довільна. Харьк. 3) Имеющийся в достаточном количестве. Довільні дрова у нас. Харьк. у. 4) Произвольный.

Дові́льно, нар. 1) Всем доступно для пользования. 2) В достаточном количестве. Тут таки й на землю довільніш, та й хлопцям буде кращий заробіток. КС. 1885. VI. 345. 3) Произвольно. Він поводиться собі довільно, — як заманеться йому. Бердич. у.

Довінча́ти, ча́ю, єш, гл. Довенчать.

Дові́рити. См. Довіря́ти.

Дові́ритися, рюся, ришся, гл. Наверное узнать. Так от батько вже довіривсь, хоч люди й кажуть, що нема. Грин. I. 32.

Довіршо́вувати, вую, єш, сов. в. довіршува́ти, шу́ю, єш, гл. Дописывать, дописать стихи, дописать стихами.

Дові́ряний, а, е. Дознанный, испытанный, несомненный.

Довіря́ння, ня, с. Доверие.

Довіря́ти, ря́ю, єш, сов. в. дові́рити, рю, риш, гл. 1) Доверять, доверить. К. Псал. 178. І батькові не довіряв. Котл. Ен. 2) Испытывать, испытать. Я довірив попа, який він. НВолын. у.

Довіря́тися, ря́юся, єшся, сов. в. дові́ритися, рюся, ришся, гл. Доверяться, довериться. І той, хто хліб мій їв, кому я довірявся, приятель щирий мій підняв п'яту на мене. К. Псал. 100.